За оцінками, такий стан може спостерігатися у 2–3% людей. Причому ці «перешкоди» не зникають, навіть колиочі цілком здорові.
Проблема не в очах, а в мозкуЩе донедавна пацієнтам із такими скаргами нерідко говорили, що проблема має психологічний характер або що з ними все гаразд, адже офтальмологічне обстеження не виявляло порушень.
Сьогодні науковці вважають, що синдром візуального снігу пов’язаний не з пошкодженням очей, а з особливостями роботи мозку — передусім із тим, як він обробляє та фільтрує зорову інформацію.
Одна з провідних гіпотез стосується зорової кори — ділянки мозку, яка відповідає за обробку сигналів від очей. У людей із синдромом візуального снігу вона може бути надмірно збудливою: нервові клітини активуються навіть тоді, коли для цього немає достатньо зовнішнього стимулу.
У результаті мозок може своєрідно «додавати» власні сигнали до отриманої картинки, і людина бачить мерехтливі точки, зернистість або інший постійний візуальний шум.
Мозок може неправильно фільтрувати сигналиОднак надмірна активність зорової кори, ймовірно, не пояснює всього.
Дослідження мозку також виявляють відмінності у взаємодії різних його ділянок та в роботі систем, пов’язаних із нейромедіатором серотоніном.
Тому дедалі більше вчених схиляються до думки, що синдром візуального снігу може бути пов’язаний із ширшою проблемою — недостатньо ефективною фільтрацією сенсорної інформації.
Наш мозок постійно отримує величезну кількість сигналів — від органів чуття та власної нервової системи. Щоб ми могли нормально сприймати навколишній світ, він відсіює більшу частину цього «фонового шуму», залишаючи лише те, що має значення.
За так званою гіпотезою «візуальної невизначеності», у людей із візуальним снігом цей механізм може працювати інакше. Мозку складніше відрізняти реальні зорові сигнали від власної внутрішньої активності.
Чому візуальний сніг може супроводжуватися шумом у вухахЦікаво, що багато людей із синдромом візуального снігу також мають тинітус — постійний дзвін або шум у вухах за відсутності зовнішнього джерела звуку.
Науковці припускають, що ці явища можуть мати спільний механізм: мозкові системи недостатньо добре пригнічують власний фоновий шум.
У результаті людина може сприймати внутрішні сигнали як реальні зорові або слухові відчуття.
Чому люди бачать обличчя там, де їх немаєЩе один цікавий напрям досліджень пов’язаний із парейдолією — здатністю бачити знайомі образи, найчастішеобличчя у випадкових предметах. Наприклад, помічати «обличчя» у хмарах, розетках чи візерунках.
У дослідженні 2025 року люди із синдромом візуального снігу частіше помічали такі ілюзорні обличчя. Це може свідчити про те, що особливості сприйняття при цьому синдромі стосуються не лише первинної обробки зображення. Можливо, мозок також активніше намагається знайти сенс у неоднозначній інформації.
Чи можна вилікувати візуальний сніг?Однозначного лікування синдрому візуального снігу поки немає. Дослідники також ще не мають повної відповіді, чому в одних людей мозок починає постійно генерувати такий «сенсорний шум», а в інших — ні.
Водночас вивчення цього незвичайного стану допомагає краще зрозуміти, як працює людське сприйняття.
Наш мозок не просто пасивно «показує» нам навколишній світ. Він постійно відбирає, обробляє та інтерпретує величезну кількість інформації. І те, що ми сприймаємо як реальність, залежить не лише від того, що мозок дозволяє нам побачити, а й від того, що він вирішує проігнорувати.
За матеріалами BBC Science Focus
Фото: Unsplash
50Plus
