Полоненого військового били за те, що він з Дніпропетровської області

Євген Гунько – гранатометник, командир відділення 1-го механізованого батальйону 93-ї окремої механізованої бригади, який потрапив у полон у Луганську. 12 липня по російських телеканалах та в інтернеті було продемонстроване принизливе відео його допиту терористами.

Повністю заплющене око, кров на голові, сліди побоїв по всьому тілу, дезорієнтація – все це мало продемонструвати російським глядачам неспроможність української армії.

На той момент ні його мати, ні командири не знали, де він знаходиться і що з ним відбувається. Зараз уже відомо, що Женя провів 17 днів у полоні, його обіцяли розстріляти, але в останній момент передумали.

Ми змогли поспілкуватись з адвокатом Юлією Пашинською, яка допомагає Жені та його мамі зараз в усіх питаннях. Про все, що з ним відбулось, ми знаємо з її слів.

«Це був чистий садизм» 13 вересня Жені виповниться 21 рік. Він служить за контрактом і мріяв про військову кар’єру.

Коли після відпустки повертався на місце дислокації «своїх», у Луганську його зняли з потягу. Потім з ним зник зв’язок. Мати почала бити на сполох, але ніхто нічого не знав і не вчиняв ніяких дій.

Потім відео з допитом показали й українські канали, стало зрозуміло, що Євген у полоні. Командири сказали матері сидіти вдома і чекати на дзвінок. Можливо, їй зателефонують, щоб попросити викуп або висунуть якість вимоги.

Ніхто не телефонував і всидіти без дій було не можливо. Мати почала писати в усі інстанції, навіть Президенту та Прем’єр-міністру.

Після листів матері почалось «ворушіння». Але поки почали щось робити, сепаратисти самі його повернули.

17 днів у полоні, у Луганській облдержадміністрації. Потрапив він туди, коли в потязі перевіряли паспорти. Прописка у Дніпропетровській області ледве не стала для Євгена вироком.

Бити почали ще на вокзалі. Потім був у підвалі адміністрації. Били прикладами, ногами, гумовими палицями.

«Це був садизм у чистому вигляді. У нас же форпост. Дніпропетровськ розбив всі плани і терористи мстились», - пояснює адвокат Юлія Пашковська.

«Він не мав ніякої таємної інформації, тихий, спокійний хлопець. Коли його побили, він дати плутав і ім’я своє забував», - додає вона.

Потім Женю прив’язали до деревини і казали, що розстріляють.

Не розстріляли, передали нашим прикордонникам. Від них Євген потрапив до Харкова, до уже нашої Військової служби правопорядку Збройних сил України.

Два тижні без медичної допомоги У Харкові Євген провів 2 тижні. З ним спілкувалась контррозвідка та УБОП. Незважаючи на те, що останні не військова структура, але Галина, мати Жені, писала всюди. І вони відпрацювали показання уже «по факту» його повернення.

Протягом двох тижнів йому не висунули ніяких звинувачень, не надавали медичної допомоги, у нього нічого не було.

Коли мама знову почала бити на сполох і сказала, що приїде з адвокатом, його вночі в неділю привезли до Черкаського, де його відправили на один з полігонів.

Фактично з полігону Женю забрали волонтери разом з мамою. Лікарі з медроти не могли дати направлення, бо не було якогось папірця з Харкова, а у Харкові не було ще з якоїсь причини… І якось за бюрократичними складнощами могли забути, що людина 17 днів провела у полоні? Волонтери зробили все, щоб Жені почали надавати медичну допомогу.

Сильний емоційний розлад На момент нашої розмови з Женіним янголом-охоронцем Юлією Пашковською уже було відомо,

що хлопець лікується у Військовому шпиталі в Дніпропетровську. Тільки за тижень після шпиталізації він почав проходити обстеження в Обласній лікарні ім. Мечникова у різних спеціалістів.

«Якби не мама, не її біганина, я не знаю, наскільки б це розтяглось», - каже Юлія Пашковська.

Раніше у Євгена були направлення тільки до невропатолога та психіатра.

Після страшних побиттів він плутав дати, ім’я своє забував, але ніхто не робив додаткових досліджень щодо гематом, забоїв та іншого. І цього теж доводилось вимагати.

П’ята колона Мати, яка рятувала сина, сама зазнала фактично нападу. Наступного дня після новин, коли показали полоненого Євгена і його домашню адресу, у привідчинене вікно їхнього дому кинули щось займисте.

Почалось загорання, але його швидко побачили і загасили. У висновку пожежники, що «необережне поводження з вогнем».

Очевидно, у Новомосковську ще є люди, яким не до вподоби українська армії і які раді зробити гірше тим, хто уже постраждав.

Але тепер з Євгеном буде все гаразд. Зараз він лікується, потім матиме відпустку, потім у частині будуть вирішувати, що робити з ним далі.

З журналістами Женя не хоче спілкуватись. «Він уже трохи відійшов: тут хлопці, тиша, спокій, ніхто не б’є», - каже Юлія, яка фактично взяла над ним опіку.

Ми віримо в те, що, балансуючи на межі життя і смерті 17 днів, він заслужив на спокій та допомогу. За потреби ми готові докласти всіх своїх та сил та можливостей, щоб сприяти цьому.