Окупанти не втрачають нагоди здійснити чергову атаку на мирних жителів прикордонних населених пунктів. Загарбникам для цього навіть не треба залітати на територію України.
Сообщение Життя на межі: як виживають старовіри під обстрілами у Харківській області появились сначала на Vikna.
Вони живуть на самісінькому кордоні з агресором, і вони — переважно етнічні росіяни, але нині російське військо щодня руйнує їхні будинки. З гвинтокрилів, мінометів та артилерії окупанти обстрілюють прикордонні села на Харківщині.
Від постійних обстрілів страждає і прикордонне село Гурʼїв Козачок, де ось уже кілька століть поспіль мешкають старовіри. У них власні традиції, які зумовили й побут.
Наприклад, чимало чоловіків мали раніше носити довгу бороду. А одружуватись на чужинцях чи чужинках тут було зась. Дехто вже не дотримується традицій, але перехрещуватись у нову віру теж не поспішають.
Один з місцевих старовірів вирішив провести екскурсію та розповісти про ситуацію у селі. Його звати Юрій, але всі його кричуть Макарович. Називати чоловіка на прізвище марно — тут практично всі Гур’єви.
Місцевий мешканець розповідає, що перший час від початку повномасштабної війни жителі села навіть намагались ремонтувати школу та міняти скло у вікнах. Та коли побачили, що обстріли не припиняються, то зрозуміли — ремонтувати зараз хоч щось просто марно.
Інший житель села Олександр має незвичне для цієї місцевості прізвище Гончаренко. Чоловік розповідає, що його мати була родом з Росії, тому мала там родичів. Жінки вже немає серед живих, але Олександр намагався певний час спілкуватись з родичами.
Та коли після 24 лютого почув, що вони підтримують війну проти України, то обірвав усі зв’язки.
Вони — втрачені люди. Думаю, спілкуватись з ними безнадійно.
Та бабуся Олександра була традиційно Гур’єва. У селі разом із дідом побудували будинок, який тепер розбили вщент російські снаряди.
Читати на тему 
Долає 8 км, щоб люди дісталися іншого берега. Історія підлітка з Харківщини, який працює на переправі Розповідаємо, як хлопець переправляє людей через Печенізьке водосховище. Нині на одній вулиці з цим будинком лишилось жити всього двоє людей. Один із них — Валерій Плешаков.
Він переїхав у це село вісім років тому. На певний час привозив дружину з Харкова. Однак, за словами Валерія, жінка за літо посивіла через постійні обстріли.
Окупанти ж не втрачають нагоди здійснити чергову атаку на мирних жителів прикордонних населених пунктів. Загарбникам для цього навіть не треба залітати на територію України.
Через такі постійні обстріли світла у Гур’їв Козачку немає вже дев’ять місяців. Люди виживають завдяки гуманітарці. Місцева староста Оксана Пуніна розповідає, що наразі у селі залишається близько 24 родин, а загалом — 35 осіб.
Харків також практично постійно під обстрілами. Зранку 5 лютого у місті зафіксовано приліт у центральну частину. Читай, що відомо на цю мить про цинічний обстріл Харкова росіянами.
А ще у Вікон є свій Telegram-канал. Підписуйся, аби не пропустити найцікавіше!
Сообщение Життя на межі: як виживають старовіри під обстрілами у Харківській області появились сначала на Vikna.
