Замість реклами кафе на будинку в Луцьку планують встановити меморіальну дошку дисиденту-шістдесятнику, політв’язню радянських таборів, видатному педагогу-подвижнику Іващенку Дмитру Полікарповичу. Надпис на пам’ятній дошці вже узгодили.
Розглянули питання щодо меморіальної дошки під час засідання обласної комісії з увічнення пам’яті учасників АТО, жертв війни та політичних репресій сьогодні, 13-го березня, в обласній раді.
На засідання комісії прийшли бібліотекарі Луцька й повідомили, що торік 8-го листопада минуло 95 років від дня народження Дмитра Іващенка. Як розповіли гості, після заходу вшанування пам’яті Іващенка, вони зібрали підписи, аби художниця Ірина Дацюк розробила ескіз меморіальної дошки Іващенку. А потім, щоб її встановити на будинку, де жив педагог.
Краєзнавці погодилися з тим, що пам’ять великого лучанина потрібно увіковічнити. На це начальник відділу охорони культурної спадщини управління культури міськради Петро Троневич сказав, що меморіальну дошку має робити професіонал.
«Роботи Ірини Дацюк – нижче середнього рівня. Дошка з написом – це цілий жанр.
Бо якщо увіковічнювати пам’ять погано, то краще взагалі цього не робити. Текст напису ми погодимо, але треба, щоб був і достойний проект. Я знав Полікарповича особисто, з повагою до нього ставився і не дозволю, щоб був абиякий гранітний напис», - наголосив Троневич.Не підтримав художницю Ірину Дацюк і начальник управління містобудування та архітектури облдержадміністрації Юрій Казмірук.
«Ні в кого немає сумнівів щодо доцільності встановлення меморіальної дошки, а щодо надпису на ній - немає питань. Втім, я погоджуюся із Троневичем. Ми хочемо увіковічнити когось, а технічними засобами нівелюємо це. Бо от беруть кусок чорної гранітної плити, щось там роблять із нею і виходить як надгробок, але причеплений до стіни. Є такі приклади в місті, коли букви замість чорних роблять сірими й коли дощ, ми ідемо на покладання квітів, то, навіть, імені не видно», - розповідає Казмірук.Після дискусій члени комісії затвердили напис на меморіальній дошці: «У цьому будинку з 1960-го по 2004-й роки проживав дисидент-шістдесятник, політв’язень радянських таборів, видатний педагог-подвижник Іващенко Дмитро Полікарпович».
Голова комісії Світлана Мишковець уточнила: потрібно написати лише «політв’язень» чи «політв’язень радянських часів»?Учасники засідання наголосили, що потрібно, аби було уточнення «радянських часів», мовляв, щоб через 20 років молодь знала з якої епохи постать Іващенка і від якого режиму він постраждав.
Ухваливши напис, лишиться тільки презентація самого проекту меморіальної дошки. По тому її мають встановити на проспекті Волі, 11, знявши рекламу закладу громадського харчування «Rose Cafe».
Зауважимо, що з метою вшанування пам’яті українського дисидента Дмитра Іващенка - 2006-го року у 55-му мікрорайоні Луцька назвали вулицю його іменем.Довідка. Іващенко Дмитро Полікарпович народився 8.11.1919 року в селі Шишаки Хорольського району Полтавської області. Учасник війни 1941-1945 років, учитель української мови та літератури. Розмножував і розповсюджував літературу самвидаву.
Учасник німецько-радянської війни мав поранення, нагороджений медалями «За відвагу», «За бойові заслуги», «За оборону Сталінграда», «За взяття Кенінсберґа», «За перемогу над Німеччиною». Служив у 26-му мотопонтонному батальйоні інструктором-водолазом.
Розміновував Дніпрогес.
Після війни закінчив навчання і з 1947 року працював учителем української мови та літератури на Волині. Там рятувався від голоду, ще й надсилав допомогу рідним на Полтавщину. Одружився зі вчителькою Вірою Мисан. З 1948 року разом працювали в школі № 3 в місті Луцьк. Жили в школі і жили школою.
Дмитро Полікарпович виступав у пресі зі статтями з питань української мови та літератури.
Заарештований 1.09.1965 року. Його звинувачували у проведенні націоналістичної антирадянської пропаганди й агітації (ч. 1 ст. 62 КК УРСР) та у створенні антирадянської організації (ст. 64 КК УРСР). 17–20.01.1966 року справу розглянула судова колегія в кримінальних справах Волинського обласного суду під головуванням судді І.Целуйка. Іващенку, як учаснику війни, що мав державні нагороди присудили 2 роки таборів. Звинувачення в організаційній діяльності (ст. 64) суд визнав недоведеними і виправдав його.
Після звільнення Дмитро Полікарпович 10 років учителював у селі Поромів Іваничівського району на Волині, потім повернувся в Луцьку школу № 3. Вийшовши на пенсію, ще 7 роки учителював у глибинці Полісся – у селах Камінь-Каширського та Ратнівського районів.
Довідкова інформація підготовлена за матеріалами із сайту віртуальний музей «Дисидентський рух в Україні».
