У лютому 2026 року помер Федір Доридор – багаторічний заступник директора та головний природознавець Ківерцівського національного природного парку «Цуманська пуща», людина, яка присвятила своє життя збереженню лісу і природної спадщини Волині.
Про батька, його характер, любов до природи та уроки, що визначили власний життєвий шлях, згадує син – Михайло Доридор передає Район.Ківерці.
«Я пам’ятаю тата як надзвичайно сильну, принципову та чесну людину. Він ніколи не терпів хамства, підлості чи лицемірства, завжди відстоював свої переконання відкрито та прямо. Для мене він був не лише батьком, а й учителем життя – людиною, яка показала, як жити гідно. Саме він навчив мене любити ліс, бачити в природі не просто дерева та поля, а живий світ, який потребує захисту. Як фахівець він був одним із тих, хто стояв біля створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська Пуща». Він жив цією справою, переживав за кожен клаптик лісу, за кожну ділянку природи. Для багатьох він був професіоналом і природоохоронцем, а для мене – татом, який показав, що служіння землі й правді важливіше за будь-яку вигоду»,
– пригадує пан Михайло.
Під час створення Ківерцівського національного природного парку «Цуманська Пуща» Федір Доридор разом із київськими науковцями обстежував і досліджував природу пущі, проходив всю територію, описував і документував біорізноманіття краю.
Один із найтепліших спогадів пов’язаний у сина із часом, коли Федір Андрійович уже тяжко хворів. Попри це, він продовжував жити лісом.
«Навіть коли ходити стало важко, він кликав мене і показував, де ростуть рідкісні рослини, занесені до Червоної книги України, або цікаві природні об’єкти, і пояснював, за якими ознаками їх можна знайти. Іноді він навіть малював схеми на папері, щоб мені було легше зорієнтуватися. Я ходив у ліс, знаходив ці галявини, фотографував рідкісні рослини і приносив йому показати. І бачив, як у ці моменти він ніби знову повертався у свій улюблений ліс», – каже Михайло Доридор.
«Удома він був щирою, простою та теплою людиною. Завжди допомагав моїй матері – вони разом робили господарські справи, їздили на озера, ночували в лісі в наметах. Ніде без матері він не був, і вона завжди його підтримувала.
Він часто дарував матері квіти – не просто букети, а цілі галявини, знаходив гарні місця і приносив їй ці пейзажі. У ньому поєднувалися сила і доброта, а сім’я завжди була на першому місці. Коли я йду лісовою стежкою, іноді здається, що тато досі поруч», – ділиться Михайло.
Найбільше життєвий шлях Михайла вплинули батькова любов до природи, принциповість і відчуття відповідальності за свою землю.
«Він навчив мене дивитися на ліс не просто як на дерева, а як на живий світ, який потрібно берегти. Саме тому сьогодні я працюю в Ківерцівському національному природному парку «Цуманська Пуща» і продовжую його справу. Для мене це більше, ніж робота – це спосіб зберегти пам’ять про батька. Як він завжди казав: поки живе ліс і цвітуть рідкісні квіти, доти житиме й пам’ять про нього», – розповідає пан Михайло.
Батько, наставник і природоохоронець: яким запам’ятався Федір Доридор
Батько, наставник і природоохоронець: яким запам’ятався Федір Доридор
