Українська молодь виявилася важливим каталізатором змін не лише під час розгортання повномасштабної війни, але й вже з 2014 року, активно демонструючи свій патріотизм та чіткі національні погляди. Тоді значна частина захисників та захисниць, що сьогодні боронять наші кордони, були дітьми. Проте навіть у ті часи вони не залишалися осторонь подій: підтримували армію, брали участь у волонтерських ініціативах та формували власний, глибоко український погляд на події, які відбувалися в країні. Сьогодні ці самі люди знаходяться на передовій боротьби, де опановують військовий досвід й тримають оборону на рівні з досвідченими військовими, тим самим втілюючи нову модель української армії.
З перших хвилин повномасштабного вторгнення Росії в Україну, Букви системно фіксують злочини країни-агресора, документують історії постраждалих та загиблих українців. Сьогодні розповідаємо історію старшого солдата та гранатометника Сергія Сухого на псевдо “Кабан”. Захисник боронив державу у складі 101-ї окремої бригади охорони Генерального штабу ЗСУ, імені генерала-полковника Геннадія Воробйова.
Бригада, що відіграла важливу роль під час оборони Києва й згодом прийняла оборону на Сході, включаючи бої за Бахмут. Ще у квітні 2021 року Сергій був призваний на військову строкову службу, того ж року підписав і контракт. Вже з розгортанням повномасштабного вторгнення, виконував бойові завдання з ураження противника і його вогневих точок на Донеччині. Від участі у перших патріотичних заходах – до оборони на найгарячіших напрямках фронту – історією Сергія для Букв поділились мати Надія та кохана Ольга.
Фото: особистий архів Надії
“Ще зі школи він усіх підтримував, особливо дівчаток. Дуже поважав вчителів, а вони завжди залишали Сірьожу за головного, бо його всі слухали й він без крику, розважливо, міг вмовити тихенько дочекатись вчителя. З п’ятого класу брав участь на кожному святі. Завжди на Новий рік був Дідом Морозом, інші батьки навіть просили його принести подарунок молодшим дітям додому. Коли він закінчив школу, вчителі мені тиснули руки й казали: таких впевнених, сміливих і добрих учнів у них майже не було.”, – цими спогадами розпочинає розмову мати захисника.
Власне, у 2016 році, Сергій, закінчивши дев’ять класів, одразу вступив до коледжу транспортної інфраструктури Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту академіка Лазаряна. Під час навчання брав участь у студентській діяльності, мандрував Україною й завжди виступав за активний спосіб життя.
“За роки студентства, Сірьожа знову показав себе справжнім чоловіком. На пари міг інколи запізнитись, бо бігав в булочну, щоб до чаю хлопцям по кімнаті взяти щось смачненьке. Ще бувало, що помітить якусь бабусю, яка тягне сумку. І, звичайно, він бабусю проведе до маршрутки, а сам запізниться і буде перепрошувати, але причину не розповість.”, – пригадує Надія.
Фото: особистий архів Надії
В ці ж роки, Сергій часто мав візити до лікарень, аби здавати кров для поранених, зокрема військових. Прагнення майбутнього захисника відстоювати національну ідентичність, проявлялися й під час його участі в заходах, що були присвячені козацтву. Там Сергій розповідав історію України, яку вивчав ще з дитинства. Також їздив з козаками в табори, де вони оповідали про традиції українського народу для молодшого покоління.
“Дуже часто збирав однокласників на вихідні, щоб вони могли поспілкуватися разом, зварити якусь картопельку й обговорити проблеми кожного в особистому житті. І при цьому обов’язково мала бути присутньою їхня кураторка Бугай Ірина Михайлівна, яка завжди їх підтримувала.”, – розповідає Надія.
У 2018 році, Сергій, бувши ще студентом, під час літніх канікул, поїхав до Польщі на заробітки. За словами Надії, він хотів допомогти родині й подбати про те, аби забзпечити подальше навчання. Там майбутній захисник виконував тяжку фізичну роботу, однак жодного разу він не жалівся, що йому важко.
“Щоб заспокоїти мене, надсилав фотографії краєвидів звірів: косуль, кошенят, і повторював: мамочко, як же тут гарно.”, – ділиться спогадами мати захисника.
Ще здобуваючи освіту, Сергій був прийнятий оператором залізничних операцій району в державне підприємство “Стивідорна компанія ОЛЬВІЯ”. Власне, у 2019 році Сергію видали довідку про те, що він відстрочений від служби через подальше навчання. Інститут він мав закінчити у 2020 році, однак, спостерігаючи за ситуацією в країні, не відчував себе на своєму місці.
Попри те, що Сергій вже мав роботу та незабаром мав отримати диплом, він ухвалив остаточне рішення: зателефонував до Новобузького військкомату і попросив прийняти його на строкову службу. У травні 2021 року йому надійшла повістка на строкову військову службу й через декілька днів він отримав військовий квиток.
Фото: особистий архів Надії
“Такого мужнього, справедливого та розумного не за роками хлопця відзначило командування. Познайомившись із ним, командир сказав, що такими кадрами не нехтують і забрав його до своєї частини. Від самого початку і до останнього дня командир був поруч. Вони ніби два брати.”
У травні 2021 року Сергій прийняв військову присягу й утвердився на посаді гранатометника. Вже у вересні чоловік був прийнятий на військову службу за контрактом. Сергій дуже вагався, переживав за здоров’я матері, але не міг бути осторонь. З початку повномасштабної війни Сергій одразу опинився в її епіцентрі – на Донеччині. В армії захисник пізнав щире братерство. Надія ділиться, що для деяких побратимів Сергій також став наставником.
Фото: особистий архів Надії
“Він від початку життя хотів бути корисним. Так і з побратимами. Коли вони вже були на фронті, він намагався допомогти як не словом, так ділом. Коли він приїжджав на ротацію, це було чотири рази, кожного разу їздив Україною та навідувався до кожного знайомого. Він не проводив цей час вдома, сидячи на ліжку й розповідаючи про війну. Він брав цукерки та їхав до кожного, щоб обійняти й підтримати в такий нелегкий час. Про те, що в нього робилося в душі, ніхто не знав. Він завжди усміхався, приховуючи свій біль. Коли він загинув, побратимами рили землю руками, кричали неймовірним голосом.” – розповідає Надія.
“Кожна розмова була тяжкою, але найтяжча відбулась приблизно за тиждень до загибелі Сергія. Зателефонував він і це була надто коротка розмова. Буквально 2 хвилини, а тоді Сергій сказав: “у мене не буде звʼязку, скільки не знаю, може день, може два, а може й тиждень, як тільки зʼявиться подзвоню, але якщо щось станеться, обіцяй багато не плакати”. Ще в той момент я зрозуміла, що це може бути остання розмова, але з великою надією чекала дзвінка, і через день зранку Сергій написав. Я була безмежно щаслива побачивши його повідомлення.”, – згадує кохана Ольга.
Фото: особистий архів Ольги
Надія констатує: за час в армії син помітно змінився, особливо помітними стали зовнішні зміни захисника лише за півтора року служби. Попри все, він вірив у перемогу та дуже хотів повернутися додому… Однак 21 березня 2023 року, поблизу населеного пункту Дружба, що на Донеччині, під час виконання бойового завдання Сергій загинув від кулі снайпера. Захиснику був 21 рік.
“З перших днів загибелі мого сина і по теперішній час, всі його друзі та побратими пишуть та телефонують кожного дня. Як кажуть його побратими: ввечері з’являється перша зірочка і вони кажуть “Сєрька привіт, ти наш ангел-охоронець”. І вони в це дійсно вірять, навіть залишили собі всі його шеврони…”, – ділиться мати.
“Сьогодні я дуже сумую за ним, як і вчора. Кожен день поряд з ним, кожен момент, кожне повідомлення – назавжди залишиться в моєму серці. Сергій дуже любив робити сюрпризи, коли мали зустрітись казав, що, мабуть, не вийде. Потім говорив, що курʼєр доставку привезе, а приїжджав сам. Рідним ніколи не говорив, що їде додому. Такий неоціненний час був. Я хочу, щоб пам’ятали всіх Героїв. Кожного. Вони зробили найбільший внесок в нашу перемогу, життя, здоров’я. Зараз ті захисники, які стоять на обороні, віддають свій час, тож хочеться, щоб люди поважали та цінували їх. Допомагали. Вони заслуговують на це.” – підсумовує кохана Сергія.
Фото: особистий архів Ольги
Запис Попри відстрочку, боровся за приєднання до війська – історія гранатометника Сергія Сухого спершу з'явиться на Букви.
