Межівщина з початком воєнних дій прийняла тисячі переселенців, в тому числі й медиків. Серед таких і сімейний лікар Юлія та лікар-інтерн – Дмитро, котрі знайшли тут не тільки прихисток, а й роботу. …Батьківський будинок у селі Георгіївка поблизу Мар’їнки, де виросла Юлія – зруйнований. Та що там… Взагалі, містечко Мар’їнка, практично зітерто з лиця землі. В тому числі і лікарняна амбулаторія, де лікарка пропрацювала 9,5 років.
…Постійно під обстрілами і домівка Дмитра у Торецьку. На вулиці майже немає цілих будинків. Виїжджаючи вони забрали з бою котика, а ось собаку і до сьогодні підгодовують сусіди, які там залишились…
Вони вимушені були залишити рідний дім, все, що було дорогим і близьким. Бо на українську землю прийшли «асвабадітєлі».
Таких історій сьогодні тисячі й тисячі у багатостраждальній Україні….
Юлія Миколаївна – сімейний лікар. Дмитро – лікар-інтерн, який лише минулого року закінчив медичний університет.
Сьогодні вони знайшли не лише прихисток і розуміння, а й роботу у Межівській громаді.
Їх тепло прийняли у Центрі первинної медико-санітарної допомоги селищної ради, підтримують сусіди та нові знайомі. Юлія пропрацювала у Мар’янській амбулаторії сімейним лікарем майже 9,5 років, мала понад 1800 декларацій з пацєнтами. Приїхали на Межівщину вони великою родиною: чоловік, батьки Юлії, невістка з батьками.
Як дізналися про Межову? З 2015 року сюди виїхали її земляки, тож і розповіли про гостинне селище на межі Донецької та Дніпропетровської областей.
Згадує, що на роботі була востаннє 14 березня 2022 року … Посилювалися обстріли, зник транспорт… Спочатку переїхали до Курахово, потім – у Межову.
Юлія Миколаївна з серпня працює дистанційно, за нею залишились закріплені пацієнти з Мар’їнки, які продовжують довіряти своєму лікарю. Телефонують, консультуються.
24 лютого розірвало життя на «до» і «після». Хоча Юля вже проходила цю психологічну межу у 2014-му, коли Донецьк, де вона навчалася фактично захопили терористи. “У перші дні вторгнення почали писати однокурсниці з Донецька. Типу, це вам за Донбас! Було дуже боляче…” – згадує вона. На лікарку постійно накочують емоції, стрес не відпускає…
Але вона не змогла сидіти, склавши руки. – Чесно, я дужу скучила за роботою, – зізнається Юлія. Тож прийшла на особистий прийом до голови громади Володимира Зражевського, який і порадив звернутись до директора ЦПМСД Юлії Скочко.
І ось,
сьогодні вона вже приймає пацієнтів. У колективі прийняли дуже добре. Дякує сусідам з Новолозуватівки, які від щирого серця допомагають.
На кінець бесіди Юлія відверто говорить, що яка б гостинна і гарна не була Межова, але все ж її родина мріє повернутись у рідну Мар’їнку. Розбиту, понівечену, але таку рідну Мар’їнку… …Дмитро – з Торецька Донецької області, що між Костянтинівкою та Горлівкою, практично на межі з фейковою днр.
Місто систематично обстрілювалося з 2014 року. Тож Дмитро говорить: їм здавалась, що вони звикли до війни. Але потім виправляється: «Ні, насправді до цього звикнути неможливо».
Він – випускник Донецького медичного Університету, який останні роки працював у Краматорську. Закінчив навчання минуло літа. Згадуємо 24 лютого…
– У Краматорську я мешкав поруч з аеродромом. Тож рано-вранці ми почули потужні вибухи. Спочатку не зрозуміли нічого. Ну а потім зайшли в інтернет, новини були просто приголомшливими, – розповідає він. І продовжує…
«Перші тижні прилітало, як би це сказати, не дуже. Для звичайних людей – це щось за межею сприйняття, але ми чули вибухи не вперше.
Думалось: тут наш дім, куди ми поїдемо звідси? Та коли життя почало перетворюватись на пекло – стало зрозуміло, що треба приймати рішення».
Батьки виїхали з Торецька першими. Забрали з собою кота, собаку довелось залишити, його до сьогодні підгодовують сусіди, які залишились там. Саме вони розповідають, що на їхній вулиці вже багато будинків пошкоджено, вибиті вікна, розбиті дахи…
Дмитро з дівчиною (студентка, навчається на педагога) ще якийсь час вагався, але потім у Краматорську також стало дуже небезпечно.
Відверто зізнається, що про Межову нічого не знав. Батьки зупинились тут абсолютно випадково, їхали з Покровська, питали житло.
– Мені подобається спеціалізація «сімейний лікар», спілкування з людьми, з дітьми, – захоплено говорить Дмитро. До речі, коли ми завітали на первинку, інтерн саме опитував пацієнтів, вимірював тиск. Манжелій Вікторія Федосівна, сімейний лікар, керівник інтернатури:
«Дмитро дуже здібний, добрий, чуйний, ввічливий. Я впевнена: з нього вийде хороший лікар. Найголовніше – він прагне, є величезне бажання, а також досить високий рівень знань, отриманих в університеті. Теорію, треба підсилити практикою і все обов’язково вийде!
Вже сьогодні можу сказати, що йому можна довірити пацієнтів. Я не знаю, як складеться доля: чи залишиться він у нас працювати? Але він – великий молодець!» Дмитро до війни розмовляв переважно російською, але зараз намагається говорити українською ( І треба сказати, у нього непогано виходить).
Дякує від імені всієї родини Віктору Антоновичу та Юлії Володимирівні Козак, які допомогли із житлом.
«У нас – вдома всі сусіди, знайомі більше по своїх хатках. Війна багатьох сильно змінила. Кожен більше сам по собі, не дуже довіряють один одному. У Межовій люди більш відкриті: питають, цікавляться – чи не треба чогось. Це дуже приємно і ми поступово намагаємось також бути більш відкритими. Хоча, якщо чесно, досі не можемо оговтатись.
Я дуже вірю в нашу перемогу і хочу провернутись працювати на Донеччину – в Україну. Щоб все було, як раніше – до 2014 року…» Юлія Василівна Скочко, директор Центру первинної медико-санітарної допомоги. – Ми завжди раді бачити у себе нових фахівців. Чудово розуміємо: у якій ситуації опинились наші колеги і шукаємо варіанти6 як допомогти. – розповідає Юлія Василівна. – Сподіваємось, Юлії Миколаївні сподобається у нас і вона залишитися. Чому б – ні? Дмитро отримає необхідний практичний досвід, керівник інтернатури у нього досвідчений. А якщо – все влаштує: Ласкаво просимо на роботу!» Сьогодні у Центрі первинної медико-санітарної допомоги працює 9 сімейних лікарів та проходять навчання два лікарі-інтерни.
Укладено 15 100 декларацій з пацієнтами трьох громад колишнього Межівського району.
Євген Травневий.
