«Ворог використовує тактику руйнації. Руйнує кожну цеглину, кожну будівлю. Засоби ураження, тобто можливості десь щось бомбити, знищувати, поступово отримують більше дистанції. Якщо колись він застосовував КАБи на 5-15 км, то зараз — 10, 30 і 40 км, є КАБи, які на 100 км залітають» — розповідає Володимир Назаренко, т.в.о. командира 4 батальйону «Сила Свободи» 4 бригади НГУ «Рубіж».
Колись тридцятитисячне місто перетворюється на руїни й водночас стає ключовою точкою на східному фронті.
Собаки розтягують тіла загиблихБіля бювету, оббитого ДСП для захисту від прильотів, зібралася черга людей із великими пляшками. Це останнє джерело питної води в Добропіллі. У колодязях міста вода гірка через підземні води з шахт. Як багато міст на Донеччині, Добропілля — шахтарське місто з одним із найгарніших териконів сходу.
Десь у небі лунає дзижчання FPV.
«Ми вже звикли за цей час. І до FPV, і до КАБів — розповідає жінка, яка набирає воду. — Гуманітарки нема, магазини всі закрилися».
Місцеві неохоче говорять із журналістами, одна з жінок кричить, щоб її не знімали. Набравши воду,
кілька жінок ідуть до «Пункту незламності» забрати речі, які там пралися.
«Пункт незламності» ще функціонує в місті, але завозити пальне для генераторів сюди дедалі складніше, розповідає волонтер Євген Навроцький. Тут є додаткові спальні місця, але ночує там тільки сам Євген. Місцеві приходять зарядити телефони, попрати речі, а самі ж сплять у підвалах своїх будинків.
На стінах «Пункту незламності» написані цитати — від біблійного «Бог є любов» до цитати Дмитра Коцюбайла (Да Вінчі): «Поки ворог на нашій землі, я не вважаю, що треба розходитися по домівках». Є навіть дитяча кімната, але дітей у Добропіллі немає (принаймні за даними, які відомі місцевій владі).
Скільки саме лишилося людей у Добропіллі, достеменно невідомо. У березні місцева влада називала кількість у 900 людей.
Тут немає лікарів, тому в поранених єдина надія — на військових.
«На [вулиці — ред.] Першотравневій дрон влучив у жінку років за 60. Дві години лежала, поки хлопці їхали й підібрали її» — розповідає Євген.
У травні бійці «Рубежу» вивезли з міста двох дітей, чиї батьки загинули від удару дрона.
Загиблих із міста теж уже не вивозять — нікому, ритуальні служби не їздять у Добропілля.
«Біля “Ландиша” (магазин у Добропіллі — ред.) три могили при дорозі. Ще одного захоронили біля церкви в місті. Батюшка зібрав людей і прямо біля тротуару, між деревами, поховали, бо його собаки вже почали тягати — ногу відгризли. Ще в одного серце не витримало, коли був приліт. Мужичок, років 65. Теж там поховали. Ніхто ж не везе — усі бояться їхати. Хоронять прямо тут: замотали в простирадло, викопали яму та й захоронили» — розповідає місцевий житель Олександр.
Він під своїм багатоквартирним будинком, де лишився жити тільки він, читає книжку, коли ми його помічаємо. Олександр працював на місцевій шахті й тепер лишається тут: допомагає старенькій матері, яка живе неподалік і не хоче покидати рідне місто. Виїжджати він поки не наважується. Пояснює: не факт, що й вийде, бо дорога небезпечна і на виїзді можна загинути.
«Я вже нічого не хочу, якщо чесно» — говорить він.
росіяни підходять до ДобропілляПопри те, що в місті лишаються сотні людей, зустріти їх на вулиці складно: більшість ховається в підвалах.
Частіше в місті можна побачити військових, які доставляють вантажі на позиції.
Містом ходять солдати з навантаженими тачками — доставляють провізію і боєприпаси до місць, звідки їх заберуть важкі дрони. Ті ж полетять ближче до фронту. У Добропіллі в небі весь час лунає звук гексакоптера.
«Доводиться логістику постійно міксувати. Де можна носити руками — носять руками. Додається техніка й НРК. І постійно це треба міксувати, бо в певних моментах треба пронести руками, потім може проїхати НРК. Або в певних моментах усе може проїхати НРК — і “руки” не треба використовувати. Під кожен маршрут, під кожен підрозділ треба вибудовувати свій маршрут. Основна проблема зараз — “ждуни” і мінування» — розповідає Одеса, офіцер 2 батальйону Vanguard бригади «Рубіж».
З кожним місяцем збільшується дистанція, яку бійці проходять пішки. “Кілзона” розширюється по обидва боки фронту.
Добропілля разом із Костянтинівкою стали пріоритетними цілями літньої кампанії ворога. Противник користується зеленими насадженнями й під прикриттям рослинності просувається вперед.
«Через те, що почалася “зеленка”, кількість переміщень противника збільшилася. Велика кількість ворожої піхоти починає одночасно сунути з усіх напрямків і переміщатися як посадками, так і полями, перебігати. Не вистачає засобів, щоб знищити всіх. Так противник починає, а надалі буде дедалі більше й більше намагатися просочуватися крізь наші бойові порядки» — зазначає Одеса.
За його словами, росіяни застосовують свою традиційну тактику — тиснуть із флангів. На Добропільському напрямку зберігається проблема з флангами, зокрема південним, де росіяни мають успіхи.
російська піхота підходить до міста, і за чинних умов може бути питанням часу, коли ворог розповзеться Добропіллям.
«На цей час кількість ворожої піхоти зростає. Ніколи неможливо зупинити всіх. Якщо в день вони відправляють до сотні людей, то два-три з них будуть виживати, сто відсотків. Неможливо в цій ситуації створити повністю закриту лінію, щоб через кожні 25-50 метрів стояла позиція, яка буде спостерігати, яка може тобі прийти на допомогу. Через перевагу дронів є великі проміжки, якими противник рано чи пізно скористається» — каже Одеса.
Навіть якщо росіяни не захоплять місто, то майже напевне повністю знищать авіацією, на кінець каже військовий. Утім, уже зараз Добропілля більше схоже не на місто, а на вигорілі руїни.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження».
читайте також:
- Українські військові діють по всій території Костянтинівки — командир 19 корпусу