На 40 день від смерті українського художника Євгена Безніска, 19 серпня у Львівській галереї мистецтв імені Бориса Возницького відкрили виставку, присвячену пам’яті художника, яка триватиме до середини вересня.
На виставці представлено 145 робіт Євгена Безніска, які були відібрані з різних серій, виконані у різній техніці (ліногравюра, монотипія, пейзажні, пастельні), і у різні часи. Зокрема, за мотивами творів Шевченка представлено роботи: «Ой, не п’ються пива, меди» (2015р), «Причинна» (2012р.), «Гайдамаки», «Гонта в Умані», Заступила білу хмару», «Думи мої, думи мої», «Сестрі», «Утоплена», «Ой три шляхи широкії». За мотивами Івана Франка – з останніх робіт «Як Юрко Шикманюк брів Черемош» (пастель, 2015р.), а також «Христос і хрест» (лінорит, 1986р), Мойсей. «Даниїл у місті Левів» з циклу «Книга левів», «Лелеки» – з циклу «Привітання життя». За мотивами творів Богдана Ігоря Антонича представлено роботи: «Свіча» з циклу «привітання життя», «Село» з циклу «три перстені». Також на виставці є твори за мотивами драми Лесі Українки «Лісова пісня» (монотипії), а також багато пейзажів,
портрети.
Окремою сторінкою на виставці представлені портрети Євгена Безніска, в яких художник зобразив митрополита Андрея Шептицького, – кожен з портретів підкреслює бачення художником величної та багатогранної постаті митрополита.
За словами дружини художника Лесі Безніско, художник за останні три роки створив понад 600 робіт за мотивами творів Тараса Шевченка. «Євген Безніско розкривав сюжет твору у кількох картинах, скажімо, до одного твору може бути 10 пастельних робіт, до іншого – 3, 4, 5. У цих роботах художник показував своє бачення творчості Тараса Шевченка, а також Івана Франка, Лесі Українки тощо. Так, як Безніско, ніхто в Україні не розкрив творчості Тараса Шевченка», – зазначила Леся Безніско.
Є роботи на виставці, які Євген Безніско творив одразу на природі. Ярема Безніско, син Теодозії Бриж та Євгена Безніска, – розповів, що батько навчав його різних технік, вони разом працювали в майстерні. Дуже багато робіт Євген Безніско просто дарував. За словами сина, батько не був скупий. Ярема Безніско пригадує, що батько був впертий. «Коли мені відірвало фалангу пальця,
він поїхав зі мною в лікарню зашивати палець, і в той же ж день примусив працювати. Він любив свою роботу і не зважав на здоров’я. Коли був у 8 класі на Закарпатті перескочив через потічок, підвернув ногу і відтоді почалися проблеми з сухожиллям. Він ніколи не лікувався. До мене батько відносився як до партнера. Був не вимогливий щодо їжі, одягу, – розповів Ярема Безніско.
Зі слів рідних, Євген Безніско був людиною дуже доброю, щирою, справедливою, з гумором. Як треба було, міг різко відповісти начальству.
Леся Безніско розповіла, що вони багато подорожували, – кава, канапки, папки, пастелі із собою, і в дорогу. «Траплялися і казусні ситуації: приїжджаємо в село, помалювали, чекаємо маршрутку, а вона профуркотіла не далеко від нас і поїхала до Львова. Нам сказали, що в сусідньому селі має бути ще один рейс. І ми бігом туди пішки 5 кілометрів. Прийшли і побачили дуже гарну церковцю. Маршрутка вже чекала, тож вирішили ще раз сюди приїхали. З Євгеном були і смішні, і цікаві дні, це була дуже добра людина, – розповіла дружина художника, і зазначила, що завжди підтримувала чоловіка в поїздках,
пленерах.
Пані Леся також розповіла, що Євген Безніско мріяв про те, щоб видати Шевченка не величезним фоліантом творів і своїх картин, а окремими книжечками – недорогими, де були б представлені два-три твори Шевченка з його ілюстраціями. «Таку книжечку діти в школі можуть відкрити і побачити так, як художник бачив той чи інший твір. Це була його мрія, її можна втілити і тепер, але все впирається у бажання багатої людини це профінансувати», – зауважила Леся Безніско.
Вона поділилася про ще одну мрію Євгена Безніска, яка не здійснилася при житті, – міст через річку Опір до могили князя Святослава. «В горах біля Сколього є монументальна скульптура Теодозії Бриж і Євгена Безніска, яку я називаю перлиною. Але до неї ніхто не може підійти, бо треба переходити через залізничний міст, а це заборонено. Тому місце цієї скульптури, де похований князь Святослав, син Володимира Великого, заростає бур’яном», – розповіла пані Леся.
«В пам’ять про Євгена Безніска треба зробити дві речі: перехідний міст через річку Опір та видати книжечки творів Т. Шевченка, ілюстровані роботами Євгена Безніска»,
– підсумувала Леся Безніско.
«Я знала Євгена Безніска з 1956 року, коли мені було 10 років, завдяки батькові, – відомому скульптору Євгену Дзиндрі. Вони дуже багато разом працювали з Теодозією Бриж і Євгеном Безніском. Я вдячна своєму батькові, який ввів мене у світ мистецтва, і дуже вдячна долі, що мені пощастило спілкуватися з такими людьми як Теодозія Бриж і Євген Безніско», – сказала Уляна Дзиндра.
Галина Палажій,
IA ZIK
Довідка.
Безніско Євген Іванович (19 жовтня 1937 року народження) – український графік; народний художник України (2013), лауреат Шевченківської премії (2006). Помер 11 липня 2015 року.
Майже 40 років працював над офортами та ліноритами за мотивами творів Івана Франка (поеми «Мойсей», «Смерть Каїна», «Панські жарти», «Ботокуди», «Похорон», «Христос і хрест», «Рубач». «Каменярі» тощо), Лесі Українки (драми «Лісова пісня», «Вавилонський полон», «В катакомбах», «Одержима», «На полі крови» тощо), Василя Стефаника (низка новел).
Художник був автором 19 персональних виставок. Його роботи є в музеях США, Аргентини, Канади, Франції. Неодноразово брав участь у виставках в Україні та за кордоном, додає прес-служба міськради.
