Європейський суд з прав людини в ухвалі від 10 вересня 2026 року у справі Maslova v. Ukraine заява № 62947/14, розглянув скарги мешканки Донецька на знищення її квартири внаслідок артилерійського обстрілу, доступ до національних засобів захисту та ефективність розслідування.
Суть справи
Заявниця, мешканка Донецька, стверджувала, що 9 серпня 2014 року артилерійський обстріл українських урядових сил зруйнував квартиру, якою вона володіла та в якій проживала.
На підтвердження своїх тверджень вона надала копії паспорта, свідоцтва про спадщину, свідоцтва про право власності, домової книги, довідки про пошкодження та фотографії.
Заявниця звернулася до ЄСПЛ зі скаргами за статтями 6 § 1 і 13 Конвенції, стверджуючи, що не могла реалізувати свої права, оскільки державні установи на сході України, включно із судами, призупинили роботу та були релоковані на підконтрольну Уряду територію.
Крім того, вона посилалася на статтю 8 Конвенції та статтю 1 Першого протоколу, стверджуючи, що через знищення майна була змушена змінити місце проживання. Водночас заявниця не вказала, куди саме переселилася,
і не надала доказів переселення.
Окремо в матеріалах справи зазначено, що інтереси заявниці в провадженні перед ЄСПЛ представляв адвокат, який практикує в Москві.
Після комунікації заяви українські слідчі органи з власної ініціативи відкрили кримінальне провадження 10 листопада 2018 року. Заявниця не співпрацювала зі слідством і не надала матеріалів, які могли б бути корисними для розслідування.
Щодо доступу до суду Суд встановив, що заявниця не зробила жодної спроби звернутися до національних судів, хоча документально було встановлено, що вона регулярно виїжджала з Донецька на підконтрольну Уряду територію.
Що встановив ЄСПЛЄСПЛ відхилив усі скарги через невичерпання національних засобів юридичного захисту відповідно до статті 35 §§ 1 і 4 Конвенції.
Суд наголосив на принципі субсидіарності, відповідно до якого заявник має спочатку дати національним органам можливість відреагувати на стверджуване порушення. Цей принцип є наріжним у конвенційній системі, а не просто процедурною перешкодою. Такий підхід Суд, зокрема, застосовував у справах A, B and C v. Ireland та
Vučković and Others v. Serbia
Оцінюючи наявність національних засобів захисту, Суд послався на свою нещодавню ухвалу у справі Ryashentseva and Others v. Ukraine від 9 вересня 2025 року. У ній Суд підтвердив, що Україна створила правові рамки та спеціалізовані підрозділи, здатні розслідувати інциденти обстрілів, подібні до описаного у цій справі.
ЄСПЛ також врахував свою попередню практику щодо релокованих судів. У справах Ryashentseva and Others v. Ukraine та Tsezar and Others v. Ukraine Суд уже встановлював, що суди, релоковані з Донецька, є робочими та доступними.
У справі Maslova v. Ukraine Суд не знайшов підстав відступати від цієї лінії практики. Заявниця не зверталася до національних судів, хоча мала можливість виїжджати з Донецька на підконтрольну Уряду територію.
Окремо Суд розглянув питання розслідування. Після комунікації заяви українські слідчі органи proprio motu тобто з власної ініціативи, відкрили кримінальне провадження 10 листопада 2018 року. При цьому заявниця загалом посилалася на неефективність розслідування, однак сама не співпрацювала зі слідством і не надала жодних потенційно корисних матеріалів.
За висновком Суду, стверджувана неефективність розслідування не може приписуватися державі, оскільки вона була зумовлена насамперед власною бездіяльністю заявниці — відсутністю належної старанності (due diligence у взаємодії з органами влади. У цьому контексті Суд послався, mutatis mutandis, на справу Bekoyeva and Others v. Georgia
Таким чином, сам факт існування кримінального провадження та наявних національних механізмів мав значення для оцінки того, чи виконала заявниця вимогу щодо вичерпання національних засобів захисту.
Щодо твердження про вимушене переселення Суд дійшов висновку, що ця скарга була необґрунтованою. Заявниця не вказала місце свого переселення та не надала доказів того, що вона була змушена змінити місце проживання.
В ухвалі також відтворено встановлений у міждержавній справі Ukraine and the Netherlands v. Russia факт, що із травня 2014 року відповідні території Донецької області перебували під ефективним контролем Російської Федерації. Водночас ця обставина була наведена Судом як контекст справи, а не як підстава для атрибуції описаного обстрілу.
Порушення КонвенціїЄСПЛ не встановлював порушення статті 6 § 1 та статті 13 Конвенції, оскільки відповідні скарги були визнані неприйнятними через невичерпання національних засобів юридичного захисту відповідно до статті 35 §§ 1 і 4 Конвенції.
Скаргу за статтею 8 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу також було відхилено як необґрунтовану.
Рішення ЄСПЛКомітет із трьох суддів ЄСПЛ одноголосно визнав заяву Maslova v. Ukraine № 62947/14, неприйнятною відповідно до статті 35 §§ 1 і 4 Конвенції.
Отже, у справі Maslova v. Ukraine ЄСПЛ підтвердив значення принципу субсидіарності та вимоги про вичерпання національних засобів захисту. Суд визнав релоковані з Донецька українські суди доступним і дієвим засобом захисту та врахував створені Україною механізми для розслідування обстрілів.
Водночас Суд наголосив, що заявник має належним чином взаємодіяти з національними органами. Якщо держава з власної ініціативи проводить розслідування, а заявник не співпрацює з органами влади та не надає потенційно корисних матеріалів, стверджувана неефективність такого розслідування не може автоматично покладатися на державу.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook, в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
