Стара ікона може мати дві історії. На поверхні – образ, який десятиліттями бачили покоління людей. Під шаром фарби іноді прихований інший, значно давніший сюжет, який роками залишався невидимим.
Побачити прихований живопис сьогодні допомагають сучасні методи дослідження, зокрема рентгенографія. Так старі ікони буквально відкривають ще один шар своєї історії.
На Волині такі дослідження проводять і в храмах поблизу Нововолинська. В ефірі «Вечірнього району» дослідник сакральних пам’яток і старовини Юрій Велінець розповів, як шукають давні ікони, що може ховатися під пізнішими шарами фарби, чому звичайний на перший погляд образ іноді виявляється важливим історичним документом і як старі церковні пам’ятки допомагають відновлювати історію всього краю.
Від наукових експедицій – до відкриття прихованих іконДо систематичного дослідження сакральних пам’яток Юрій Велінець прийшов після повернення на Волинь. У 2022 році він захистив дисертацію, а після початку повномасштабної війни повернувся у рідний регіон.
Приблизно в цей самий час на Волинь приїхав харківський художник-реставратор вищої категорії
Артем Погрібний
Під час однієї з розмов реставратор зауважив, що на сході України навіть знайти ікону початку ХХ століття вже є рідкістю. Значну частину таких пам’яток там свого часу знищила радянська влада. Натомість на Волині збереглися храми XVIII і навіть XVII століть.
«Я відповів, що в нас є храми, які збереглися в оригінальному вигляді ще з XVIII–XVII століть. Є що показати. Відтоді і почалися такі подорожі по храмах», – розповів історик.
Спочатку метою цих поїздок було передусім документування. Дослідники фіксували архівні відомості, які зберігалися при церквах, фотографували й знімали окремі пам’ятки для майбутніх досліджень і наукових робіт.
Уже під час детальніших обстежень вони почали знаходити речі, які становлять значну історичну цінність.
Як під шаром фарби знаходять давніший образПеред виїздом команда насамперед вивчає історію конкретного храму. Дослідникам важливо знати, чи був він закритий радянською владою, чи зазнавав руйнувань, перебудов і наскільки зберіг свою автентичність.
Обстеження погоджують із громадою та священником. Оглядають не лише сам храм,
а й ризницю, дзвіницю та інші приміщення. Уже під час огляду визначають, чи може та чи інша пам’ятка мати історичну цінність і чи є ознаки того, що під верхнім шаром живопису прихований давніший.
Юрій Велінець пояснює, що насамперед у таких випадках працює звичайне спостереження, а також досвід, який дослідники отримали під час попередніх обстежень. Якщо виникає підозра, що ікону перемальовували, перевіряють наявність нижніх шарів живопису.
Один зі способів дізнатися, що знаходиться під верхнім шаром фарби, – рентгенівське дослідження. Інший – поступове розкриття верхнього живопису реставратором. Рентген дозволяє побачити нижній шар та оцінити, наскільки добре він зберігся.
«За допомогою рентгенівських променів можна просвітити нижній шар. На основі цього ми розуміємо, чи є масштабні втрати нижнього живопису, чи він зберігся повноцінно», – пояснив науковець.
Якщо нижнє зображення добре збереглося, далі фахівці колегіально вирішують, що робити з іконою. Враховують цінність як верхнього, так і нижнього сюжету й лише після цього визначають, чи потрібно знімати верхній шар.
Що ікона може розповісти про минуле ВолиніІкона може бути не менш цінним джерелом, ніж архівний документ. На ній можуть зберігатися не лише сакральні тексти, а й записи про фундаторів – людей, які оплатили створення образу, про виділені на нього кошти, громаду чи мецената. Особливо такі підписи характерні для українського іконопису XVII–XVIII століть.
Не менш важливими можуть бути самі зображення. Наприклад, на іконах Покрови Пресвятої Богородиці під її омофором могли зображати місцевого мецената. Якщо інших його портретів не збереглося, ікона фактично стає візуальним свідченням про конкретну людину. Особливу цінність це може мати, якщо йдеться про представника волинської шляхти.
Іконопис також дозволяє простежувати, як змінювалася Волинь у різні історичні періоди. Дослідники звертають увагу на школу живопису, сюжет та особливості виконання і зіставляють їх з історичними обставинами, у яких перебувало Волинське Прибужжя.
«Можемо враховувати історичні паралелі тієї чи іншої школи, яка малювала той чи інший сюжет, історичні особливості того періоду, в якому перебувала територія Волинського Прибужжя – чи за часів Російської імперії,
чи польської держави, чи вже за радянської влади. Тобто надзвичайно багато чого говорить звичайний іконопис, який ми виявляємо у стародавніх і навіть нових храмах», – зазначив Юрій Велінець.
Чому старі ікони перемальовувалиЗа словами дослідника, причин появи одного сюжету поверх іншого було щонайменше дві.
Перша – практична. Більшість невеликих сільських парафій не мала достатньо коштів, щоб щоразу створювати нову ікону. Тому поверх старого образу XVII чи XVIII століття місцевий художник міг повторно промалювати той самий сюжет або створити зовсім інший.
Друга причина – політична. За словами Юрія Велінця, у XIX столітті, коли Волинь перебувала у складі Російської імперії, могли надходити конкретні вказівки Волинської духовної консисторії щодо того, які образи мають бути в храмах.
«Це могли бути образи Олександра Невського, Казанської Богородиці, зображення Миколи ІІ чи царської сім’ї. Тобто тут уже була і політична, і фінансова складова», – пояснив історик.
Оскільки не кожна парафія могла виготовити нову ікону, для цього могли використовувати старіші зображення.
Те, що пережило радянську владу, може загинути сьогодніБільшість таких досліджень тримається на ентузіазмі самих учасників. Значну частину роботи проводять власними силами й коштом, а також завдяки допомозі друзів та колег.
«В межах Волинської області я старався таких віднайти. На жаль, все на власних зусиллях, на власному ентузіазмі, за власні кошти і в першу чергу за наявності величезної кількості друзів, які готові на громадських засадах допомогти», – розповідає науковець.
До досліджень долучаються художники-реставратори з Харкова, журналісти, історики. Хтось допомагає з транспортуванням ікони до медичного закладу, хтось – з історичними консультаціями чи визначенням хронології.
За словами дослідника, ця робота особливо важлива зараз. Чимало пам’яток, які парафіянам свого часу вдалося зберегти від радянського втручання, сьогодні перебувають у поганому стані. Їх часто знаходять напівзруйнованими на горищах храмів.
«Зараз надзвичайно потрібно проводити комплексні обстеження й масштабні реставрації, щоб продовжити історію пам’ятки…», – зазначив Юрій Велінець.
Знахідки у Заболотцях,
Низкиничах і КропивщиніСеред храмів, де вдалося провести комплексні дослідження, Юрій Велінець називає Хрестовоздвиженську церкву села Заболотці, яка цього року відзначатиме 120-річчя.
За його словами, там вдалося зробити багато відкриттів, а дослідження ще тривають. Зокрема, фахівці знають про два сюжети, які досі залишаються прихованими.
Інше важливе відкриття пов’язане з пам’ятками з Низкиничів.
Дослідники вивчали царські врата з іконостаса XVII століття, які зберігаються у фондах Нововолинського історичного музею. Спочатку вони вважали, що інших частин цього комплексу вже не знайдуть.Проте згодом у новозбудованій церкві в селі Кропивщина виявили ікону «Таємна вечеря».
«Для нас це було надзвичайно великим відкриттям. Дійсно були величезні емоції. Але кожна ікона, яку ми виявляємо, все одно нас дивує, надихає і дає новий досвід», – розповів Юрій Велінець.
Результатами таких досліджень команда ділиться у фахових наукових журналах, а сам історик розповідає про цю практику студентам.
Чому історія Нововолинська починається не з 1950 рокуДослідження старих храмів та ікон,
за словами Юрія Велінця, дозволяє ширше поглянути й на історію Нововолинського краю.
За словами дослідника, у радянський період історію регіону подавали передусім через населені пункти, які постали за часів Радянського Союзу. Через це й мешканці Нововолинська звикли сприймати історію міста лише від 1950 року.
Однак поява нового міста не означає, що історія цих земель почалася разом із ним.
«Нововолинськ, хай він фактично постав у 1950 році, але ж не на чистому повітрі. На цих землях відбувалися історичні події, які також треба враховувати. Історія Нововолинська з 1950 року – це вже новий етап», – пояснив науковець.
Нововолинський край розташований неподалік Володимира – столиці колишнього Волинського князівства. Про давніше минуле регіону свідчать, зокрема, старі храми, ікони, місцеві вишиванки та архівні матеріали.
Частина документів через різні історичні процеси опинилася далеко за межами Волині. Зокрема, під час Першої світової війни архівні матеріали вивозили далеко на схід, де окремі з них дослідники намагаються відшукати й сьогодні.
За словами Юрія Велінця,
кожен населений пункт має власну унікальну історію. Саме тому дослідження старих храмів, ікон та інших пам’яток дозволяє поступово відновлювати минуле всього краю.
Що відбувається з іконою після її виявленняВиявлення старовинної ікони – лише початок тривалого процесу. Дослідники не можуть самостійно вирішити, забрати її з храму чи розпочати реставрацію. Подальшу долю пам’ятки визначають разом із громадою, якій вона належить.
Для цього проводять збори або громада обирає свого представника, який надалі співпрацює з дослідниками. Це може бути священник чи церковний староста.
«Ми не в тоталітарному режимі, де можна просто приїхати, вилучити пам’ятку і зробити все, що хочемо. Коли виявляємо відповідне зображення, насамперед збираємо громаду або вона делегує людину, яка від її імені співпрацюватиме з нами», – пояснив Юрій Велінець.
Після цього фахівці пропонують можливі шляхи збереження пам’ятки. Один із варіантів – зареєструвати її та включити до музейних фондів. Інший – провести реставрацію коштом громади, а після завершення робіт повернути образ до храму.
Якщо громада погоджується на подальше дослідження,
ікону можуть перевезти до медичного закладу, де за допомогою рентгену перевіряють нижні шари живопису. Після цього подальші роботи узгоджують із реставраторами.
Реставрація може тривати від кількох місяців до року, а іноді й кілька років. Після завершення робіт пам’ятку, якщо саме такий шлях попередньо погодили з громадою, повертають до храму. Разом із відреставрованою іконою громада отримує рекомендації щодо подальшого догляду.
Якщо громада погоджується на подальше дослідження, ікона проходить кілька етапів.
За потреби її перевозять до медичного закладу, де за допомогою рентгену перевіряють, чи є під видимим зображенням інший шар живопису та в якому він стані.
Після цього подальші роботи узгоджують із реставраторами й транспортують пам’ятку до фахівців.
Реставрація не має чітко визначених термінів. Залежно від стану ікони вона може тривати кілька місяців, рік, а іноді й кілька років.
Після завершення робіт пам’ятку забирають із реставраційної майстерні та, якщо саме такий шлях попередньо погодили з громадою, повертають до храму.
Разом із відреставрованою іконою громада отримує рекомендації щодо подальшого догляду за нею:
на які зміни звертати увагу та коли потрібно знову звертатися до фахівців.
Таким чином, шлях старої ікони від першого обстеження до повернення у храм може тривати роками. І на кожному його етапі рішення щодо пам’ятки приймають не одноосібно, а у співпраці дослідників, реставраторів та самої громади.
Що робити, якщо старовинну ікону знайшли вдомаСтаровинні образи знаходять не лише у храмах. Вони можуть десятиліттями лежати в сараях, на горищах чи в інших господарських приміщеннях.
Юрій Велінець згадує випадок, коли жінка знайшла у своїй дровітні розколоту двобічну ікону. Її свого часу залишили там батьки жінки, які привезли образ із села Павлівка – колишнього Порицька.
За словами дослідника, люди поступово дізнаються про практику дослідження старих ікон у регіоні, тому, знайшовши такі речі, звертаються до фахівців.
При цьому фінансова та історична цінність пам’ятки – не одне й те саме. Ікона без дорогоцінного окладу може не мати значної матеріальної вартості, однак бути надзвичайно важливою для історії місцевості, де її виявили.
«Перший пункт такої інструкції – все ж таки звертатися до фахівців, до істориків, які могли б надати рекомендації або контакти людей, здатних більш ґрунтовно підійти, дати конкретні вказівки та на основі цього проводити комплекс досліджень, яких вимагає та чи інша пам’ятка», – підсумував Юрій Велінець.
