Львов

Львів шоколадний, Львів карамельний

Я знову поїхала до Львова. Щоразу це місто відкриває себе для мене. Воно інтригує. «Приїдь ще..», – каже мені Львів. «Я вже не можу без тебе», – відповідаю я.Сьогодні я розповім вам про солодку мрію мало не кожного з нас. Львівська майстерня шоколаду – одне з улюблених туристичних місць. Лишень уявіть – 5 поверхів суцільного шоколаду! Цукерки, плитки, шоколадні фігурки, гарячий шоколад у філіжанках, какао з пишною ванільною пінкою. А назви! «Полуничні цьомки», «Фрау Циммер», «Коханка», «Цедровий бумцик», «Вишневий шпацер»… ;Словом, такі назви, що навіть Word здивувався! Я чітко уявляю собі картину: поважна львівська пара перед прилавком. Чоловік каже: «Я хочу дві «коханки» і «фрау Циммер». Ти ж не проти, люба?». «Ну що ти, любий, на здоров’я», – промовляє пані. І додає: «А мені лише «вишневий шпацер», дбаю про фігуру».Тільки-но ;я ступаю на поріг, як голова йде обертом від шоколадних пахощів. Перед невеличким прилавком стоять люди, а усміхнена красуня наливає кожному горнятко гарячого шоколаду. За столиками вільних місць нема, тож я рушаю далі. В кінці зали величенька купка відвідувачів просто таки прилипла до скляної перегородки.

Підхожу ближче. Те, що відбувається ;за склом – заворожує. Бо там… перемішується шоколад. Він витікає з широкої трубки, кружляє у танку в широкому чані, чіпляється за здоровенне колесо і весело «вибігає» на робочий стіл. Двійко шоколатьє в білосніжному вбранні чаклують над формочками у вигляді ведмедів, зайців і ще бозна-чого… А ми боїмося навіть дихнути, щоб, бува, не злякати магію і не завадити народженню феєрії.На гору ведуть круті гвинтові сходи. Старі потерті перила бачили мільйони рук. Цікаво, хто жив у цьому домі раніше? В минулому столітті? Можливо, старий шоколатье, дух якого й досі перебуває тут, і час від часу нашіптує на вухо майстрам свої власні секрети? І тоді майстер, на секунду задумавшись, ;кладе якийсь незвичний інгредієнт у шоколад…;Різноманітність цукерок вражає. Так хочеться скуштувати кожну! Для особливо «жадібних» тут є спеціальні паперові торбинки, до яких можна накласти все-все, чого тільки захочеться, принести додому і сховати «на потім».;Шоколадні фігурки займають цілий стелаж. Милі тваринки, ретро-автомобілі, медальйони – усе це з білого,

молочного та чорного шоколаду. Та найбільше мене вражають шоколадні туфлі… Я приміряюся до них і так і сяк… Я намагаюся здогадатися, для яких випадків купують такий екстравагантний виріб. ;Шоколад чорний, молочний та білий – лежить величезними брилами у дерев’яних пуделках. Він дурманить своїм ароматом, зводить з розуму мармуровими краями… Ловлю себе на думці, що нервово шукаю місце, де б прилаштувати фотоапарат… а потім обома руками схопити чималий шматок і запхати його до рота. Нехай будуть брудними щоки, нехай стануть липкими руки, нехай здивовано поглядають на мене оточуючі … А я, закривши очі, буду смакувати ці неземні ласощі і муркати від задоволення.За один крок до морального падіння мене зупиняє Фея. Висока, тендітна з привітною посмішкою. Вона запитує, чи я щось уже куштувала, каже, що «полуничні цьомки» сьогодні особливо смачні й радить мені обов’язково спробувати десерт з чудернацькою назвою «Таневроті».Я проходжу біля в’язанок цинамону, роздивляюся паперові пуделка із загадковим написом «Дзиґа в горісі» і піднімаюсь до кафе.;Це особливе місце.

Тут хочеться сидіти з коханою людиною чи душевною подругою і вести солодкі тихі розмови.;З вікна видно дах знаменитого «Дому Легенд». Там теж є своєрідна атракція – автомобіль на даху. Коло нього завше купа туристів. Я спостерігаю за тим видовищем, бачу, як над автомобілем крутяться крила вітряка, і хтось, наче сажотрус, вилазить з комина, щоб сфотографувати усе це згори.;Ну от, чай випито, цукерки зручно вмостилися в животі. Тож я покидаю казковий будинок, щоб наступної поїздки знову прийти сюди. Вкотре – як уперше.На цьому можна було закінчити мою розповідь про Львів шоколадний. Та хіба ж це місто може випустити зі своїх тенет? Просто переді мною красувалася вивіска «Майстерня карамелі». Добре, що я тільки-но наїлася шоколаду. ;Тож обмежилася однією торбинкою різнобарвних кульок та двома льодяниками.;Майстерня карамелі маленька. Та радість, яку вона дарує своїм відвідувачам – величезна. Карамельє всього троє. Проте дуже вправні. Так само, як і за шоколадарями, за ними спостерігають зо два десятка допитливих очей. Ось з-під моторних рук виринає великий льодяник на паличці, ось закручується різнокольорова солодка спіраль, а збоку зосереджена дівчина швидко працює ножем, з-під якого сипляться карамельні пацьорки.Я виходжу з майстерні і прямую у бік вокзалу. В глибині вузьких вуличок вирізняю напис: «Кондитерська майстерня». Здоровий глузд піднімає свою сонну голову і липким від солодощів ротом волає: ;«Ні!!! Тільки не сюди!!!». Я прислухаюся, ствердно киваю і швидко-швидко біжу до зупинки маршрутки.Тетяна РОМАНОВА

Читайте еще