Федір та його дівчина Анна – активісти донецького Євромайдану, члени громадської ініціативи «Донбас SOS». Обоє були в полоні у ДНРівців. Нині Федір та Анна оселились у Львові. В руках терористів перебували майжецілий тиждень – з 27 травня по 1 червня. Там їх жорстоко катували та погрожували вбивством. Звільнили Анну та Федора вдалось завдяки обміну: в перший день літа українська влада обміняла їх на ув’язнених «ДНРівців», яким загрожував чималий термін за сепаратизм. Наразі молода пара живе в львівських знайомих, додому повертатися не збираються… Історія їхнього полону розпочалась уранці 27 травня, саме тоді до квартири Анни та Федора увірвались «ДНРівці». «О 8.00 постукали в двері нашої квартири, сказали, що представляють ДНР і хочуть поговорити. Я поглянув у вічко, перед дверима стояв один чоловік, коли відчинив, в наш дім забігло ще сім в балаклавах і з автоматами…», – розповів хлопець.
Спершу озброєні люди вмасках влаштували обшук. Коли ж знайшли українську символіку та бронежилети для волонтерів, почали провадити допити.
«У нашій квартирі була українська символіка,
старі листівки ще з Євромайдану. Відтак, в них виникли питання, мовляв, на території ДНР українська символіка заборонена. Також знайшли бронежилети, які ми використовували на проукраїнських мітингах, оскільки були медичними волонтерами. Вони захищали від палки чи ножа. Але коли проводити мітинги в Донецьку стало небезпечно, ми перестали їх використовувати, тому ті бронежилети просто лежали в нашій квартирі… Це також було однією зі статей обвинувачення, яку нампотім пред’явили», – пояснив Федір.
Далі хлопцю і дівчині зав’язали очі розірваним українським прапором, посадили в мікроавтобус та повезли на базу терористів, що розміщувалась у будівлі міліції в Макіївці.
«У той момент ми взагалі не розуміли куди їдемо, що з нами буде, в голові не вкладалося, що тебе отак просто вирвали з мирного життя, і тепер озброєні люди везуть в незрозумілому напрямку», – розповів Федір.
Колитерористи привезли полонених на базу, то завели в підвал будівлі й почали допитувати окремо кожного.
«Першою допитали Анну. Чув, як вона щось говорила в сусідній кімнаті… Потім кудись її відвели і прийшли по мене»,
– каже хлопець.
Під час допиту Федора били та різали ножем, але, на щастя, у нього були вільні руки, і він міг бодай-якось захищатися від ударів: «Спершу я сидів із зав’язаними очима на маленькому ящику, руки були вільні, тому міг прикривати голову, життєво важливі органи. В цей момент мене били руками, ногами, палками…Потім прийшов чоловік, зняв з очей пов’язку і почав різати ножем».
Відтак, хлопець отримав багато ножових поранень і одну глибоку рану на плечі, на яку потім наклали сім швів.
Як пояснив Федір, під час допиту терористи не ставили собі за ціль вибити з полонених якусь інформацію, просто хотіли зламати їх психологічно. «В них це достатньо вдало виходило, тому що в той момент я вже встиг попрощатися з життям і був повністю подавлений…», – зізнається він.
Потім його перевели в кімнату, де спершу допитували Анну. «Люди, що мене допитували пішли, на охороні залишили двох чоловіків з автоматами. Вони казали, мовляв, я ще легко відбувся, бо моїй дівчині відрізали два пальці і перерізали шию…», – пригадує колишній полонений.
Далі Федора повели відмивати від крові «КаМАЗ»:
«Пригадуєте, 26 травня була атака на Донецький аеропорт і розстріляли цей «КаМАЗ». Саме в ньому ДНРівці везли тіла своїх у морг. Потім я його мив, тіл вже не було, але було багато крові, шматки м’яса та мозку…».
Згодом хлопець побачив Анну. «Пальці були на місці. Хоча вся була в крові, але принаймні мені трішки відлягло від душі, що Анна жива», – розповів Федір.
Своєю чергою Анна також розповіла про те, як терористи її допитували. «Коли нас з Федором розвели по різних кімнатах, з очей зняли пов’язку, в приміщення зайшов чоловік і почав на мене кричати, ставив питання про Одесу, Маріуполь… Йому не потрібні були відповіді, він лиш хотів показати, що моє життя в його руках», – каже дівчина.
ДНРівці питали: чи вважає вона, що Донбас український, чи ходила на проукраїнські мітинги, чи віталась «Слава Україні – Героям Слава»… Як розповіла дівчина, під час допиту її різали ножем. Коли їй надавали допомогу в медпункті бази терористів, лікарі сказали, що ніж дивом не пройшов по артерії на шиї.
Також вона розповіла про досить драматичний момент, коли на неї націлили пістолет і казали,
що ще сьогодні її прикінчать. На щастя, обійшлось без цього… «Потім мене відвели на верхній поверх, там розмова вже йшла без фізичного насилля. Але був один момент… Мала майже до кістки відрізаний палець, відтак мені наказали писати на стіні кров’ю «Люблю Донбас»…Я патріот свого краю, тому проблеми це не створило», – розповіла Анна.
Колишня полонена зазначила, що терористи підозрювали її в зв’язках з якоюсь жіночою сотнею «Правого сектора», яка начебто брала участь у масових заворушеннях в Одесі. Ці жінки, на переконання ДНРівців, мали мати татуювання біля грудей. «Коли побачили, що в мене його нема, напруга трохи спала», – дадала Анна. Потім дівчину змусили відмивати підлогу від крові.
Коли виявилось, що Анна та Федір не ті, за кого їх мали, їм повідомили про обмін.
До моменту звільнення обоє жили в кімнаті, яку ДНРівці називали лазаретом. Там полонених вже не катували.
«За умовами обміну нас мали відправити в Дніпропетровськ… Відтак, посадили в поїзд разом з двома ДНРівцями. Також був ще один полонений чоловік, який дорогою зійшов із глузду, хоча, можливо,
це було ще до цього. Він думав, що його везуть на розстріл», – розповів Федір.
І наголосив: «Дякуємо державі, що нас обміняла і врятувала». Водночас він додав, що держава все-таки мусить створити якийсь механізм для допомоги колишнім полоненим, оскільки останні змушені покинути рідний дім і залишаються абсолютно без нічого.
«У Дініпропетровську нас чекала велика делегація СБУ та міліції, вони склали акти про прийом-передачу, наче ми не люди живі… В той момент в нас не було ні грошей, ні телефонів, ні нормального одягу…Ясна річ, ми не заїжджали додому, отож опинилися в чужому місті абсолютно без нічого… Ті люди, які нас міняли дуже виручили – дали телефон, трохи грошей, щоби мали за що поїсти. Не було ніякого плану, отак привезли в Дніпропетровськ і робіть що хочете…», – обурювався Федір.
