Пряма мова.
Сьогодні, 22 квітня 2026 року, в Кременчуцькій гуманітарно-технологічній академії відбувся вечір пам’яті випускника закладу, воїна Тарас В’юн — людини, яку в навчальному закладі згадують як світло, яке не згасає.

Захід розпочався з пісні «Я ненавиджу війну» у виконанні Євгенія Шпака. Він задав тон усьому вечору — щирий, емоційний і водночас наповнений глибокою вдячністю.

Цього дня в академії зібралися друзі, одногрупники, викладачі, а також найрідніші для Тараса люди — мама Тетяна Борисівна та син Данило.

Усі вони прийшли, щоб згадати не лише воїна, а людину, яка залишила після себе світло — у словах, вчинках і пам’яті.

Ведуча заходу говорила про Тараса як про символ сили, тепла і віри — людину, яка з 2014 року стала на захист України, пройшла найгарячіші напрямки війни, була поранена, але знову поверталася до строю.
Його позивний — «Лис» — символізував швидкість, рішучість і вміння діяти першим. І це, як згадують близькі, було не випадково: таким він був із дитинства.

Тарас завжди прагнув бути попереду. Народившись раніше терміну, він раніше за однолітків пішов до школи,
активно займався спортом — від плавання до футболу — і постійно шукав себе. Але головним залишалося інше — вимогливість до себе і принцип: якщо щось робити, то бути першим.



У студентські роки в педучилищі він проявив себе як лідер: грав у КВК, займався танцями, виступав за футбольну команду. Сам Тарас неодноразово говорив, що саме навчальний заклад навчив його головному — вести за собою людей.
«Я ніколи не йшов за кимось — завжди казав: ідіть за мною» — згадували його слова під час заходу.
Після служби в Збройних силах він працював у департаменті молоді та спорту Кременчуцької міської ради. Колега – директор департаменту молоді та спорту Олег Медведенко згадав його як відповідального, ініціативного і небайдужого до людей.

Окремим блоком заходу стала розмова про родину — ту опору, яка була для Тараса найважливішою. Батьківські настанови, підтримка мами, а згодом відповідальність за власну сім’ю — дружину, сина Данила і доньку Стефанію.
Мама Тараса, Тетяна Борисівна, поділилася спогадами про сина і прочитала вірш, присвячений його пам’яті. Це був один із найемоційніших моментів заходу.

Присутні говорили не лише про втрату, а й про силу його вибору. Тарас пішов на війну, попри стан здоров’я, повернувся до служби після поранення і не раз доводив: відповідальність для нього — не просто слово.
На слова матері про можливість не йти воювати він відповів: «Комусь також прийде повістка, і там мама любить свого сина не менше».

Під час заходу виступила директорка академії Леся Крупіна, яка наголосила на важливості збереження пам’яті про таких людей.
Захід завершився хвилиною мовчання.

А після — символічною дією: учасники заходу висадили клен на Алеї пам’яті захисників — випускників академії, які віддали життя за Україну.

Це дерево стало ще одним знаком того, що світло Тараса В’юна продовжує жити — у пам’яті, у вчинках і в серцях тих, хто його знав.
Нагадаємо, У Кременчуці продовжують збирати підписи за звання Героя України капітану Тарасу В’юну
«Ветеран, моральний авторитет, людина-світоч...»: Кременчук попрощався із позитивною людиною та Героєм Тарасом В’юном
Олег Булашев
Відео Максим Полтавець