Ровно

Поет із Рівного вперше прочитав свої твори у Гощі

6 мар•7 днів

«Гоща – прегарне містечко по дорозі на Київ, – написав на своїй фейсбук-сторінці вітчизняний поет і прозаїк Олександр Ірванець. – Проїздив його, мабуть, сотні разів, але ніколи не читав там свої твори перед читачами. Виправлю цю несправедливість у вівторок, 3 березня».

І виправив, виступивши перед насельниками нашої громади в дзеркальній залі Центру культурних послуг. Спілкування було дуже відвертим, про що нижче. Не останню роль у цьому відіграли вдача маститого літератора, природне почуття гумору, котре не могло не позначитися на творчості, виняткова ерудиція та ціла купа дещо менших, але теж надзвичайно вагомих чинників. Один із них (принаймні для мене) – альма-матер: свого часу Ірванець закінчив Літературний інститут імені О. М. Горького.

Ще кілька цікавих деталей із його життєпису.

Виявляється, письменник уже бував у Гощі. Щоправда, лише на північній окраїні, де працює кондитерська крамниця. Там він тоді ласував цукерками торгової марки «Пригощайся», пив каву.

Хоч мешкає чоловік у Рівному, проте війну зустрів в Ірпені. За вікнами багатоповерхівки чулася стрілянина (в кінці вулиці якраз ішов бій),

несучись у Гостомель, ревіли ворожі гелікоптери. Відразу ж після цього – аж ніяк не абстрактна окупація, що тривала два тижні. Саме тоді з-під пера вийшло багато віршів, інших творів…

Зокрема пронизлива поезія «Субота, 5 березня», яку відтак надрукувала газета «Нью-Йорк таймс» і яку вивчають українські семикласники. Її поет написав акурат у Прощену неділю, а широкому загалові краян вірш дуже натхненно, з піднесенням прочитав наш беззмінний ведучий, бібліограф Гощанської центральної бібліотеки Андрій Кручок. Зацитую повністю, бо це того вартує:

З міста, що ракетами розтрощене, до усього світу прокричу:
Цього року у неділю Прощену я, здається, не усіх прощу!
Світе-світе, гарно ж ти нас кинув! Та у пеклі цих страждань-терпінь
Все ж стоїть золотоверхий Київ, Буча, і Гостомель, і Ірпінь.
Ми усе здолаємо і вистоїм! Потім ще і рештки приберем
Тих усіх, котрі були тут прислані вузькооким лисим упирем.
З вами й я і вистою, й вцілію, як у землю рідну міцно впрусь.
Я ніколи не прощу Росію. Чом відводиш очі, Білорусь?

Удар ножем у спину, що його завдали білоруси, дуже вразив,

шокував Ірванця. Він пречудово володіє їхньою мовою, багато писав про «сябрів» і країну, переклав українською чотири книжки тамтешніх авторів, мав численних друзів поміж білорусів. Але ті, з ким щиро заприязнився українець, кого вважав мало не побратимцями, нічого не зробили: російські військові літаки летіли з Мозиря, важкі танки теж сунули з Білорусі…

«Ізмарагд княгині Несвіцької» – передостанній твір прозаїка. Він побачив світ у харківському видавництві «Віват». Заледве побачив, позаяк майже весь наклад згорів після чергової ракетної атаки росіян. Лишилася, здається, тисяча книжок. Ті, що їх пізніше одержав, ще довго пахли димом…

А в Берліні, де літератор мешкав упродовж двох років, вірші, на відміну від прози, не писалися: відняло. Утім, один, «X-mass – 2022», таки постав. Датовано його 25 грудня 2022 року. Поезія побудована на алюзійних контрастах: біблійна історія народження Ісуса Христа переплетена, перегукується зі страшним українським сьогоденням. Присутні в дзеркальній залі почули її в авторському виконанні:

Ірод надалі бомбить без упину Назарет і Вифлеєм,
Ще й каже: «По мирних жителях ми взагалі не б’єм…».

Затим усі угледіли (бо вірші теж можна бачити),

як «пастушки-рятувальники усе розгрібають завали», як «у Вифлеємі з завалів зруйнованого хліва немовля дістали живісіньке, мати також жива», як «у пелюшку піксельну загорнули Людське Дитя», як «віслюки і верблюди розбіглися: зоопарки їхні розбомблені», як «коні, що мали зігріти диханням, згоріли на стайні в Гостомелі».

Далі – ще дві авторські алюзії, помножені на сумне новітнє:

Аж ось, обличчя ховаючи в бородах – не знать, молоді чи старі, –
У камуфляжі й масивних брониках приходять Тріє Царі!
Вони говорять у рацію голосами своїми захриплими:
«Потрібна евакуація! Потрібна група підкріплення!
Тут важко з орієнтирами. Надійний лише один –
Велика яскрава зірка над нами на нуль годин!».

І знову алюзія, остання:

Клубочиться над Палестиною холодна січнева ніч.
І віриться, що побратими їхній почують клич.

Ірванець – нецерковна людина, проте як літератор часто перегортує Святе Письмо, вельми шануючи його філософію. Отож тема Різдва, образ Христа не раз виринають у творчості поета. Ось що він прочитав відразу після декламації свого першого вірша:

Народившись сьогодні, одразу ти рушиш
Через тридцять три роки смерті назустріч.
Ти нічого не зміниш та й не мусиш,
Бо про все подбає Іуда – він шустрий.

«Легші,

веселіші за змістом». Так рівнянин назвав свої наступні поезії, у котрих він, як завжди, балансує між сатирою і лірикою, час від часу гучно падаючи то туди, то сюди. Одна з них – про прізвище Ірванець. Це вірш без рим, верлібр. Друга – ось така:

Все позаду: зрілість, старість – скінчилось життя,
Ти лежиш – і проростають нігті крізь взуття.
Недаремні і немарні були твої дні,
Ти лежиш у новій, гарній, дорогій труні.
Друзям в грудях вирувало і коти шкребли,
За красивим ритуалом за- чи погребли.
Над тобою сонце світить, небо голубе,
І уже ніщо на світі не гребе тебе.

Це вже чорний гумор, «оптимізм», хоча до нього автор теж, либонь, ішов довгенько.

Затим прозвучали слова, поєднані одним рефреном. Його поетові навіяли роковини Великої злуки.

Тут варто створити оду, та я іншу ноту візьму,
Бо та сама орда зі сходу, як і сторіччя тому.
То відлиги, то снігопади, як і сторіччя тому,
І страшна недолугість влади, як і сторіччя тому.
І держава в нас щойно постала, як і сторіччя тому,
Бо багато років проспала, занурена у пітьму.
І та сама щира й наївна віра куму чи ще кому,
І та мрія про Україну, як і сторіччя тому.

Отже,

минувшина таки циклічна? Усе повторюється? Схоже, що так. У всякому разі, Ірванець упевнений у цьому:

Повертає історія круто, та все більше зі світла в пітьму,
І хлоп’ята ідуть під Крути, як і сторіччя тому.

А от поетова лірика – то лірика старшого чоловіка, як він сам сказав. Вірш, що після цього прозвучав, стилізовано під середньовічну баладу, сюжетну пісню про кохання, героїчні подвиги та легенди. Його рівнянин продекламував так, як стародавній менестрель, що викликало бурхливі оплески. Талановито складений текст теж уражає. Услухайтеся:

В житті є один суворий закон, точніше, життєвий принцип:

Де є королівна, там є дракон. Це знає прекрасний принц.
І буде бій. Буде бій полюбе. Бо це ритуал, не фігня.
І принц таки здобуде тебе, хоча і втратить коня.

Також захоплює дещо химерна кінцівка поезії:

«Ні-ні, я не принц. Я втомлений білий кінь».

Мешкання в Ірпені, через який ходила електричка «Київ-Коростень», і життя рівноапостольної княгині Ольги, що його описав чернець Нестор, спонукали якось Ірванця скласти незвичайний вірш. Творіння оригінальне, своєрідне. Тому загал його теж почув.

«Відьомську кров» – свою поки що останню книжку – літератор також написав у Берліні. Вона має розділ-додаток «ВКЛ». Але це зовсім не Велике князівство Литовське. ВКЛ – це волинські коти-легенди, що їх тримав при своєму дворі князь Костянтин Острозький. Отож проза псевдоісторична. Але ж яка цікава!

Під завісу зустрічі письменник відповів на численні запитання.

Чому він почав писати? З цим колись звернулися й до Івана Франка. Правда, запитання стосувалося творення німецькою мовою. «Бо вмію», – просто відповів класик. Схожі слова почули всі й з уст Ірванця. Ще він сказав таке: «Люблю, коли текст зроблено добре. Справжній прозаїк мусить багато читати: читання формує смак, писання – стиль. Я, приміром, зараз читаю «Похвалу глупоті» Еразма Роттердамського. Крім того, у письменництві не обійтися без наполегливої праці».

Що його надихає? Гість із Рівного не захотів відповідати на це запитання. Мовив лише, що в нього висока планка, а його творчість – у ньому самому.

Чи здатне красне письменство щось змінити? Аж ніяк! Роман колишнього німецького солдата Еріха Ремарка «На Західному фронті без змін» – найпронизливіша антивоєнна проза.

Однак за десять років після його написання вибухнула найкривавіша з воєн.

Три найліпші літератори України? В Ірванця щодо цього суб’єктивна думка. Перший – Юрій Андрухович. На другому місці – етнічний росіянин, ветеран Російсько-української війни Ігор Митров. Третій… Їх кілька. Це Герой України Максим Кривцов, вояки Гліб Бабич, Артем Чех та Артур Дронь.

Поміж улюблених зарубіжних письменників – Астрід Ліндґрен і Марк Твен. (Правда, з «Пеппі Довгоюпанчохою» та «Пригодами Тома Соєра» наш гість запізнався ще в дитинстві. Зараз припадають до вподоби інші твори шведки та американця.) Опріч того, часто гортає найвідоміший роман Ярослава Гашека, хоча від а до я його так і прочитав, Коран.

Життєвих маніфестів два. Перший – сатиричний: «У боротьбі добра зі злом називай козла козлом». Другий – філософський: «Роби, що робиш, і будь, що буде».

Завершилася творча зустріч зі знаменитим рівнянином, що її організувала Гощанська центральна бібліотека, активною купівлею його книжок з автографом та фотографуванням на згадку.