Екологія нечасто стає темою номер один, коли йдеться про ситуацію на окупованих територіях. Загалом це зрозуміло: Україна та міжнародні організації не можуть забезпечити дотримання прав людини на цих територіях, куди там до природоохоронної діяльності. Однак події в Криму останніх тижнів чітко показали, що ігнорування може призвести до вкрай поганих наслідків.
Щоправда, неодмінною умовою контролю є постійне спостереження за ситуацією. Із цим нині великі проблеми. Крим перетворюється на закриту військову базу РФ. Вислів давно став шаблонним, але це чи не єдиний опис нинішньої ситуації на півострові, щодо якого немає жодних сумнівів. Незалежні спостерігачі з’являються там нечасто. Наприклад, відома більшості моніторингова місія ОБСЄ (менше знають, що вона діє по всій території України, а не лише на Донбасі) звітувала про наслідки аварії на кримському заводі «Титан» із території сусідньої Херсонщини.
Коли тема екосистеми Криму все-таки потрапляє до поля зору преси, то в центрі уваги такі проблеми, як хаотична забудова прибережної зони або значна кількість стихійних сміттєзвалищ.
Жодного з цих питань окупанти не вирішили, у чому можна легко пересвідчитися, відвідавши місцеві інтернет-форуми. Показовою можна назвати ситуацію з урочищем Ласпі на півдні Криму. Ще за часів української влади заповідні землі віддали під забудову компаніям з орбіти екс-міністра оборони Павла Лебедєва. Після початку окупації чимала частина місцевих еко-активістів повірили обіцянкам влади Росії, що дозволи на забудову скасують. Однак нещодавно вже російський «суд» залишив землі Лебедєву (той після початку війни перейшов на бік Росії. — Ред.), оскільки «не знайшов» там рослин, які слід охороняти. Тепер еко-активісти обурюються вже рішенню росіян.
Проте найчастіше, коли йдеться про екологію, кажуть про питання водопостачання півострова. Образ Криму, знайомий більшості українців, насправді сформувався досить нещодавно — у 1960 роки минулого століття. Головним чинником формування нової екосистеми став побудований після передачі півострова в підпорядкування УРСР Північно-Кримський канал. До початку окупації він забезпечував близько 85% потреб півострова в прісній воді.
Після вторгнення Росії Україна поступово припинила постачання води до регіону.
Офіційна позиція України з цього питання наразі доволі чітка. 9 вересня заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак в ефірі телеканалу «Еспресо» назвав умови відновлення водопостачання Криму. «Можу сказати офіційно. Перше — Російська Федерація як країна-окупант у Криму, як країна-агресор не зверталася до України офіційно з питань подання води. Друге — якщо є таке бажання, то спочатку треба звернутися до України й визнати факт окупації Криму. Без цього взагалі нема про що розмовляти», — заявив він.
Ця заява пролунала у відповідь на ситуацію, яка склалася на кримському заводі «Титан» поблизу Армянська. Як відомо, на півночі Криму наприкінці серпня стався викид отруйних речовин у повітря. Достеменно казати про причини наразі складно, адже до заводу немає доступу. Українські військові та президент Петро Порошенко поспішили заявити, що аварія сталася внаслідок навчань російських військ. Окупаційна влада в намаганні перекласти провину на Україну згадала про фактор нестачі води.
Крім того, у російських провладних ЗМІ завод «Титан» ураз став «українським». Хоча відомо, що олігарх Дмитро Фірташ перереєстрував свої активи за російським законодавством.
З огляду на попередню історію можна сказати, що правдоподібною здається версія з браком води та халатністю місцевої «влади». Якщо повертатися до наслідків окупації для екології Криму, то аварія на заводі може стати лише першою ластівкою.
Українське Міністерство з питань тимчасово окупованих територій (МінТОТ) попереджало про загрозу від викидів заводу ще на початку цього року. Однак тоді жодної реакції від російської влади не було. На цьому прикладі можна пересвідчитися й у необхідності моніторингу ситуації. Як повідомляє МінТОТ, до анексії перевірку екологічної безпеки на «Титані» проводили регулярно. Також завод сплачував відрахування за забруднення території та проводив роботи з модернізації. Що ж відбувається там нині, можна хіба що здогадуватися.
Якщо повернутися до загальних проблем екології Криму, то фахівці спільні в одному. Що довше триватиме окупація, а отже, і вплив спричинених нею факторів, то довшим буде період відновлення Криму після звільнення. Іншого дієвого способу вирішити проблеми комплексно наразі не запропонували ані міжнародні організації, ані російська влада, яка на цей момент повністю відповідальна за події в Криму.
