Тут лише декотрі фотомиттєвості лекції-презентації в добірному товаристві студентів-журналістів Грінченкового університету і шанованих гостей. Дякуємо нашому колезі-побратимові «грінченкоінформівцеві» Андрієві МИХАЙЛИКУ за ці чудові світлини. Сам факт народження книжки (не у вимученому опасистому рукописі, а у празниковому вигляді класичного витвору поліграфічного мистецтва), попри видиме благополуччя на полицях рідкісних книгарень, -- це нині свято з мокрими од щастя очима. А тим паче -- книжки не парнаського небожителя чи пегаського ковбоя, а багаторічного чорнороба, трудяги-журналіста. І це свято завітало в «Грінченко-інформ»: наш шанований колега, відповідальний секретар інтернет-видання Леонід Ісаченко преобразився новою книжкою. Та ще й якою! «Смак води і віскі» -- це таки золотий укіс. Злотоколосий. Добірний -- не вимолотиш одним гепом ціпа. Тут треба читати, а не почитувати. Приємно, що багато з того, що ввійшло до збірки, народжувалося і як публікації «Грінченко-інформу». А заживши під одним книжковим дахом, ці вельми філігранні журналістські штуки враз осяялися новими глибинами.
Читаєш - наче живою водою причащаєшся. Для студентів -- це повносила Хрестоматія журналістики. У кожній ісаченківській зарисовці, оповідці, бувальщині, репліці, у кожному нарисі, роздумі, відгукові, звітові, у кожному інтерв'ю -- житейська тема. І жива Людина. Не конче видатна, знаменита, відома (хоча живуть у цій збірці і такі, ще й справжні Знаменитості). Але навіть якщо це «маленький» чи, прости Господи, середньостатистичний українець, навіть якщо він не на видноті, на белебені «суспільно-корисного» життя, на узбіччі громадянської активності, з лихом ляга, а бідою вкривається, -- він живий, у повновиді свого внутрішнього світу: радіє, мріє, прагне, розмірковує, він має свою честь, свою гідність, може, навіть, чеснішу і гіднішу од святих та божих наших отаманів. Бо він такий як є, а не ловко зліплена візажна маска. Треба мати велетенське серце, налите правдивим добром, треба «і вродитися і вдатися», щоб розкрити і шанобливо, без тіні снобізму прочитати душевні тайнописи найменшого брата. Університетами цієї майстерності Леонід Ісаченко і ділився найперше з журналятами-грінченківцями. Перші читачі його нової книжки -- звісно ж, колеги. Відомі журналісти і письменники Андрій Мельничук, Микола Гриценко, Володимир Земляний, Григорій Южда, Андрій Михайлик. І один із героїв цієї книжки -- неповторний Сергій Файфура. Митець-Свято. Творець, Театр особливих пісень. Надзвичайно близьких до журналістики, до її рідкісного нині жанру памфлету. Це був майстер-клас животворного ЖУРНАЛІСТСЬКОГО СПІЛКУВАННЯ. Секрети якого можна збагнути тільки наживу. Валерій Ясиновський
