У Луцьку київський академічний Театр на Печерську показав виставу «Камінний господар» за однойменною поетичною драмою Лесі Українки.
Показ відбувся 27 вересня у залі «Космогонія» Музею сучасного українського мистецтва Корсаків, де Петро Антип працював над найбільшою картиною світу. На виставі побувала журналістка Район.Культура.
Як повідомляє трупа, постановка увійшла до списку восьми найкращих камерних вистав 2024 року за версією фестивалю-премії ГРА. Режисеркою і виконавицею головної ролі є Ольга Ларіна.
Читайте також: «Мистецтво домовлятися»: у Луцьку Театр на Печерську показав комедійний соціальний мюзикл
За класичним сюжетом, у центрі подій – ловелас Дон Жуан який легко причаровує серця жінок, а ті ладні покинути своє старе життя, віддати свою честь та авторитет на язики пліткарів. Проте врешті прихильник дам зустрічається з жінкою, яка своїм розумом та сильним стрижнем завдає йому поразки.
«– Єдине (серце) зосталось незруйноване – моє, бо я вам рівня.
– Тим я так змагався, щоб вас подужати!
– І то даремне», – говорять герої.
Вистава розпочинається зі кладовища у
Севільї та увесь хід спектаклю постійно тримає зв’язок з цвинтарем не лише через лінії сюжету, а й через атмосферу.
Між актами лунають диспути Наполеона з Цезарем, Чингісханом, Александром Македонським, Нероном та іншими. Голоси померлих сперечаються, вихваляються здобутками, і стежать за тим, що відбувається на сцені.
Саме вони розмірковують: чи може жінка мати владу, бути повелителькою? І навіть, попри застарілі бачення, які були цілком прийнятні для їхнього часу, вони визнають, що жінка може панувати. Бо навіть ними, імператорами та вождями, керували їх кохані. Можливо, усі вони відьми, а може відьмами є усі жінки, додають вони. Та натякають глядачу, що перед ними зараз стоїть саме той приклад жінки, якій вдалося отримати владу і, що не менш важливо, волю.
«– Чи не здається вам, що жінка просто не створена для керування, якщо ми вже всі погодилися, що всі жінки біля влади – відьми…
– Я жив у прості прекрасні часи. Ми розглядали жінку тільки як засіб для вирощування інших чоловіків…
– Я не впевнений що з жінки вийшов би вдалий керівник. Вони занадто емоційні. Ну, не притаманний прагматизм жіночій природі…
– Багато хто зі мною не погодиться, але гадаю, жінка теоретично може володіти світом. Якщо таке кажуть автори серіалу або якогось літературного твору, то в реальному житті це теж можливо», – кажуть померлі.
Творчий склад змінив настрій постановки.
Мова персонажів – підкреслено піднесена, надмірно емоційна, часто доходить до крику. Злиття слів у шум та експресія у жестах створює іронічний, якщо не гротескний ефект, через який висміюється уся драма любовних переживань.
На противагу канонічній Долорес у грі Тетяни Єсауленко вона не ховає від світу істинні почуття, а віддає себе емоціям. Вона наївна молода дівчина. Дон Гонзаго «Кам’яний господар», чоловік донни Анни має почуття гумору та простакуватість, а не холодність. А головний коханець – Дон Жуан (Ян Корнєв – стає звичайним спокусником.
Художній склад зіронізував також битву між командором та Дон Жуаном. Трупа розвинула сцену поєдинку на кілька етапів – спочатку традиційне фехтування, а потім чоловіки взяли в озброєння хустки, билися на відстані один від одного навіть не торкаючись суперника.
Врешті вони почалися змагатися у танцях, співах та мистецтві дарування компліментів глядачкам.
«– Пані, підемо в Луцький замок. Хай нас там сфотографують і на купюрі 200 гривень уже будемо ми.
– Вони всі були в тому замку, він вже їм набрид. Краще ходіть у музей Корсаків», – таким був один з діалогів під час їх двобою.
Через це героїв вже сприймають не як честолюбних лицарів,
а півнів, які чубляться між собою, змагаючись за увагу від жіночої статі.
У виставі виконавці часто руйнують уявну межу між сценою та глядацьким партером, постійно залучаючи героїв до історії. З ними танцюють, звертаються до них з компліментами та за порадою, сідають поряд.
Виставу осучаснюють костюми – чорно-білі та лаконічні. Лише у Дон Жуана одяг яскравіший, наче підкреслює, що він не живе за правилами громади, з якою його прогнали. У фінальному акті Анна постає у масивній білій сукні, вона на короткий час сама стає «горою», якою раніше називала свого чоловіка та вершить суд над коханцем. Зрештою, зруйнувавши його, Анна виходить до глядачів і завершує постановку словами про вже здійснену мрію.
«Якась гора стрімка та неприступна, на тій горі міцний, суворий замок, немов гніздо орлине... В тому замку принцеса молода... ніхто не може до неї доступитися на кручу… Вбиваються і лицарі, і коні, на гору добуваючись, і кров червоними стрічками обвиває підгір'я…», –сказала Анна.
Довідково: Музей Корсаків реалізовує проєкт світового рівня «Космогонія» У межах проєкту створюється найбільша у світі живописна картина на полотні площею 2 000 м2 Автор та куратор проєкту – фундатор Музею Віктор Корсак картину створює знаковий український художник з Горлівки (Донеччина) – Петро Антип.
Читайте також:«Зашнурована пара»: Молодий театр виступив у Луцьку з виставою про подружні баталії
