Неправдиві чутки Уже тема Київради, що діє практично у підпільному режимі, набила оскомину, застрягла в зубах, остобридла й остогидла. Немає Ради, то є чутки, плітки та припущення. Наприклад, уже по набитих проїзним людом тролейбусах базарні тітки переповідають одна одній страшнючі історії про те, що під Києвом ночами і днями риють таємні ходи та бункери для «депутатських привидів». А ще хтось на якомусь сайті клявся-божився, що «підпільна Рада» вела перемовини з Лондоном. Такий у неї замах – як уже якийсь «керівний орган» виганяють із якоїсь країни, то він кидається «у вигнання» – до Лондона. Ну так склалося історично. Навіть поляки у роки Другої світової війни там свій уряд розміщували, мало того: коли гримнули знамениті події ГКЧП у 1991 році, то було оперативно відправлено до Лондона тодішнього міністра закордонних справ Андрія Козирєва, щоб він там формував «уряд у вигнанні»… От. Але Лондон чомусь приймати Київраду відмовився, навіть внески в 1 мільйон фунтів стерлінгів, які були запропоновані кимсь із нещасних депутатів (останнє віддавав!), їх не спокусили.
Але нібито (за чутками!) зголосилася Росія. І нібито віддають пані Галині Герезі колишній військовий бункер під Єкатеринбургом, той самий, до речі, де Борис Єльцин у часи того ж самого ГКЧП збирався розмістити ще один «запасний» уряд на чолі з прем’єром Росії Іваном Сілаєвим, для чого у перші години перевороту його і відправив до Свердловська (так тоді ще називали Єкатеринбург). То тепер там буде Київрада засідати (нібито).
Але це все, може, брехня. Бо ми сьогодні з Росією через отруєні цукерки та плісняве сало так посварилися… То вони Київраду туди, у бункер, можуть хіба що у заручники запросити… Правдиві наміри Але, власне, навіщо нам Київрада? Тобто взагалі, в теорії, вона є необхідним атрибутом міського самоврядування, виявлення народовладдя і все таке інше (подробиці – у підручниках). А от сьогодні – навіщо? Адже є у нас людина, яку поставив на пост (на п’єдестал ця посада не схожа) президент, і вона прекрасно справляється зі своєю роботою. Щоденно ЗМІ, що відгодовує міська адміністрація, повідомляють нам вісті, одна краща за іншу. Іноді, правда, ці вісті дуже схожі з назвами різного штибу голлівудських бойовиків чи навіть – назвами секретних військових операцій (про «Бліцкриг»,
наприклад, «ПіК» уже писав). А нещодавно у тій самій газеті ще й з’явився радісний звіт із заголовком, від якого чи плакати, чи сміятися – не второпаєш одразу: «МІСІЯ ЗДІЙСНЕННА». Це – про нещодавнє засідання вже неіснуючої Київради, на яке депутати збиралися, мабуть, отими самими підземними ходами, про які торочать малограмотні тітки по трамваях. (Цікаво, а хто тут був Томом Крузом? Невже… Подумати страшно. Чи смішно).
Але головною темою останніх тижнів є зовсім інше. Поки там депутати шукають по світу бункери для своїх подальших засідань, Київська держадміністрація розгорнулася у всю чи то ширину, чи то глибину, а може, і туди, і сюди, оскільки останні її рішення стосуються роботи всього міського пасажирського транспорту (ширина) і метрополітену (глибина). Наприклад, як сказав сам пан Олександр Попов у одному з інтерв’ю: «Процес непростий, але прийшов час приймати рішення». А рішення дійсно непросте, оскільки стосується всіх верств київського населення, від малого до старого. Йдеться про впровадження з 1 січня 2014 року «Єдиного електронного квитка». З ним можна буде користуватися всіма видами транспорту,
крім маршруток.
Взагалі слова «електронний», «комп’ютерний» у різних рішеннях і документах нинішньої КМДА звучать часто, вже починаємо звикати. Починаємо розуміти, що живемо все ж таки у «постіндустріальному, інформаційному суспільстві», тож оці тітоньки-дівчатка-бабусі з касовими сумками на плечі, які настирливо виклянчують по тисячах тролейбусних і автобусних вагонів гроші за проїзд, мають відійти у минуле, оскільки вже вся Європа… І так далі, і таке інше. А нам пропонують (хоча чому – «пропонують»? Вже впроваджують!) скористатися останніми досягненнями сучасної електроніки та забути про проїзну «халяву», що махровим цвітом розквітла у місті зокрема й у всій державі загалом. Це ж не жарти: за рік один лише метрополітен має збитки, що обраховуються приблизно у 300 мільйонів гривень! «Київпастранс» теж втрачає дурні гроші і з причини нашого з вами нахабства (без квитка норовимо, без квитка!), і навіть із-за того, що майже 30 % доходу транспортного підприємства витрачається на збір коштів (зарплата касирів-контролерів, витрати на спецодяг).
Немає потреби детально описувати це транспортне нововведення.
Але ж є деталі, що насторожують одразу. Наприклад, повідомлення у деяких ЗМІ, наближених до КМДА, про те, що з 1 січня 2014 року буде введено в дію квиток вартістю у 5 гривень, розрахований на… 75 хвилин проїзду по місту. Чому саме 75? Не 80, не 90, не 60, а – 75?
Це питання – до головного виконавця, тобто до інвестора, який нібито виграв тендер, оголошений КМДА, і відтепер став головним інвестором цього «доленосного» проекту. Так от: інвестор має адаптувати до електронного квитка 650 турнікетів у метрополітені, ввести у дію 232 термінали з продажу одноразових квитків і встановити 300 терміналів для поповнення карток. У наземному транспорті – встановити 4,5 тисячі валідаторів (пристрій для зчитування карток), 700 POS-терміналів (не лякайтеся назви, це звичайний термінал для прийому платежів) і 300 терміналів для продажу карток.
Хто за всю цю електронну лобуду заплатить? А є така фірма, називається «Альфа Пей Термінал». От вона і виграла нібито конкурс на проведення «транспортно-електронної революції» у столиці. Яка вигода цій фірмі? Адже треба вкласти стільки грошей… близько 150 мільйонів гривень на 1-й стадії реалізації проекту і більше 400 мільйонів – за наступні 3–5 років.
Який сенс у таких «благодіяннях»? Та звичайнісінький, бізнесовий: в укладеній із КМДА угоді записано, що фірма щорічно буде отримувати приблизно по 65 мільйонів гривень протягом 10 років. Якщо ціна квитків зросте (а це трапиться обов’язково, така невблаганна логіка подібних оборудок), то і перерахунки наших грошенят у «фірмові кишені» відповідним чином зростуть. Може, хтось насторожиться, дізнавшись, що фірмочка ця – з Харкова, славного міста, підкореного Добкіним із Кернесом? Де зафіксовані у метрополітені лавочки вартістю 60 тисяч доларів (чи гривень, усе одно фігня якась)? Не треба так уже упереджено… Може, і не буде у нас таких лавочок. Може, щось інше буде. Але за дикі гроші – напевно.
Дурні питання Питання, звісно ж, виникають одразу, і серед них чимало таких, які сьогоднішнім київським правителям можуть здатися – «дурними». Ну ось таке, наприклад: а що буде – із пільговиками? Із інвалідами, людьми похилого віку?
А на дурні питання, за правилами, існують аналогічного змісту відповіді. Одна з них, наприклад, така: проблема пенсіонерів та інших пільговиків буде вирішена за допомогою… «Картки киянина»!
Для тих, хто не дуже «у курсі діла»: це такий міфічний страшенно благодійний документ, за яким нинішня міська влада наобіцяла купу таких благ, що відразу стало ясно: отримати таку картку може лише абсолютний інвалід – сирота віком від 80 років, без ноги, без рук, а то й, чого доброго, без голови. Такі прописані умови дозволу на її придбання. На цю картку вже витрачено силу-силенну грошей, а тепер, видно, треба «відбити» хоча б вартість пластика, що на ці картки витрачений?
Ще одне питання з розряду не дуже розумних: а вартість проїзду підвищуватися буде?
Тут замість відповіді поки що журналісти отримують чи то теляче мукання, чи то сите мурчання: мовляв, підрахунки ведуться… Ось у чому справа: вони – лише ВЕДУТЬСЯ! А 7 жовтня на засіданні колегії КМДА Олександр Попов уточнив: «Зараз міськадміністрація працює над новою методикою розрахунку вартості проїзних квитків у міському транспорті, оскільки на даному етапі не передбачені знижки для оплати великої кількості квитків». Тобто виходить, що за два місяці до «революції» чиновники лише працюють над «методикою розрахунку вартості квитків».
А вибачайте, раніше не можна було?
Ще одне питання таке собі, дурненьке: а коли пройдуть оті самі «громадські слухання» та «узгодження з урядом», про які згадував голова КМДА, і взагалі – що означають слова: «на даному етапі не передбачені знижки для оплати великої кількості квитків»?
Тиша у відповідь.
Дозволимо собі ще декілька питань, нехай уже й зовсім придуркуватих. От: як люди, які роками не бували у салоні тролейбуса у «години ПИК» (коли навкруги – пики, пики…), уявляють собі, скажімо, турнікети на вхідних дверях міських автобусів чи тролейбусів? Або: як будуть пов’язані між собою графіки руху різних видів транспорту (автобус-метро-тролейбус) за умов, коли у киянина на руках квиток на 75 хвилин поїздки? Хтось над цим працював? Або: навіщо сьогодні витрачати бюджетні гроші на «розробку програмного забезпечення», якщо воно вже існує та працює у Харкові? (Зокрема, наприклад, на пропускних терміналах стадіону ФК «Металіст»?) Ще питання: якщо все має бути так красиво організовано і будуть відпрацьовані та зістиковані графіки руху транспорту, то коли громада Києва отримає новий розклад початку робочого дня в усіх підприємствах, навчальних та адміністративних закладах – такий, яким будуть «розведені» у часі потоки пасажирів, котрі поспішають на роботу? Тобто – коли та кому буде встановлено початок робочого дня – о 7-й, 8-й, 9-й, 10-й годині ранку? І чи взагалі проводилися такі підрахунки?
Годі дурних питань. Спитаємо про розумне: А КОМУ ЦЕ ВСЕ ВИГІДНО?
Адже віддати за 10 років одній харківській фірмі невідомого походження майже мільярд гривень із кишень київських мешканців – це… якийсь моветон, чи що… Замість P.S: Днями у Верховній Раді України зареєстровано законопроект, яким передбачається встановлення дворічного мораторію на підвищення тарифів на послуги пасажирського транспорту (крім таксі). Цей законопроект експерти вважають – непрохідним…
