У кафедральному соборі Святої Трійці в Луцьку відбувся чин похорону захисника України та волонтера Володимира Тарановича
Провести його в останню путь у четвер, 22 жовтня, прийшли рідні, друзі, побратими, колеги та представники міської влади. Про це повідомили на сайті громади, передає Район.Луцьк.
Володимир Таранович народився 15 березня 1978 року в селі Велика Глуша Камінь-Каширського району. Понад 20 років жив і працював у Луцьку. Був талановитим майстром-меблярем, любив свою справу та завжди був готовий допомогти іншим.
З 2014 року Володимир активно волонтерив: доставляв військовим необхідне на фронт, підтримував захисників і виконував одну з найважчих місій – перевозив додому тіла полеглих українських воїнів.
У 2025 році після багатьох років волонтерства він сам долучився до лав Збройних сил України, щоб захищати рідну землю.
За свою волонтерську діяльність і вагомий внесок у підтримку українського війська Володимир отримав численні нагороди, медалі, відзнаки та подяки від командування військових частин і волонтерської спільноти.
Дружина Людмила згадує його як людину з великим серцем,
добру, щиру та працьовиту.
«Людина з великим серцем. Добрий, чуйний, працьовитий, завжди готовий прийти на допомогу. Допомагав військовим, вони дали йому позивний «Павук» – Володимир дуже пишався цим. Для мене він назавжди залишиться найкращим, найріднішим і найдорожчим», – розповіла Людмила.
Сусідка та колега Володимира Галина також багато років знала його як волонтера. Разом із її чоловіком він їздив до військових на фронт і возив їм допомогу.
Востаннє вони зустрілися в червні в Краматорську, за місяць до загибелі чоловіка. Тоді зробили спільне фото на пам’ять, міцно обнялися й обоє заплакали. Тепер пані Галина згадує ту зустріч з особливим болем, адже вона стала останньою.
«Володя залишив лише світлі спомини про себе. Дуже світлий, добрий, щирий, відданий, щедрий. Не міг нікому відмовити. Це була одна з його рис – допомагати іншим. Сам був втомлений, але йшов на допомогу іншим. Служив людям, народу й Україні. З початку війни допомагав усім, хто мав потребу. Починаючи з 2014 року здійснив багато волонтерських поїздок, а з початком повномасштабного вторгнення возив на фронт машини,
ремонтував їх. Хлопці завжди його чекали й були раді його візиту, згадують Володю добрим словом і з вдячністю. Він був світлою людиною, яка любила життя. Умів поспівчувати, переживав, переймався і ділився наболілим після кожної поїздки. Їхав до хлопців попри втому. Вірив у перемогу. Своїм власним авто перевіз багато «двохсотих» і, на жаль, сам загинув. Хай з Богом спочиває, а ті добрі справи, які він залишив тут, на землі, будуть прикладом доброти й людяності в такий важкий час», – зазначила пані Галина.
Про доброту та готовність Володимира допомогти кожному розповів і його кум. Він пригадав випадок під час однієї з волонтерських поїздок на Схід. На позиції в одного з військових не було чобіт, тож Володимир віддав йому своє взуття, а сам перевзувся в капці.
«Він був дуже щирим і добрим, готовим віддати своє, і ніколи нікому ні в чому не відмовляв», – додав чоловік.
Попрощатися із захисником прийшов і його колега, також Володимир Він згадує загиблого як відважного чоловіка, який від початку війни волонтерив і возив допомогу військовим у найгарячіші точки.
«У нього завжди була завантажена машина. Цього року він і сам приєднався до війська. Був дуже добрим, любив жартувати. Мав свій бізнес, виготовляв меблі й був дуже активним», – поділився лучанин.
Володимир Таранович загинув 14 липня 2026 року під час виконання бойового завдання.
У нього залишилися сестра, племінники, цивільна дружина та семеро дітей.
Поховали захисника в секторі почесних поховань на міському кладовищі в селі Гаразджа
