Напевне, не помилюся, якщо скажу, що ім’я Миколи Тимофійовича Войтовича добре відоме в Матейках і навколишніх селах. Це чоловік скромний, працьовитий, із по-справжньому золотими руками – здається, немає такої роботи, яка була б йому не під силу, пише Анатолій Снітко для “Нової доби”.
Читайте також: Наталія Коваль із села Прилісне: «І на пенсії хочеться щось хороше розповідати людям»
– Наш Микола – то золота людина, – каже про нього швагро Микола Харчук. – За що не візьметься – усе його рукам підкоряється. Шкода тільки, що в селі не завжди знаходиться робота для такого майстра.
Зустріч із Миколою Тимофійовичем несе відкриття нових граней його характеру. Передусім – це риси справжнього господаря, виплекані життям і працею. Він говорить просто:
– Доля моя не якась особлива чи виняткова. Вона така, як у кожного з нас. І цим я дорожу. Це радість і гордість моя – мій сьогоднішній день і майбутнє моїх дітей та внуків.
Чоловік охоче розповідає про батька – ветерана Другої світової війни, про свою родину, про зятя Ігоря, який нині боронить незалежність України, про доньок і внучат,
що є його найбільшою втіхою.
Батьківський будинок, у якому Микола Тимофійович живе разом із дружиною Галиною Іванівною, перебудований його власним розумом і руками так, що сонце гостює в оселі від світанку до заходу. Воно зазирає то в одне, то в інше вікно, ніби прагне ще щедріше наділити господарів теплом і світлом – аби мали чим ділитися з дітьми й онуками.
Здається, з вікон цієї оселі видно цілий світ – дивний, неповторний, наповнений людьми, які знають і шанують майстра-трудівника.
Читайте також: Житель Довжиці Іван Король і в полі, і на пасіці, і з газетою в руках
Коли церковна громада села перейшла до Православної Церкви України, Миколу Войтовича обрали старостою храму. Як парафіянин і помічник настоятеля в господарських справах, він відповідає за збереження церковного майна, дбає про безпеку й чистоту святині.
У недалекому минулому його односелець, досвідчений майстер Володимир Мокійчук, формував бригаду для будівництва купола храму в селі Нічогівка й запросив до роботи Миколу Тимофійовича. Саме там разом з іншими майстрами він здобував цінний досвід відповідальної й непростої справи.
Виготовлення церковних куполів – робота, що потребує не лише навичок, а й точності, знань і технічного оснащення, аби бані були канонічними та міцними.
– Кожен храм має свої особливості, – говорить Микола Тимофійович. – Купол повинен зберігати естетику й величність святині. Водночас важливо обрати матеріал – міцний, якісний, екологічний і надійний.
Після завершення робіт у Нічогівці були й інші об’єкти – храми в селах Тельчі, Майдан-Липненський, дзвіниця в Куликовичах, а також храм у одному з сіл Володимирецького району Рівненщини. Кожна споруда – це частинка його праці, вкладена в духовну спадщину краю.
Переходьте за посиланням Зручно вмостившись на власноруч зробленій садовій лавці, мій співрозмовник згадує молоді роки. Після закінчення Горохівського технікуму сільського господарства, здобувши фах бухгалтера, працював за ним у колгоспі в Красноволі. Коли господарство припинило існування, Микола Войтович почав трудитися самостійно – і відтоді покладається лише на власні сили й уміння.
– За що подобається професія столяра? – запитую.
– Може, тому, що в столяра,
на відміну від того, хто має справу з металом, завжди руки чисті, – усміхається він.
Та, мабуть, справа глибша. Йому до душі ця творча професія, у якій можна реалізувати себе. Далося взнаки й те, що виріс у селі, оточеному лісами, з дитинства вбирав пахощі дерева, відчував його тепло й характер.
Виросли доньки, створили власні сім’ї, подарували батькам онуків. І сьогодні найбільша радість для Миколи Тимофійовича та Галини Іванівни – бачити їхні щасливі очі.
– Ким би вони не стали, які б професії не обрали, – каже Микола Войтович, – якщо трудитимуться на совість, їх не обмине ні людська шана, ні добре ім’я.
І дивлячись на цього чоловіка – столяра, муляра, господарника й хранителя храму – розумієш: справжня велич людини не в гучних словах, а в щоденній сумлінній праці, любові до рідного краю й відповідальності за майбутнє своєї родини.
На знімку з домашнього архіву: Микола Тимофійович зі своїми доньками Інною й Ларисою та внучками
