Минулий тиждень у Кривому Розі пройшов під знаком 200-ї річниці з дня народження славетного Кобзаря. Цій даті присвячені художні виставки, літературні вечори, музичні концерти… Театральний світ відзначив ювілей Тараса Григоровича Шевченка прем’єрами вистав за його незабутніми творами.
9-го березня в Криворізькому академічному театрі драми та музичної комедії імені Тараса Шевченка глядачі поринули у світ віршів Кобзаря і мали змогу побачити виставу «Мати-наймичка», оцінити сценічну версію за поемою «Наймичка» заслуженого артиста України Василя КОРОЛЕНКА.
Відбувалося не просто читання поеми Шевченка у ролях. Це був своєрідний діалог автора з присутніми в залі, які зовсім не помічали, що діалог цей ведеться то віршами, то прозою, і слово лине то з тих часів, то з сьогодення… Недарма Кобзаря називають пророком, кожен його твір несе в собі набагато більше, ніж просто розповідь про долю людини.
— Шевченка треба читати тільки від себе, — каже Василь Короленко. — Адже кожен його твір дає нам багатий простір для роздумів. Наша задача — підкорити глядача створеним образом,
примусити його замислитись і, можливо, зробити певні висновки.
Треба віддати належне пластичним сценам, що створив молодий режисер театру Андрій ІВАСІХ. Вони підкреслили емоційну напруженість вистави, чуттєвість, додали ще більшого драматизму. Прем’єра залишила неабияке враження, про що свідчили сльози на очах деяких глядачів. Після завершення вистави всі присутні в залі, аплодуючи, підвелися, і ще довго не відпускали акторів.
Того ж дня Криворізький академічний театр музично-пластичних мистецтв «Академія руху», зібравши повний зал своїх прихильників, представив для перегляду пластичну виставу «І мертвим, і живим, і ненародженим…» за мотивами творів Тараса Шевченка «Катерина» та «Гайдамаки» (режисер-постановник — заслужений діяч мистецтв України, художній керівник театру Олександр БЄЛЬСЬКИЙ). Глядачі, затамувавши подих, слідкували за тим, що відбувалося на сцені. А там — розповідь без слів про долю країни, наче перегортаються сторінки історії перед очима. Проникливі композиції Євгена СТАНКОВИЧА, Олега КІВИ, Лесі ДИЧКО разом із відтвореними в пластиці образами торкаються оголених нервів душі,
викликають із підсвідомості глибинні почуття болю за рідну землю.
— Слово українського генія, — каже Олександр Бєльський, — є невичерпним джерелом, звертаючись до якого в скрутну годину, чи у радості, знаходиш відраду. Адже Тарас Шевченко у своїй творчості відобразив саме ті думки і настрої, які були важливими в житті українців його часу, та залишилися актуальними і до сьогодні.
Дія вистави постійно проходить на високому емоційному підйомі, виразні пластичні сцени яскраво передають і радість, і печаль, і розпач, та насамперед — надію… Оплески глядачів, багато квітів, крики «Браво!» — ось лише невеличка часточка тієї подяки колективу театру за унікальне вміння без слів торкатися струн душі, вести бесіди про вічне.
Тарас Шевченко був звичайною людиною, а не лицарем «без страха и упрёка», як дехто любить його зображати. Мав свої чесноти, мав і вади. Міг би піти на поступки і прожити життя спокійно. Але понад усе він любив свою Україну… Любив, страждав, боровся і надіявся.
І оживе добра слава, Слава України, І світ ясний, невечірній Тихо засіяє… Інга ТОКАР, Вестник Кривбасса (http://www.krivbass.in.ua/).
