Я пишаюся тим, що зі сходу України Коли я з кимось знайомлюсь, кажу, що я з Рубіжного, це на Луганщині. Це — моя найперша ідентичність, і я цим пишаюся. Також я освітянка — шостий рік займаюся неформальною освітою молоді в Українській академії лідерства, розробляю програми, проводжу заняття по софт-скілам, комунікації, менторству. Я дуже люблю життя, і мені дуже подобається його досліджувати. Тож щодня я намагаюся зробити власне життя цікавим, вигадую собі купу челенджів, у мене дуже багато хобі. Наприклад, коли мені було дуже погано емоційно, я вирішила, що мені треба вишити вишиванку, яку я одягну на день Перемоги. Я її вишивала сім місяців, вишила. Ми ще не перемогли, але вона в мене висить в шафі й чекає цього прекрасного дня. Коли вишивала, вкладала сенс: одну квітку я вишила, коли підірвали Кримський міст, іншу — коли Харківщину звільнили.... Катерина ЧеревкоАвтор: архів Катерини Черевко Пишу посібник для східняків і галичан. Зараз по 500 слів щодня У Львові я живу вдруге: цього разу рік, минулого — близько 3-4 років. Коли я почала жити на Галичині,
у мене було дуже багато питань і майже не було відповідей. Зародки книги почалися з рубрики в моєму інстаграм-блозі “Чому цього не пишуть для галичан-початківців?”. Найособливіший момент: коли я 9-го січня приходжу в Центр Шептицького працювати, а там зачинено. І я така: а чого не працює? Наче, перше Різдво пройшло, друге — пройшло, жодних свят немає. Я трохи побісилася і зустріла випадково лектора Української академії лідерства Романа Назаренка, а він мені каже: “Ну, зараз же свято Степана!”. У Львові Катя живе вже вдругеАвтор: архів Катерини Черевко І багато інших культурних моментів трапляються, коли хочеться, щоб поруч завжди ходив перекладач і розповідав, чому це відбувається. Було навіть таке, що я не розуміла людей, які говорять швидкою українською з галицьким діалектом. Навіть було, що я поспілкувалася з галичанами, а потім пішла плакати, бо не розуміла. Оцей момент: “Боже, я живу в Україні, але не розумію української мови…” Є така практика “100 мрій”. Це коли кожен має написати свій список зі ста мрій. Коли я писала, одна мрія наполегливо повторювалася:
написати книгу. Ідея книги в мене просилася ще дуже давно, як ви зрозуміли. Тож зараз це виплило в реальну книгу-посібник для галичан-початківців, де я пишу про те, що мене особисто дивує у Львові. Книга буде називатися “Посібник для галичан-початківців”. Це, мабуть, кінцева назва, але взагалі в мене була ідея назвати якимось одним конкретним словом, типу “та-та-та-та-та”, як галичани кажуть. Особливістю цієї книги є те, що мене консультують східняки, які переїхали на Галичину. Ця книга може допомогти не тільки тим, хто переїхав на Галичину зі сходу України, а й галичанам, щоб вони могли зрозуміти, чому ми, східняки, реагуємо на якісь події саме так. Автор: архів Катерини Черевко Я розповідаю про те, як відбувається хрещення дитини на Галичині та паралельно про те, як мене підпільно хрестила бабуся на сході в церкві, де замість дзвонів були пусті газові балони, щоб і вони розуміли наш контекст також. Щодня я пишу по 500 слів. Мені подобається бути в процесі написання і досліджувати цю тему. Я часто питаю у своєму блозі щось типу: “Поясніть те, те, те..”,
“Чи буває так?”. Мої підписники-галичани жваво реагують. І для мене це також момент єднання, бо я щодня нагадую, що ми — люди зі сходу України, чогось можемо не розуміти й ви можете нас підсилити з тим. Моя книга точно не про те, щоб "всі стали галичанами" Наразі я написала 12 тисяч слів, це третя частина книги. А ще в ній буде про сімейні традиції, про особливості спілкування, бо дуже багато говірки й висловів, буде про побут, про життєві ситуації. Наприклад, мені дуже подобається традиція у Львові, яку я намагалася в Харкові інтегрувати, — у транспорті гроші передають по сидячих людях, а не по тих, що стоять. І взагалі такі деталі, коли хрестяться в транспорті, як проїжджають церкви. У книзі також буде маленький блок інтерв’ю зі спостереженнями інших людей зі сходу України. Я боюсь, щоб книга не сприймалася як “я хочу, щоб всі стали галичанами”. Це книга більше, як словник-перекладач, щоб ті, хто приїздить на Галичину, швидше адаптувалися в нових умовах. Цією книгою, можливо, я б хотіла збагатити й українську мову, бо у Львові стільки прокльонів, що я не можу.
У книзі мені хочеться менше мене, а більше історій людей Наприклад, мій чоловік буде писати розділ про львівський трафік, бо він постійно дратується, коли тут їздить автівкою і в нього багато думок про те, яка тут культура водіння. Ще один розділ напише моя сестра про те, як у Львові бути вагітною, бо тут так багато забобонів на цю тему. І це нам трохи дивно. Наприклад, коли тільки-но вони приїхали до Львова, то вони дуже швидко винайняли квартиру, бо, виявляється, вагітним не можна відмовляти, бо, наче, щось там “миші погризуть”. Мета цієї книги — полегшити життя і пришвидшити адаптацію східняків на Галичині і навпаки, щоб люди на Галичині краще розуміли тих, хто приїхав сюди. Можливо, ця книга реально зможе щось пояснити. І я навіть думала, що можна було б зробити рівень галичанства, як в мові: А1, А2 і т.д. Дописати книгу планую влітку. Ніколи не перестану бути східнячкою Я ніколи не перестану бути східнячкою-луганчанкою і буду завжди вкладатися в цей регіон, буду завжди дотична до нього. Мені хочеться робити все для того, щоб бути кращою українкою, ніж я є,
щодня! Ставати, наприклад розумнішою українкою, вчити історію України, дізнаватися про традиції і т.д. Треба стати українцями до мозку костей. Я особисто дуже відчуваю вплив росії на свою особистість, наприклад, я знаю багато російських пісень і я хочу це витіснити. У мене батько з росії і виходить, що я на 50% теж росіянка. Він прожив 30 років в Україні і ніколи не любив Україну. А мама навпаки — мала супер-проукраїнську позицію. Ми часто з татом дискутували, сварилися про це, він називав нас “бандерівками”, з любов’ю, звичайно. Рубіжне - це УкраїнаАвтор: архів Катерини Черевко Коли почалася повномасштабна війна, місто окупували, в сусідніх квартирах жили окупанти, були бої, гинули люди навколо, мама розповіла, що тоді тато кардинально змінив свою позицію. Для мене це показник того, що будь-хто в Україні може змінити свою позицію, якщо навіть мій тато змінив. Мені б не хотілося, щоб такою ціною. Якщо мій тато зміг, то я навіть не знаю, хто не зможе. Хоч я і у Львові, але підписана на всі можливі чати “Кремінна”, “Рубіжне” і т.д. Я постійно поринаю у це, часто плачу, коли читаю новини. Щоб триматися "на плаву" в цих подіях, я намагаюся постійно собі нагадувати, що іншого життя просто не буде. Наше життя тут і зараз, тому треба зберегти себе, свою родину і країну. Не треба розкисати, треба триматися і постійно працювати на Перемогу! Наш регіон, як Атлантида — без історії. Олександр Набока про книгу "Нариси історії Луганщини" Сєвєродончанка Тетяна Нещерет відкрила у Києві йога-клас. Свої побували на занятті у тренерки Світлана Слободянюк з Макіївки стала волонтеркою організації "Допоможи бездомному". Ось її історія
