43-річний Маріуш Лях приїхав у Маневичі понад двадцять років тому. Тоді він допомагав іншому полякові, який відкрив у селищі фірму. Саме тут чоловік познайомився зі своєю дружиною Світланою, пише Сергій Гусенко «Нова доба».
Читайте також: Син загиблого поліцейського з Маневич відсвяткував 10-річчя
У Маневичах Маріуш пропрацював приблизно три-чотири роки, після чого разом із дружиною поїхав до Польщі, де пробули п’ять років. Але згодом подружжя вирішило знову повернутися до Маневич – уже назавжди.
Перша піцерія у селищі
За підтримки чоловіка Світлана відкрила біля маневицької автостанції піцерію. На той час вона була першою в селищі, тому бізнес швидко став популярним. Піцерія працює вже близько 14 років, однак зараз утримувати її стає дедалі складніше.
– До повномасштабного вторгнення ще якось було більш-менш нормально, – розповідає пані Світлана – А останнім часом значно важче. Не лише через конкуренцію, а й тому, що людей стало менше: хтось виїхав, хтось на війні, а хтось ховається від мобілізації…
Коли почалася велика війна, родина на деякий час виїхала до Польщі.
Але вже за два тижні повернулася до Маневич із гуманітарною допомогою: консервами, ліками, спальниками та іншими необхідними речами. Частину допомоги передали у Маневицький волонтерський центр, а також у Чарторийський чоловічий монастир.
– На жаль, більше разів нам привезти гуманітарку не вдалося. Тоді на митниці через це виникали великі проблеми – каже пані Світлана.
Захоплення автомобілями з юності
Ремонтом автомобілів пан Маріуш захопився ще з десятого класу. Сам не пам’ятає, звідки з’явилася ця любов до техніки. Першою машиною, яку він ремонтував, був його Fiat 125 – автомобіль, який зовні нагадує радянську «шістку».
Після здобуття середньої освіти Маріуш вступив до механічної школи, а згодом працював у автосервісі в Кракові. Саме тоді він познайомився з підприємцем, який і запросив його працювати на свою фірму в Маневичі, де він протягом кількох років займався ремонтом вантажівок та обслуговуванням обладнання.
Читайте також:Маневицький благодійний фонд: майже 2 млн гривень відповідальності та нова техніка для земляків
Безкоштовний ремонт машин для військових
Останніми роками Маріуш активно допомагає українським військовим,
Зокрема, ремонтує автомобілі для підрозділу 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша.
Ця співпраця почалася три роки тому завдяки чоловікові із Троянівки Івану Козліку, який служить у цій бригаді.
– Іван звернувся до мене по допомогу, і з того часу я ремонтую всі їхні машини – розповідає автомайстер.
На подвір’ї біля будинку Маріуша часто стоять військові автомобілі. Під час нашої розмови там перебували одразу дві машини бригади: одна вже відремонтована, інша – на ремонті.
За цей час Маріуш відновив близько десятка автомобілів.
– За запчастини хлопці повертають кошти, – каже він – Але інколи, якщо є можливість, я привожу їх із Польщі за власний рахунок. А от сам ремонт роблю повністю безкоштовно.
Один із автомобілів – «Форд» – приїжджав до нього на відновлення та ремонт вже чотири рази.
– Хлопці жартують, що Маріуш фартовий, бо всі машини, до яких він приклад свої вмілі руки, повертаються із бойових завдань, і ніхто в них не загинув – говорить пані Світлана. Зокрема, бус «Volkswagen T4», який він ремонтував після того, як його пригнали з Литви, вже понад рік працює на фронті, хоча не раз потрапляв під обстріли.
Робота між Польщею і Україною
До війни Маріуш Лях працював на СТО місцевого підприємця Григорія Ніколайчука.
Згодом він вирішив змінити роботу і тепер періодично їздить до Польщі. Там він ремонтує автомобілі на фірмі знайомого. Коли накопичується кілька машин, він їде, виконує роботу і повертається до Маневич.
– Ви вже як справжній українець: їздите з України на заробітки до Польщі – жартома кажу пану Маріушу під час нашої розмови і у відповідь вони із дружиною ствердно посміхаються.
Власний будинок у Маневичах
Родина Ляхів поступово добудовує власний будинок у селищі. Перший поверх звели ще напередодні Революції Гідності. Коли в Україні почалися події 2013-2014 років, подружжя на певний час зупинило будівництво, адже не було впевненості у майбутньому. Пані Світлана навіть думала про можливий виїзд за кордон, бо тоді вже відчувала, що ситуація може перерости у війну.
Згодом будівництво відновили, однак через складні часи воно триває й досі. На обійсті ще потрібно зробити чимало роботи – немає паркана, не викладена бруківка на подвір’ї. За словами подружжя, зараз нелегко і морально, і фінансово, а також проблематично знайти працівників: багато хто служить чи виїхали на заробітки до Польщі,
де зарплати значно вищі.
«Він справжній українець»
Дружина переконана: її чоловік уже давно став своїм в Україні.
– Коли почалася війна, я плакала і збирала речі. Свекруха подзвонила і сказала, що зустріне мене з дітьми у Польщі, а Маріуш мав залишитися тут. Але він сказав: «Щоб ти не хвилювалась, я вас завезу і повернуся» – згадує Світлана.
Читайте також: Надія мами Надії із Прилісного
У Польщі він одразу почав збирати гуманітарну допомогу.
– За кілька днів його родина зібрала цілий бус допомоги. Я була вражена, як швидко всі долучилися – каже жінка.
Родина
Подружжя виховує двох дітей. Старшій доньці із рідкісним ім’ям Маріола – 18 років. Вона навчається у Луцькому національному технічному університеті на факультеті готельно-ресторанної справи. Дівчина захоплюється мотоциклами і навіть має власний. Синові Давіду – десять, він четвертокласник Маневицького ліцею № 2. Хлопець більше цікавиться історією, ніж технікою.
– Мама переживає за доньку, коли вона їздить на мотоциклі, адже вони зараз доволі потужні, і контролює її. А я до цього ставлюся спокійніше, бо ж сам часто ним їжджу,
– усміхається Маріуш.
Війна торкнулася і цієї родини. У жовтні 2023 року загинув племінник Світлани – маневичанин Віталій Козей.
– Він пішов на війну, бо був справжнім патріотом. Казав: «Хто як не я… Якщо нас не буде там, вони будуть тут» – пригадала жінка й поділилась важливими спогадами про їхнє спілкування.
Подяка від військових
За допомогу українським захисникам нещодавно Маріуш Лях отримав відзнаку від 68-ї окремої єгерської бригади. Проте сам він вважає, що не робить нічого особливого.
– Нещодавно Іван Козлік сказав мені, що він із побратимами хоче для нас зробити якогось подарунка. А я відповіла, що «це ми вам повинні робити подарунки». А він каже: «Якби всі стільки робили для наших військових як Маріуш, то війна б вже завершилась… І ми з позицій на зроблених ним машинах виходимо живими». Від цього так стало приємно і тепло. Знаєте, Маріуш віруюча людина і часто ходить до костелу, можливо через це він вкладає в свою роботу всю душу – говорить Світлана Лях. – Коли Іван телефонує, то Маріуш відразу схоплюється і бере телефон. А якось три тижні він не виходив на зв’язок, чим нас добряче налякав. Коли подзвонив з іншого номера, то було дуже приємно. Як запитали, що сталось, відповів: «Не дождетеся…». Весь цей час їх вважали неофіційно зниклими безвісти. Ще казав Іван, що як повернеться після війни, то найперше приїде до Маріуша на шашлики.
На фото автора: подружжя Ляхів
