Одеський окружний адміністративний суд розглянув справу щодо правомірності відмови органу Пенсійного фонду у призначенні педагогічному працівнику одноразової неоподатковуваної грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
Ключовим питанням у справі стало те, чи припинив педагог роботу на посаді, яка дає право на відповідну грошову допомогу, внаслідок його призову на військову службу під час мобілізації, та чи може проходження військової служби бути підставою для відмови у такій соціальній гарантії. Суд дійшов висновку, що сам факт мобілізації не припинив трудових відносин працівника із закладом освіти та не позбавив його права на отримання допомоги.
Суть справиПозивачу з 9 червня 2025 року було призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Після призначення пенсії він звернувся до органів Пенсійного фонду з питання виплати одноразової неоподатковуваної грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій,
передбаченої пунктом 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» цього Закону.
12 червня 2025 року пенсіонер подав заяву про допризначення пенсії та надав уточнюючі довідки Андрієво-Іванівського обласного ліцею Одеської обласної ради та Миколаївського ліцею Миколаївської селищної ради.
За принципом екстериторіальності цю заяву розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області. Рішенням від 19 червня 2025 року було відмовлено у призначенні грошової допомоги. Підставою стало те, що в одній із наданих довідок не були зазначені номери та дати наказів про прийняття і звільнення з роботи, а також точний період роботи.
1 липня 2025 року пенсіонер повторно звернувся до Головного управління ПФУ в Одеській області із заявою про перерахунок пенсії та призначення одноразової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Цю заяву за принципом екстериторіальності розглянуло Головне управління ПФУ в Полтавській області. 9 липня 2025 року воно відмовило у призначенні допомоги.
Орган Пенсійного фонду виходив із того, що відповідно до довідки Миколаївського ліцею заявник з 1 вересня 2021 року був прийнятий на посаду вчителя фізичної культури та трудового навчання,
а з 11 червня 2025 року — поновлений на цій посаді. При цьому довідка не містила відомостей про дату звільнення з посади у період із 1 вересня 2021 року по 11 червня 2025 року та причину поновлення.
Крім того, ПФУ не взяв до уваги трудову книжку, оскільки вона надавалася із заявою про призначення пенсії за віком, але не була повторно подана із заявою від 1 липня 2025 року. Також орган ПФУ послався на відомості Реєстру застрахованих осіб, згідно з якими за певний період відсутні дані про нарахування заявнику заробітної плати Миколаївським ліцеєм.
На цій підставі орган Пенсійного фонду зробив висновок, що на день досягнення пенсійного віку заявник не працював на посаді, яка дає право на отримання одноразової допомоги, та відмовив йому у її призначенні.
Позивач оскаржив цю відмову та просив суд визнати її протиправною, скасувати рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області і зобов’язати органи Пенсійного фонду нарахувати та виплатити допомогу в розмірі десяти місячних пенсій.
Позиція Пенсійного фондуГоловне управління ПФУ в Полтавській області заперечувало проти задоволення позову.
Орган ПФУ зазначав, що довідка навчального закладу не містила відомостей про дату звільнення позивача з посади вчителя фізичної культури та трудового навчання у період із 1 вересня 2021 року по 11 червня 2025 року та причин його поновлення на цій посаді.
Окремо відповідач наголошував, що трудова книжка була надана до заяви про призначення пенсії за віком, однак не подавалася разом із заявою про призначення одноразової грошової допомоги від 1 липня 2025 року.
Також Пенсійний фонд послався на індивідуальні відомості про застраховану особу, за якими за відповідний період були відсутні дані про нарахування заробітної плати Миколаївським ліцеєм. У зв’язку з цим відповідач наполягав, що правових підстав для призначення одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій не було.
Позиція та висновки судуСуд у справі № 420/13279/26 насамперед звернув увагу на положення пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV. Ця норма передбачає виплату при призначенні пенсії за віком неоподатковуваної грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій особам,
які на день досягнення пенсійного віку працювали у закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, мають необхідний страховий стаж на таких посадах та до цього не отримували будь-якої пенсії.
Для чоловіків необхідний страховий стаж на відповідних посадах становить 35 років, для жінок — 30 років.
Суд також врахував Порядок обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191. Відповідно до нього до страхового стажу, який визначає право на таку допомогу, зараховуються періоди роботи у державних та комунальних закладах і установах на посадах, що дають право на пенсію за вислугу років.
Суд послався і на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 15 червня 2022 року у справі №200/854/19-а. Відповідно до неї для одержання допомоги особа на день досягнення пенсійного віку повинна працювати у державній або комунальній установі на відповідній посаді, пенсія має призначатися їй вперше,
а на день звернення за пенсією вона повинна мати необхідний страховий стаж на таких посадах.
Досліджуючи обставини конкретної справи, суд установив, що загальний страховий стаж позивача становив 42 роки 2 місяці 18 днів.
Суд наголосив, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» є трудова книжка. Відповідно до Порядку №637 лише за відсутності трудової книжки або необхідних записів у ній стаж підтверджується іншими документами, виданими за місцем роботи, служби, навчання або архівними установами.
Із трудової книжки суд установив тривалий період роботи позивача на педагогічних посадах. Зокрема, з 1 вересня 2021 року він був прийнятий учителем фізичної культури, а з 24 лютого 2022 року був увільнений від роботи у зв’язку з призовом на військову службу під час загальної мобілізації.
Наказом Миколаївської селищної ради від 24 лютого 2022 року працівника, який обіймав посаду вчителя фізичної культури та трудового навчання Миколаївського ліцею, було увільнено від роботи у зв’язку з призовом на військову службу під час мобілізації зі збереженням місця роботи,
посади та середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.
Отже, як установив суд, на момент призову на військову службу у лютому 2022 року позивач працював учителем фізичної культури та трудового навчання, тобто на посаді, яка дає право на отримання грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV.
Суд підкреслив, що сам по собі факт призову на військову службу за мобілізацією не свідчить про припинення роботи на педагогічній посаді та не може позбавляти працівника права на відповідну соціальну гарантію.
На момент мобілізації позивач перебував у трудових відносинах із закладом освіти, а призов на військову службу цих трудових відносин не припинив.
Суд також послався на статтю 2 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», відповідно до якої час проходження військової служби зараховується громадянам до страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю та стажу державної служби.
Крім того, відповідно до статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» час перебування громадян України на військовій службі зараховується до страхового стажу,
стажу роботи та стажу роботи за спеціальністю. Час проходження військової служби в особливий період зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, якщо на момент призову особа працювала за професією або обіймала посаду, що надає таке право.
Суд окремо зазначив, що положення пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV не встановлюють обмежень щодо права на грошову допомогу у зв’язку з проходженням особою військової служби за призовом під час мобілізації.
Сам факт мобілізації не свідчить про припинення трудових відносин із закладом або установою, а отже, не може ототожнюватися зі звільненням працівника з відповідної посади.
Суд також зазначив, що педагогічний стаж позивача становить 42 роки 2 місяці 18 днів, що є достатнім для виплати грошової допомоги, передбаченої пунктом 7-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».
За таких обставин суд дійшов висновку, що позивач відповідає необхідним умовам для призначення та виплати одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області про відмову у її призначенні суд визнав протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд також указав, що, приймаючи оскаржуване рішення, Головне управління ПФУ в Полтавській області не врахувало всіх обставин, які мали значення для вирішення питання, у зв’язку з чим це рішення є необґрунтованим.
Визначаючи належний спосіб захисту, суд виходив із того, що він має бути ефективним, виключати необхідність повторного звернення особи до суду та забезпечувати реальне поновлення порушеного права.
У зв’язку з цим суд задовольнив адміністративний позов, визнав протиправним та скасував рішення Головного управління ПФУ в Полтавській області від 9 липня 2025 року про відмову у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги.
Головне управління ПФУ в Полтавській області суд зобов’язав нарахувати позивачу грошову допомогу у розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV, а Головне управління ПФУ в Одеській області — виплатити нараховану на виконання судового рішення суму.
Крім того, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ПФУ в Полтавській області суд постановив стягнути 1331,20 грн сплаченого позивачем судового збору.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал t.me/suduaта на Google Новини SUD.UA, а також на наш VIBER та WhatsApp, сторінку у Facebook в Instagram та в Х, щоб бути в курсі найважливіших подій.
