Минуло два роки від загибелі бойового медика зі Старої Вижівки Олексія Воробця.
Про захисника розповіли у Старовижівській громаді.
Олексій Воробець народився 8 січня 1983 року у селищі Стара Вижівка. Тут минули його дитячі та юнацькі роки, тут формувався його характер − щирий, добрий, відповідальний і небайдужий до людського болю.
Обравши шлях медицини, він здобув вищу освіту в Івано-Франківському медичному університеті та присвятив себе благородній справі − допомозі людям, працюючи стоматологом.
«У мирному житті він був не лише висококваліфікованим фахівцем, а й людиною великого серця − турботливим сім’янином, надійним другом, чуйним і відкритим до кожного, хто потребував підтримки», − ідеться в повідомленні.
З початком російської агресії Олексій не залишився осторонь. Уже у 2015 році він став на захист України, беручи участь в антитерористичній операції.
А з перших днів повномасштабного вторгнення без вагань добровільно прибув до військової частини, аби знову стати на захист рідної землі.
Служив начальником медичної служби медичного пункту військових частин,
мав звання капітана медичної служби. Побратими знали його за позивними «Хотабич» та «Док», також як досвідченого лікаря, який рятував життя навіть у найскладніших умовах фронту.
Олексій Воробець був не просто військовим — він був лікарем на передовій тим, хто щодня стояв між життям і смертю, повертаючи шанс іншим. Його мужність проявлялася не лише у бою, а й у щоденній самовідданій праці − під обстрілами, у надважких умовах, поруч із пораненими.
З 25 квітня 2024 року його вважали зниклим безвістипід час виконання бойового завдання в районі Семенівки Покровського району Донецької області.
Майже рік рідні та близькі жили надією…
У березні 2025 року офіційно підтвердили: Олексій загинув, виконуючи свій військовий обов’язок, до останнього залишаючись вірним присязі та Україні.
Йому було лише 41…
«Для всіх, хто знав Олексія, він назавжди залишиться людиною світлої душі − щирим, доброзичливим, щедрим, готовим прийти на допомогу в будь-яку хвилину. Саме таким − сильним, відданим, людяним − його пам’ятають рідні, друзі, колеги та побратими», − ідеться в дописі.
«Його життєвий шлях − це приклад справжнього служіння людям і Батьківщині. Його подвиг − це історія мужності, яку ми зобов’язані пам’ятати», − написали в Старовижівській селищній раді.
