Киев

Оголений нерв Майдану

Влада не дає можливості людям, які зібралися на Майдані, ні перетворити його на он-лайн фестиваль у стилі Помаранчевої революції, ні просто втомитися й апатично почати розходитися.

Влада зробила усе, аби здерти всю м'яку матерію з протестувальників, оголивши їхні напружені нерви, і сплівши із них один тремтячий, оголений нерв Майдану.

Оголений нерв – це вже зброя. Ним цілком реально перерізати найтовстішу горлянку бидлу і гопоті. Це зброя, як іспанська

гаррота, що впиналася у шию злочинців. Чи, якщо хочете, струна гітари Марічки Бурмаки, натягнута, гостра і тонка, наче лінія життя на долонях ветеранів Афгану, що стали у ніч на 11 грудня першою стіною перед ордою «беркутів».

Оголений нерв Майдану – це він, нарешті, змусив вождів опозиції почати потроху підтягуватися до рівня свого народу.

Це він, вібруючи від вітру тої страшної ночі і від набату Михайлівської дзвіниці, скликав людей з усіх сторін Києва на підмогу залозі Майдану. «Це неправда, що кияни йшли на допомогу. Вони не йшли. Вони бігли. Молоді і старші, бігли жінки. Таксисти відмовлялися брати гроші. А один мужик вигнав свій «Неоплан» і всю ніч гасав Києвом,

підбираючи людей і звозячи їх на Майдан», – розповідає тернополянин Олег, для якого це була вже шоста ніч у Нічній варті Майдану.

Оголений нерв – це він змусив забути про службові приписи невідомого машиніста метро, котрий на світанку 11 грудня, виголошуючи чергову станцію, закликав людей не виходити, а їхати до Майдану на підмогу.

За два дні до штурму Фонд демократичні ініціативи оголосив результати соцдослідження, згідно з якими 51% учасників Майдану схилялися до того, щоб сісти за стіл переговорів із владою. Який відсоток тепер? Певно, значно менший.

Як можна сідати за стіл із шулером чи психічно хворою людиною, в якої всі ознаки роздвоєння особистості? Нехай дехто і каже, що Янукович не до кінця контролює ситуацію, котру взяли у свої руки Клюєв, Медведчук і Сівкович. Нехай інші кажуть, що президент тяжко хворий на безпросвітну дурість. Як на мене, дурість і нездатність управляти ситуацією – гріхи однакового рівня, що не дозволяють капітану перебувати біля штурвалу. Інакше –смерть кораблю, а для його пасажирів – паршива перспектива стати кормом для риб чи рабами на чужих галерах.

Тепер, відкинувши емоції, спробуємо проаналізувати, що нас очікує в найближчі дні. Але наперед відзначу: все, що відбуватиметься, щоб це не було, проходитиме під символом повного роздвоєння влади. З одного боку, вона вже не здатна керувати й утримувати ситуацію цивілізованими, легітимними заходами. З іншого – вона не готова зректися навіть заради збереження миру і спокою.

Почнемо з можливості перемовин. Вони будуть. У будь-якому разі. Наразі тільки не зрозуміло, у якому форматі і про що на них ітиметься. Важливо, щоб це не були переговори у форматі «Лідери опозиції vs Янукович і С». Важливо, що це був формат «Майдан vs влада». Важливо, щоб це були переговори, що закінчаться підписанням капітуляції збанкрутілою владою і згодою на повне її перезавантаження. Важливо, щоб відбувалися вони за участю іноземних спостерігачів і щоби Захід нас у чергове не здав. Важливо, врешті, щоб свій підпис «на виході» Янукович не поставив ручкою зі зникаючим чорнилом.

Переговори будуть. Все колись закінчується. Вмирають режими. Розходяться Майдани. І тут знову виникає питання часу.

Цікаво, що до дикого і незрозумілого в своїй доцільності та люті розгону студентського #Євромайдану, час грав на боці влади. Втома і розчарування потрохи точили людей, а наступаючі морози вказували шлях домів, де тепла постіль і гарячі батареї. Нині ж час уже однозначно на боці Майдану. Чим більше людей входить у його обгороджений барикадами периметр, тим помітнішою стає безпорадність влади, тим очевиднішими стають її слабкі місця, тим смішнішими робляться її розрахунки.

Приклад – спроба розігнати Майдан. Чув про три версії того, чому в останню мить зупинився «Беркут». Перша –офіційна, і тому вірити їй не дозволю собі навіть якщо Янукович з Азаровим присягатимуться на колінах перед афонськими старцями. Полягає вона в тому, що Майдан і не планували розганяти, просто хотіли розчистити проїзд на Хрещатику та прилеглих до нього вулицях. Ви теж у це не вірите? Взагалі, як можна вірити цій владі, після єврокидка і побиття наївних дітей, що думали дискотекою вплинути на мізки рецидивіста. Дискотека закінчилася. Зневіра втатуювалася у свідомість.

Друга версія. Відчайдушний спротив людей не дав «Беркуту» й афільованим із ним тітушкам здійснити бліцкриг.

На час

початку штурму Майдан захищало близько 3 тисяч людей, включно з юними дівчатками та жінками. В момент, коли «Беркут» відступив, там уже було тисяч десять, і народ продовжував підтягуватися. Протистояти такій масі людей було рівносильно самогубству. Тут уже не йшлося про те, щоб розігнати Майдан. Тут вже працював інстинкт самозбереження. Нинішній Майдан – це вже не реінкарнація «дітей квітів» у «постякомусьтам» суспільстві. Це, крім співів і молитов, скрегіт зубів сотень бойових ветеранів, афганців і спецназівців, це зведені до судоми кулаки 35-50-річних мужиків, котрі вчилися ламати щелепи і тримати удар не на дисплеях комп’ютерів, а в сільських клубах і брамах міст здихаючого в агонії Союзу.

Версія №3. Як на мене, абсолютно ймовірна і цілковито корелюється з попередньою. Її, зрештою, підтвердив і генерал Ярема, і низка інших опозиційних народних депутатів, з якими вдалося поспілкуватися на цю тему. Командири внутрішніх військ не готові були посилати своїх бійців у м’ясорубку. Як і командири військових частин. І тут нічого дивного. По-перше, з якого б то дива,

офіцери та генерали мали йти проти мільйонів своїх людей, захищаючи, як висловився Тарас Чорновіл, «одного психічнохворого». По-друге, якщо у когось у серці і немає місця для сумління, то там знайдеться місце для страху. Від банального страху дістати по повній до страху, що завтра твої сусіди, твої знайомі заплюють тебе, твоїх батьків і твоїх дітей.

У цій каламуті 3 тисячі «Беркуту» – це не зброя. І тут важливо, що на більше влада не здатна. Певно, тому й вирішила, що покладатися на офіційну силу вже немає сенсу. На підмогу загонам тітушків до Києва починають звозити підмогу. У суботу-неділю в столиці обіцяють 200-250 тисяч мітингувальників-регіоналів. Але прогнозовано, що у відповідь на Майдан рушить мільйон-другий українців, в морі яких частково куплені за гроші бійці регіонального фронту розчиняться, як ложка солі.

Як завжди, очікують провокацій. Як завжди очікують бійні, за якою начебто мало би слідувати введення надзвичайного стану. Незрозуміло тільки, що він може дати Януковичу, крім мобілізації нових сил на Майдані. Він не відреагує на жоден наказ нелегітимної в очах народу влади. Невже це ще не зрозуміло?

Після двох страшних ночей, які, за задумом влади у людей страх, той, схоже, остаточно зник. Не скажещ, що він відсутній цілком, але це не страх перед владою з усіма її «беркутами». І це навіть не страх за себе. Це страх іншого порядку. Страх, що ми стоїмо намарно, бо після неминучої перемоги приведемо до влади такий же непотріб, як привели дев'ять років тому. Але шансів на помилку набагато менше. Хоча б тому, що політики, які нині перебувають в опозиції, мали б усвідомити: оголений нерв Майдану ще довго вібруватиме в готовності стати гарротою вже для них.

Фото: Надія Березовська

Читайте еще