Львов

Миколаїв-Дністровський. Місто при дорозі

19 мар•Zik

Місто називають ще Миколаїв-Дністровський. Принаймні, так написано на залізничній станції. Але насправді до самого міста ще кілька кілометрів. Як і до Дністра. Тепер і шосе оминає місто, збочуючи на захід від його околиці. Може, через це місто видалось мені надто тихим. Але не сонним, як це часто буває. Воно простягається долиною поміж двох пасем пагорбів, подекуди засіявши схили.

На перший погляд, Миколаїв не надто балуваний архітектурними перлинами чи пам’ятками історії. Тут нема ні фортеці, ні прадавніх церков, ні навіть ратуші. Зате є будинок міськради, помальований у рожевий колір. Але не кваптесь викреслювати Миколаїв зі списка галицьких міст, обов’язкових для відвідування. Бо потрапивши у місто, раптом усвідомлюєш: якщо познімати з крамниць крикливі вивіски і рекламу та витерти з пам’яті кілька будівель радянських часів, то побачиш, яким було це місто 150 літ тому. Ба, навіть більше! Бо в Миколаєві збереглось планування з давніших часів, коли мешканцям нарізали парцелі під забудову вузенькими смужками і будинки будувались таким чином, що на вулицю визирало лиш одненьке віконце,

а сама будівля тягнулась углиб ділянки, закінчуючись господарською прибудовою.

Будівлі міцні, поставлені на підмурівки з дикого каменю, криті червоною черепицею і побілені небом – колір зазвичай обирався блакитний. Коли йдеш такою вулицею, то здається, ніби ці присадкуваті кам’яниці підглядають за тобою одним оком. Хатки охайні і чистенькі, маленькі подвір’я ваблять око зеленим моріжком та квітниками. Ледачі коти, галасливі кури – неспішне життя під високим небом.

Аж ось я звернув із гомінкої головної вулиці у провулок за будинок радянських часів і побачив у дворі стару садибу з дерев’яною галереєю, сходами з тесаного каменю, червоними цегловими коминами та тьмавими вікнами. Стара кам’яниця тихо помирає, але ще тримається із погордою зубожілого шляхтича. У кострубатій прибудові ще мешкають люди: з комина в’юниться цівка диму, перед вікнами квітнуть ранні квіти, на осонні, у світлі призахідного сонця ніжаться коти. Жива ілюстрація до творів Золя. Чи Франка? Радше обох.

Колись містом і околицями володів знаменитий граф Станіслав Скарбек. Знаний доброчинець, меценат і...

авантюрист. Один з найбільших багатіїв Австро-Угорщини. Будівничий одного з найбільших театрів в Європі, що постав у Львові і досі успішно діє. А ще він збудував у селі Заклад «Доброчинний інститут для сиріт та убогих». У справжньому палаці утримувались і навчались до чотириста дітей-сиріт! Окрім дітей тут мешкали близько 60 стареньких. Аби влаштувати цей величний притулок, Скарбек продав свій театр у Львові, звіринець, три містечка і 28 сіл! Щось я не пригадаю випадку, щоб сучасні скоробагатьки і олігархи спромоглися на щось подібне. не той масштаб душі в людей. Шкода лише, що граф нічого не збудував у Миколаєві. Бо місту трохи бракує домінанти. На початку ХХ століття Мечислав Орлович писав, що в місті є чудова дерев’яна церква та «заклад снєданкови». Але я нічого подібного не знайшов. Є кілька церков, невеличка, але дуже мила будівля костелу, є й вугласті квартали радянських багатоповерхівок, але нема будівлі, на якій би трималось небо. Втім, можливо, її й не треба – небо міста тримається на навколишніх пагорбах. А вони вартують того, щоб на них піднятися.

По-перше, з них відкривається чудова панорами на місто, на звивний Дністер, на порослі лісом горби неподалік, на яких у середньовіччі постало одне з найбільших міст Європи – столиця білих хорватів. Вона зовсім поруч. Її сліди можна побачити у сусідніх селах – Стільському, Ілові, Дуброві. Тут казкові за красою місця! Але про них – колись іншим разом.

Миколаїв не балуваний увагою туристів. Може, через те я довго шукав шинок, щоб заморити хробачка. Та коли знайшов його, то не пошкодував – їдло смачне і дешеве. Зрештою, як усюди в Галичині, де навіть у невибагливих кнайпах готують, як удома.

Час збиратись додому. Але мені не хотілось їхати з Миколаєва. Я наче розчинився у його тихих вуличках, садках та милих закутках. Зовсім скоро, за тиждень-два, заквітнуть дерева і Миколаїв убереться в шати весни. Треба буде глянути на нього із сусідньої гори. То вартує...

Читайте еще