На вході до Національного ботанічного саду ім. Гришка черги до кас за квитками, натовпи люду на вході-виході. Окрім людського гомону, чути церковний передзвін, перебивали його звуки веселої музики від духового оркестру. І в усій цій суміші людей, галасу, сонця та тепла проходило на території ботсаду свято до Дня Матері. Його влаштувала столична влада, запросивши пісенні та творчі колективи, художників та митців, і – киянок з родинами. Як проходило свято – бачив «День».
Ще зранку почали розставляти свої речі майстри, щоб дітки могли зробити подарунок своїм матусям власними рученятами: ангелятка з паперу, картину з ниток, ляльку-мотанку, квітку червоного маку, як брошку чи прикрасу для волосся…Діти самі обирали, до якого майстра підсісти за столик, аби навчитись чомусь новому та зробити мамі приємне. Дехто з митців виставив свої роботи на продаж, а частину виручених коштів обіцяли передати родинам загиблих учасників АТО.
Доки художниця Тетяна Грицай малювала на дівчачій руці квітку, розповідала, що такі заходи зараз справді потрібні, бо саме через культуру можна зрозуміти,
що таке сім’я та матір.
- Бо мати – це шикарний коровай, вишивка, навіть Матір Божа зображується через ікони, а в нас мати – це безформний варіант, вона не має обличчя, а його треба подавати якраз через культуру. Ось навіть ця намальована квіточка, - Тетяна Грицай показує вже на майже завершену роботу, - завтра проросте у дівчинки в душі.
До речі, майстри працювали на святі абсолютно безкоштовно, мерія зі свого боку нічого не оплатила за роботу, а могла відшкодувати хоча б витрати на ті ж фарби, картон, нитки тощо. Та митці погодились працювати і за «спасибі», аби тільки мати можливість пропагувати українську культуру, викликати до неї інтерес у дітей. А от у учнів художньої школи Володимира Лубенка, котрі презентували на святі свої роботи, зовсім інші мотиви – показати гармонію думки та мистецтва.
Учениця школи, дев’ятикласниця Оля показала нам полотно, де зображені три янголи, висотою десь у людський зріст. Виявилось, що це копія, а власне картину, ще більшого розміру, відтворювали на дверях в одній зі столичних шкіл. І працювали над цим осіб 40-50 понад рік.
Хтось один починав малювати, приміром, обличчя, інший продовжував і мусив здогадатись, який був задум у попереднього художника. Дитяча майстерня свої доробки не продавала, надто цінні для них.
Доки ми знайомились з митцями, організатори свята почали вручати нагороди тим жінкам, які зараз поєднують материнство з волонтерством. Чиновники акцентували увагу саме на таких жінках, які стали активними через буремні події на Сході України і попри це лишились жіночними та чутливими. Але таку нагороду дехто сприйняв неоднозначно. Серед нагороджених ми упізнали волонтерку Лесю Литвинову, яка координує роботу гуманітарного складу для переселенців. Столична влада її роботу оцінила грамотою за підписом мера Віталія Кличка, правда, рамка, здавалось, от-от розпадеться. Про отриману відзнаку волонтерка розповідати не захотіла, зате поділилась новиною, що спонсори центру дали кошти на облаштування дитячого майданчика для діток-переселенців. От і різниця в тому, хто та як оцінює заслуги волонтерів.
Однак більшість жінок раділи, бо приємно, коли про твою діяльність знають на рівні міста і заодно дають можливість розповісти про себе та залучити нових помічників.
Отримала нагороду і Зоя Ружин за її «Мистецький спецназ». Разом з творчими колективами вона їздить у військові частини, щоб відволікти воїнів від стрільби з автоматів та вибухів – народною піснею та танцями. З пані Зоєю розмовляли у напнутому спеціально до свята наметі, де були розвішені плакати з фотографіями місць, у котрих уже побував «Мистецький спецназ».
- Були у нацгвардійців, є фото із загиблим комбатом батальйону «Київська Русь» Олександром Гуменюком, останній візит був до військових у навчальну частину «Десна», що на Чернігівщині. Найбільше вразило, як приїхали до хлопців, а вони винесли сотні табуреток на плац, і хором пролунало «Слава Україні!», - розповіла Зоя Ружин.
Після нагородження усі бажаючі могли долучитись до висадження сакур на окремій алеї. Першими зголосились дівчатка-школярки зі співочого колективу, хоч і вдягнені були в національне вбрання, не побоялись забруднитись. Після дітей за лопати взялись і дорослі.
Так бурхливо та дещо особливо столиця відзначила свято Матері, не в палацах мистецтв з офіціозом та церемонністю, а на лоні природи, у сімейному колі. У мерії обіцяють, що це стане традицією.
