Львов

«Скрепи» та вішалки

Католики забороняють, феміністки захищають, а кореспондентка «ЛГ» перевіряє, чи складно зробити аборт у Львові Абортний тур

На 70 км західніше Львова аборти робити заборонено. Виняток поки що роблять для вагітностей унаслідок зґвалтування, інцесту, загрози для життя матері чи хвороб плоду, але Католицька церква лобіює повну заборону абортів у Польщі. Навесні полячки протестували проти посилення суворості законодавства з вішалками в руках: дротова вішалка – народний засіб позбавитися від небажаної вагітності. Зараз вона − лише жахливий символ, бо через інтернет можна замовити абортні пігулки або поїхати в сусідні країни «абортними туристками». Наскільки складно зробити аборт на схід від Польщі, я вирішила перевірити, видаючи себе у Львові за вагітну полячку.

Першою на моєму шляху виявилася клініка Святої Параскеви. На торцевій стіні – величезний профіль жіночої голови в омофорі, з молитовно складеними долонями. В реєстратурі бачу таке ж зображення на стіні. Навіть незручно запитувати про аборти, але я і розраховую тут на щось особливе.

У вестибюлі повно народу,

отож незручно вдвічі більше. Запитую якомога тихіше і якомога м’якше про «переривання вагітності».

– Якщо планове – не роблять, – також тихо відповідає реєстратор.

Від сорому я не можу зрозуміти, що таке планове переривання. І реєстратор телефонує до лікаря, щоб вона пояснила. Поки чекаю, листаю прайс. Коли переглядаю перелік послуг, стає комфортніше.

– Я не можу розібратися: ось тут «вишкрібання» – це аборт? – запитую у іншого реєстратора, бо перша зайнята.

– Ні, абортів не роблять! – голосно каже вона.

– Взагалі?

– Згідно зі законом, в Україні вони заборонені.

– Де заборонені?!

– В Україні.

Я стільки твердила свою легенду, що неочікуваний поворот розмови збив мене з пантелику і шокував не менше, ніж справжню вагітну. Що ж тепер робити?

Лікаря доводиться чекати на четвертому поверсі, під дверима без таблички. Біля сусідніх кабінетів сидять чоловіки. В коридорі дослівно чутно довгі лікарські поради, яку дієту слід дотримуватися вагітній.

А я з порогу запитую про аборт.

– У нас не роблять, у нас не роблять, – аж махає руками лікарка. – Ми тільки на вагітність працюємо.

Є випадки, розумієте, що вагітність завмерла, це можна зробити, але живу вагітність – в жодному разі!

– А мені внизу сказали, що за законодавством не можна…

– Ні, це нашої установи, Центру святої Параскеви. А законодавством в державі нашій поки що ще не відмінили таке. До 12 тижнів ви маєте право, за вашим бажанням, але, сонечко, це не до нас звертатися, розумієте?

Коли зізнаюсь, що я журналістка, а не вагітна, лікарка веселішає. І каже, що до неї на аборт вже кілька років ніхто навіть у державній клініці не звертався.

Іду в сусідню клініку з більш світською назвою – «Оксфорд медікал». Тим паче, що Англія − популярний в Польщі напрямок.

У реєстратурі не можуть сказати, чи надають вони таку послугу, чи ні, і прайси не показують. На всі запитання відповідають, що потрібна консультація лікаря, а консультація коштує 120 гривень. Шкода віддати лише за відповідь на просте запитання «Шевченка» разом з «Франком», але ніде діватися. Мене записують на післязавтра. – Ваше ім’я?

– Дайва… Кучинська, – переінакшую прізвище на польський лад. Документів-то в мене не запитують.

– У Львові проживаєте?

– Ні.

– Який район тоді, скажіть, будь ласка.

– Я з Польщі.

Пауза.

– Консультація 120 гривень, оплачуйте.

Чеку не дають. Знову бачу кабінет без таблички. Всередині два медики. Одна з них, очевидно, медсестра, відразу кудись іде, залишаючи нас без свідків.

– Ви вагітні?

– Вісім… дев’ять тижнів.

– Дев’ять тижнів – то вже дуже пізній термін, –  суворо каже лікарка. – Коли у вас був перший день останньої менструації?

– Та-а-ак… – за планом я мала сказати невипадкову дату, 8 березня, але біля страшного гінекологічного крісла злякалась осоромитись. – Десь там друге березня.

– Це вже явно не 10 тижнів, це вже 12 тижнів! – крутить свій календар лікарка.

Я розумію, що з датою промахнулася, адже 12 тижнів – це термін, на якому, згідно з українським законодавством, вже не можна робити аборт, якщо самій так захотілося. Треба, щоб були серйозні медичні показники, підтверджені спеціальною лікарською комісією. Але лікарка, вислухавши розповідь про нелегку дорогу з Польщі, називає мені ціну, яку не казали в реєстратурі:

– Залежить від дати, розумієте. Медикаментозний до 49 днів – це одна ціна.

Є медикаментозний, який робиться до 63 днів − це інша ціна. А у вас вже більше ніж 63 дні. Тобто для вас ризик ще більший. Це − ще інша ціна, приблизно п’ять з половиною тисяч гривень.

Чи пішли б на ризик робити аборт на недозволеному терміні самі лікарі, залишається невідомим, бо на УЗД, куди мене посилають, я знову можу пред’явити лише журналістське посвідчення. Директор клініки появу преси сприймає дуже нервово, і надавати мені коментарі відмовляється.

Майстерня фемінізму

Хто тему абортів повинен сприймати спокійно, так це феміністки. Зустріти їх у Львові не просто – не те що років сімдесят-сто тому, коли тут був центр найбільшої на українських землях організації, яка боролася за права жінок.

З площі Ринок проходжу крізь арку у внутрішній дворик, з нього – в ще один, а там вже драбина веде мене на балкончик до другого поверху. Таблички і тут нема. Проте зі зворотного боку двері обліплені плакатами. В кутку стоїть велосипед з жіночою рамою, на столі ноутбук та безліч горняток. За столом три дівчини: Юля, Діана та Йош. Йош – це прізвисько в формі ератива від російського «ёж».

Ця трійця – не всі львівські феміністки. Загальна кількість «Феміністичної майстерні» апостольська – дванадцять осіб.

– При реєстрації нам забороняли використовувати фемінітиви. Ми хотіли написати в статуті не «член організації», а «членкиня». Бо ми ж жінки, у нас жодного хлопця нема, який член… – каже Юлія, дівчина с довгим волоссям, вибритим з лівого боку.

– Реєстраторка не приймала наші документи, – додає Йош, уживаючи ще один фемінітив. – І ми скаржилися начальникові управління юстиції. Врешті-решт прийняли. Це для мене дуже травматичний досвід.

Травматичний досвід від бюрократичних процедур отримала голова спілки, якою і є Йош. А ось заборони абортів в Україні феміністки не бояться.

– Це така спекулятивна тема для політиків, особливо правих, – вважає голова «Майстерні».

– Саме після зриву Фестивалю рівності у Львові міський голова Івано-Франківська хотів так пропіарити своє місто, сказав, що у Франківську він такого не допустить. Він об’єднався з релігійними діячами, разом надрукували купу плакатів проти абортів, проти ЛГБТ, проти… коротше, проти будь-якої свободи і за «скрепи»,

– каже Юля, обернувшись до мене своїм більш жіночним боком.

– А львів’яни до абортів як ставляться?

– Через свої традиційні погляди вони, звісно, підтримують не прочойс, а пролайф, – відповідає Юля. – Жінка, яка відверто зробить аборт, буде стигматизуватися – її будуть засуджувати.

– Це табуйована тема, – погоджується Йош. – Люди про це не говорять, бо це надто травматично.

Марта Чумало, заступниця голови Центру «Жіночі перспективи»:

«Півроку тому до нас звернулась неповнолітня жителька Львова, яка не хотіла народжувати. Жінці було 17 років. Вона вже мала дитину, яка перебувала в притулку. Соціальні служби на неї тиснули, щоб вона народила і віддала дитину на усиновлення».

– Але ви якось зачіпаєте тему абортів?

– Ми побічно займаємося цією темою. Взагалі це тема жіночого тіла, репродуктивного здоров’я. Жіноче тіло належить самій жінці, воно не належить соціуму. І соціум не має права диктувати, як вона має виглядати чи що з ним робити. Ми проводимо лекції в школах, створили паблік для дівчат-підлітків, просуваючи тему бодіпозитиву, – звітує голова.

– А протилежна агітація у Львові ведеться?

– Десь півроку тому всі трамваї і маршрутки були заклеєні листівками проти абортів, – згадує Юля. Були такі дві хвилі: одного разу якась християнська спілка, а друга – якісь праві. Вони абсолютно нормально себе почувають, пишучи всюди своє ім’я величезними буквами. Я не думаю, що ми могли б так вільно розклеювати свої листівки, написати: «Феміністична майстерня», площа Ринок, будинок такий-то, підтримуємо жінок».

– Це таємна адреса?

– Ні, але ми її не афішуємо.

– «Десь на площі Ринок», як «Криївка»?

– Ні-ні, ми відкрито кажемо. Ті, хто хоче нас побити, приходять на акції, дивляться збоку, ідуть додому і все. А листівки розклеюють, можливо, юні якісь люди, в яких дуже багато енергії, і вони не знають, куди її подіти, як показати свій патріотизм. Починають всюди писати, наприклад: «Донецьк-Луганськ, їдьте додому», «Сумуєш за Кримом? Вали туди обратно». А я з Криму, і коли йду з роботи втомлена і бачу ці наклейки, стає дуже неприємно.

Юля жартує, що вона «понаєхавшая», яка диктує свої феміністські порядки у традиційному парафіяльному Львові.

– Тут при офіційних школах є «Школа шляхетних українок»,

– каже вона. – Коли я читала їхню програму, то не розуміла, чи то тролінг, чи то жарт. Якщо дитині зі школи кажуть, що ти маєш готувати, ти маєш не виходити працювати і народжувати дітей, навіть думки про аборт чи кар’єрну реалізацію… Та ви що!

– Це ваші антагоністи?

– Так, – сміється Юля.

– Це ж дуже стара організація, – серйозно каже Йош. – Це була феміністична організація, яка 8 березня святкувала і виступала за емансипацію жінок.

– Та поступово вони перетворилися у повну протилежність того, чим були спочатку. – підхоплює Юля. – Тепер вони сповідують традиційні цінності: жінка має бути берегинею, повинна опікуватись усім, чим тільки можна.

На ратуші б’є годинник. Я дивлюся, чи не перетворяться і ці феміністки на берегинь, але наразі цього не відбувається.

Інститут родини

Західноукраїнські праві, зокрема обраний на львівському окрузі екс-нардеп Андрій Шкіль, намагалися заборонити аборти законодавчо. Церковний активіст та науковець Петро Гусак вважає, що ці законопроекти були недосконалими, оскільки робили виняток для аборту в крайніх випадках – таких, як вагітність після зґвалтування.

І розробив свій.

«У Кримінальному кодексі України статтю 134 викласти у такій редакції:

«Стаття 134. Проведення операції штучного переривання вагітності (аборту):

«1. Проведення операції штучного переривання вагітності (аборту) карається позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років…»

Із законопроекту «Про захист людського життя від моменту зачаття і до природної смерті»

– Коли ваш законопроект було розроблено? – запитую я пана Гусака, заставши його на робочому місці, в Інституті родини і подружнього життя Українського католицького університету. Він тут заступник директора.

– Уже роки два тому. Ми намагаємося знайти групу депутатів, яка б його висунула.

– І що, знайшли?

– Поки що ні.

– Навіть серед правих?

– Їх нема стільки, щоб була більшість, яка би проголосувала цей проект. Дуже багато людей, які самі через це пройшли у своїх сім’ях, мають психологічні наслідки, від того вони не схильні такі законопроекти підтримувати. Тільки за час незалежності ми абортували 48 мільйонів, тобто цілу країну, – каже доктор наук, посилаючись на ролик ТСН, де цю цифру назвав один багатодітний батько.

«Суспільство вважає, що аборт – це лише штучне переривання вагітності. А це не зовсім так.

Є штучний аборт, є викидень, який зумовлений медичними особливостями, є завмирання плода під час вагітності, і так далі. Коли люди дивляться загальну цифру абортів, то вона виглядає трохи страшною, а коли розшифровують, то все зовсім інакше. У Львові за 2015 рік відбулося 8 тисяч 863 пологи, а загальна цифра абортів − 2926. Але в цій цифрі є, наприклад, 594 вагітності, які завершилися завмиранням плода, є викидні. А чистих абортів у прямому розумінні було 1148».

Головний спеціаліст з надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної допомоги управління охорони здоров’я Львівської міської ради В.С. Усик.

Поки закон лежить у пана Гусака в столі, громадська організація «Рух за життя», яку він очолює, тисне на лікарів і жінок психологічно. Під львівськими клініками, в яких роблять аборти, активісти стоять з листівками та молитвами.

– Як Католицька церква ставиться до абортів?

– Католицька церква нічого не придумала, що б не відповідало природі людини і науковим фактам, − каже Петро Гусак.

− Науковим фактом є, що людина починає своє існування з моменту злиття батьківської і материнської клітини. І тому Католицька церква захищає людське життя відтоді, відколи воно справді починається. І каже, що життя має бути захищеним, а всі законодавчі формулювання, які дозволяють це життя знищувати, відповідно є неморальними і злочинними. Ми мусимо називати речі своїми іменами: аборт є вбивством. І жінка, яка цинічно, холоднокровно іде на це, бо їй не треба дитини, бо їй треба вільний час, або вона заявляє, що має право на своє тіло, «май боді – май чойс», «моє тіло – моє діло»… Насправді це не є її тіло, це зовсім інша особа! Ось позиція Католицької церкви.

– У Бразилії, де заборонено аборти, був гучний випадок: 9-річна дівчинка була зґвалтована вітчимом і завагітніла близнюками. За те, що цій дівчинці зробили аборт, католицький єпископ відлучив від церкви матір неповнолітньої, та лікарів, що провели операцію.

– Моя дружина працює в центрі допомоги вагітним «Надія». Під Львовом була схожа ситуація. 12-літня дівчинка народила: за офіційною версією, зґвалтували на дискотеці в районному центрі.

Але новонароджена дитинка дуже подібна на вітчима. Я не конкретизуватиму, бо, якщо це питання ввійде в юридичну площину, то ця сім’я залишиться зовсім без годувальника. І це – лише моє припущення, там генетичного аналізу ніхто не робив. Доктор філософії радіє за дівчинку, що народила, і погрожує абортницям – але не пеклом, а раком шийки матки та раком грудей, подальшою безплідністю, лікуванням у психіатрів від постабортного синдрому та гомосексуальністю дітей, що підсвідомо відчують зникнення своїх абортованих братиків. Лає і контрацепцію: на його думку, абортивні контрацептиви вбивають дитину, а презервативи нібито вбивають любов, роблячи чоловіка агресивним, а жінку – депресивною.

– Тобто або утримання, або багатодітність?

– Тобто. Чи ви чули про метод розпізнавання плідності? На відміну від чоловіка, жінка плідна циклічно. Жінка, спостерігаючи за собою, може знати, що в цей момент з її організмом відбувається: чи може зачати, чи не може. Це називається «методом розпізнавання плідності»: якщо є поважні підстави, фінансова скрута, брак житла, проблеми зі здоров’ям у жінки,

то для співжиття обирають періоди, коли зачаття неможливе. Зокрема, в так званому «другому сухому періоді», коли овуляція вже відбулася, і до наступної менструації зачаття неможливе.

– Але це теж контрацепція!

– Ні, це не контрацепція. Яка тут контрацепція?

– Мета однакова: обрати для статевого акту саме той проміжок, у який зачаття не відбудеться…

– Давайте так − «стриматись від статевого акту в плідний період…».

– Ну це як склянка, яка наполовину пуста чи наполовину повна. А скільки католицьких пар використовує такий метод?

– Усі підготовки до подружнього стану у Греко-католицький і Римо-католицький церквах включають у себе ознайомлення з цими методами. Бажано, щоб дівчатка, починаючи від першої менструації, вчилися за собою спостерігати і вели таблицю спостережень. Це є психологічно дуже добре. Як там Зигмунд Фройд казав: «Вся жіноча сексуальність підкоряється її заздрості до прутня, що дівчата його не мають»? Це маячня, тому що дівчина, яка навчилася спостерігати за собою, знає, що вона має не менше. Вона вчиться приймати свою жіночість, циклічність, жити в злагоді зі своїм тілом,

– змальовує пан Гусак католицьку версію боді-позитиву.

– І в чому та злагода полягає?

– Вона не буде схильна кидатися в психічно неврівноважений фемінізм. Добиватися, скажімо, чоловічих прав, соціальних ролей і так дальше, що насправді є виявом комплексу меншовартості. Це нездорові основи агресивного фемінізму.

– Ви весь фемінізм вважаєте агресивним чи ні?

– Ні, є здоровий фемінізм, який шанує гідність жінки, і найяскравішим представником такого здорового фемінізму є вже покійний і проголошений святим Папа Іоанн Павло II.

– Тобто Папа Римський – більший фемініст, ніж феміністки?

– Так, –  сміється пан Петро. – Тому що він визнає жіночість як таку, а натомість в теорії ґендеру чи в агресивному фемінізмі заперечується жіночість, або принаймні трактується меншовартісніше. Я виходжу від Петра Гусака і бачу в коридорі виставку плакатів, присвячену цензурі. Плакати виглядають дуже прогресивно. На одному з них намальовано матрьошки. Але це не тільки про жіночу плідність – в матрьошок затиснуті роти. Якщо законопроект про заборону абортів набуде чинності, так і буде:

«Усі публічні виступи про те, що зачата особа ще не є людиною, в ЗМІ, мітингах, лекціях та інших публічних виступах, а також ствердження, що штучне переривання вагітності (аборт) не є вбивством, кваліфікуються як «умисні дії, спрямовані на розпалювання ненависті, та як пряме чи непряме обмеження прав за іншими ознаками», тобто, за місцем перебування та стадією розвитку, «поєднані з обманом, а також вчинені службовою особою», й такі, що «спричиняють тяжкі наслідки», та підпадають під дію чч. 1-3 статті 161 Кримінального кодексу України…»

Дайва Кучинскайте,

Фото Романа Нурієва

Читайте еще