За даними Полтавського офісу УІНП, в населених пунктах Полтавщини досі є чинними 54 топоніми на честь Горького, а пам’ятники йому дотепер бовваніють у місті Решетилівка (територія і власність ТОВ «Бурат-агро») та у с. Середняки Петрівсько-Роменської сільської ради Миргородськго району та у с. Загребелля Чорнухинської громади Лубенського району Полтавщини.
Чому для України, яка бореться за власну свободу, демократію, незалежність із російським імперіалізмом, ця особа є одним із символів духовного та фізичного рабства? Чому очищення топонімічного і меморіального простору від цієї постаті так важливо?
Максим Горький (Пєшков Олексій Максимович, також Горький Олексій Максимович; 16 [28] березня 1868, Нижній Новгород, Нижньогородська губернія, Російська імперія — 18 червня 1936, Горки, Московська область, РРФСР, СРСР) — російський, пізніше радянський «пролетарський» письменник, драматург та публіцист; член РСДРП(б), один із провідних ідеологів комуністичного тоталітарного режиму.
Він був засновником унітарного, псевдохудожнього напряму і методу соціалістичного реалізму в літературі, який насильно нав’язувався владою і сприяв закріпленню ідеології комуністичного тоталітаризму в СРСР. У 1934–1936 роках – голова Спілки письменників СРСР, тобто став першим очільником духовної в’язниці-резервації для творчої еліти, яка повинна була під контролем влади «правильно» вихваляти злочинний режим. Всі інші творчі об’єднання письменників і поетів, можливість самостійно творити унеможливлено.
Максим Горький підтримував та схвалював систему комуністичних концентраційних таборів ГУЛАГ. Так, у 1931 році керівництво ВКП(б) організувало Горькому відвідування Соловецького табору особливого призначення, після чого він написав схвальний відгук про режим утримання в'язнів. 25 серпня 1933 року М.Горький виступив з промовою у місті Дмитрові Московської області перед в'язнями — «ударниками Беломорстроя», освячуючи наступні будівництва під контролем чекістів-агентів ОДПУ, яких він назвав «інженерами перековки душ».
[caption id="attachment_925928" align="aligncenter" width="1170"]
Колишній пам'ятник Горькому у селі Крячківка[/caption]
Цей російський письменник — ворог української незалежної державності. Так, у 1926-1927 роках був одним із співтворців наклепницької комуністичної кампанії, спрямованої проти провідника українського визвольного руху, видатного борця за незалежність, голови Директорії УНР Симона Петлюри. Взяв участь у процесі над убивцею Петлюри, поширив наклепи щодо його, начебто, антисемітизму, виступив на захист більшовицького вбивці Самуїла Шварцбарда.
Показав себе активним комуністичним пропагандистом, що укорінював у масовій свідомості поняття «петлюрівщина», «петлюрівці» як «ворожі, буржуазні, антибільшовицькі явища». Він не визнавав української мови, називав її «украинским наречием». Так, у 1926 році видавництво «Книгоспілка» вирішило видати українською мовою повість М. Горького «Мати» для молоді. У зв'язку з цим головний редактор видавництва, письменник Олекса Слісаренко, звернувся із листом до автора твору, аби той надав дозвіл на друк україномовного перекладу. Горький написав лист-відповідь на це звернення, де категорично заборонив переклади своїх творів українською: «Мне кажется, что и перевод этой повести на украинское наречие тоже не нужен. Меня очень удивляет тот факт, что люди, ставя перед собой одну и ту же цель, не только утверждают различие наречий — стремятся сделать наречие языком, но еще и угнетают тех великороссов, которые очутились меншинством в области данного наречия».
«В цьому слові [«наречие» - авт], громадянине Горькій, — цілий політично-національний світогляд. В йому ціла історія взаємовідносин двох слав'янських народів. В йому багато страждання, насильства, зла, громадянине Горькій. Початок історії цього слова припадає до історії всієї імперіялістично-колоніяльної політики руського царизму на Україні. Воно та ще слівце «Малоросія» служили тією димовою завісою, під якою Москва, Санкт-Петербург і навіть Петроград впродовж кількох століть експлуатували і руйнували український народ матеріяльно і духовно», — так 20 червня 1928 року оцінив позицію росіянина у своїй публічній відповіді під назвою «Одвертий лист В. Винниченка до М. Горького» Володимир Винниченко, український політичний та державний діяч, прозаїк та драматург, один із лідерів Української революції початку XX століття.
[caption id="attachment_925929" align="aligncenter" width="450"]
Колишній пам'ятник Горькому у селі Левенцівка[/caption]
До речі, саме Горькому належить гасло: «Если враг не сдаётся, – его уничтожают». Його широко використовували в СРСР під час проведення терористичної політики, а зараз воно на озброєнні сучасної імперіалістичної росії… Отже, ця постать належить до найпоширеніших російських комуністичних топонімів, що звеличують, увіковічують, пропагують й символізують державу-окупанта, її культуру, літературу. Після смерті Максіма Горького за вказівкою Сталіна, вулицям, провулкам, паркам культури і відпочинку присвоювали ім’я цього улюбленця кремлівського диктатора. Це відбувалось у значній кількості міст і сіл
Радянського Союзу. Важливо від неї остаточно визволити топонімічний та й меморіальний простір Полтавщини, як і всієї України.
Сергій Бутко, співробітник Північно-східного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті