Нещодавно світ побачила книга «Країна У. Казки чужим дітям». 13 серпня авторка Євгенія Сенік презентувала її в луцькій книгарні «Є».
Тему трудової еміграції в літературі піднімали неодноразово. Останнім часом вона виходить і на екрани кінотеатрів, як, скажімо, фільм «Гніздо горлиці», презентований на Одеському кінофестивалі. Показати долю заробітчанки в Німеччині вирішила і письменниця Євгенія Сенік.
Власне, для того, аби пережити необхідний досвід, авторка жила та працювала в Німеччині. Але все одно зізнається: не відчувала того, що інші заробітчанки, адже поїхала туди не від безвиході, а з чіткою метою.
Головна героїня книги – українка Марія. «Марія – це збірний образ. Це не є моя доля. Марія є вихована в дитячому будинку, вона сирота, а окрім того, мати одиначка. А тому вона вимушена їхати за кордон і читати казки чужим дітям тоді, як її дитина залишається без матері», – розповіла авторка.«Мені хотілося відкрити саме сторону матері. Не дитини, яка росте без батьків, а одного з батьків. Наскільки матір переживає оцю розірваність. Не всі виїжджають заради кращої долі»,
– підкреслила Євренія Сенік.
До речі, щодо батька дитини, то він у книжці відсутній. «Батько або є, або йде», – прокоментувала письменниця.
Марія виростала в інтернаті, а тому процес адаптації до «ситої» Європи для неї ще складніший. «Тут було змальовано саме виховання в радянській системі і через інтернат. І це ще жорсткіше, ніж домашнє виховання. Я бачила цих дітей, які виростали, наче за ґратами до дев’ятого класу», – розповіла авторка.
Героїня не може терпіти марнотратство німців, які викидають їжу. Тож, щоб врятувати, скажімо, хліб, вона носить його качкам на озеро. Це не може не дивувати хазяїв, як, зрештою, і багато інших особливостей характеру українки.
Марія працює нянею маленької дівчинки. Щовечора вона розповідає їй казку про чарівну Країну У – ідеалізовану алюзію на її батьківщину. Щоби написати буквально два розділи про цю країну-утопію, Євгенія Сенік проитала Томаса Мора, Томазо Кампанеллу та інших відомих утопістів.
Проте, як би тяжко не було заробітчанкам та їхнім родинам, письменниця каже, що розуміє мотиви цих жінок. «Я не засуджую цього. Якщо людині стає тут нестерпно, вона повинна це робити», – зауважила Євгенія Сенік і зізналася, що вважає: це явище ще довго не завершиться.
