Суддя Дубенського міськрайонного суду Олександра Жуковська згадала, як змусила приїхати на засідання одного з присяжних.
За її словами, чоловік проігнорував засідання у справі про усиновлення 12-річної дівчинки.
- Пам’ятаю одного унікума, який двічі не прийшов до суду, щоб виконати роль присяжного. А то була справа про усиновлення, коли 12-річна сирота хотіла мати справжніх батьків і щоб суд почув її.
І от стоїть вона така нарядна, в найкращій свої сукні, з величезною посмішкою на обличчі. А я вітаюсь та оголошую, що суду, на жаль, сьогодні не буде. Бо дядько присяжний захворів. Дитина згасла в секунді. Мені її так шкода було, що навіть зараз від спогаду серце щемить.
Ту справу відклала ненадовго, на тижні три, бо насувався вересень. І в День знань дівчинка хотіла піти в нову школу з новим прізвищем мами і тата, а виконати це бажання міг лиш суд. Суд присяжних.
За 15 хвилин до засідання в суд зайшла пара, яка хотіла усиновити дитину, представниця органу опіки та піклування і психолог інтернату разом з дівчинкою. За 5 хвилин до початку засідання з?явилася і присяжна номер один,
а от другого присяжного знову не було.
Помічниця не могла його переконати, що в суд треба прийти та не можна просто ігнорувати процес. Зрештою, я взяла слухавку:
- Алло, - назвалася, що турбує суддя, і запитала, - Ви совість маєте?
- Я сплю, а мене дістають з вашого суду! Ви що, не розумієте, я хворий! Відчепіться! – обурювався з того кінця голос з будуна.
- Чим хворий третій тиждень? Запоєм? Вашого «одужання» дитина з сиротинця чекає!
- Я не в запої, у мене творча відпустка! ви що, не знаєте, хто я?
- Знаю, людина, яка написала заяву бути присяжним, депутати вас ним призначили, комп’ютер обрав для цієї справи саме вас, а ви безвідповідально ігноруєте виконання обов’язку! – Намагалась я достукатись до совісті чоловіка, якого ще в житті не бачила, але який вже встиг мене роздратувати кілька разів.
- Та як смієте так зі мною говорити! Я - художник! Мої виставки по всій Україні їздять! Картини міністри купують, а ви мене, митця, тут виховувати будете?
- Мені вшистко єдно, художник славетний чи ще якийсь геній. Коли треба, я і різкам по сраці бити буду як мамка непослуха,
аби прийшов і виконав обов’язок! Сюсюкають з ним, нагадують звечора дівчата, пишуть зранку, дзвонять в обід, вмовляють, прийдіть, ледь не червону доріжку стелимо в суд, а він спить! Дрихнете після п’янки, замість того, щоб прийти і подивитись в очі дитині та людям, які готові стати її батьками! І не просто дитині, а дівчинці, яка чекає в сиротинці, поки дядько присяжний перестане свою пельку заливати і проспиться! – Я вже не підбирала гарних слів, бо до підпитої совісті добратись можна було лиш на зрозумілій їй мові.
Друга присяжна сиділа поряд бурякового кольору, від сорому, мабуть. Вона вже кільки разів приймала участь зі мною у справах, але ця інтелігентна вчителька ніколи не чула, щоб я піднімала голос. Бо справді майже ніколи і не репетую. Може разів зо 5 за понад десятиліття роботи в суді. І це був один з тих випадків.
І я так себе поводила, бо добре розуміла, що тут ефективніше було не підбирати улесливих слів, адже творча натура так званого присяжного не розуміла припрошувань. Він звик, що перед ним плазують фанатки і вважав за нормальне вмовляння та захоплення власною персоною.
Тому довелось застосовувати шокову терапію грубих форм, щоб отримати результат, - завести його в зал для розгляду справи.
Вчителька це теж, вочевидь, зрозуміла, бо прошепотіла мені: «Я на Вашій стороні! Дотисніть його, ласкою не проб’єте».
- Ви… Я вас… Я звільню з роботи! Хамка! Буду скаржитись Президенту, щоб негайно звільнили вас з посади! Як кажете вас звати? Мені для скарги треба!
- Прочитайте в запрошенні присяжного і скаржитись можете хоч Господу Богу, але якщо вас за 10 хвилин тут не буде, то на виставках поряд з вашими роботами висітиме газетна стаття з історією, як великий художник пропив совість і позбавив маленьку сироту щастя дитинства! А друга присяжна, яка оце через вас двічі змушена ходити до суду, ще й в школі дітям на позакласних уроках розповідатиме на вашому прикладі, до чого доводить пристрасть до алкоголю! До втрати совісті! Ви мене зрозуміли?
- Я не доберусь до суду за 10 хв. Я ж справді бухав учора, лише встав! Мені за кермо не можна, бо ж ви права і заберете!
- Я висилаю по вас машину. Маєте 10 хв, щоб почистити зуби і одягнути свіжу сорочку.
До зустрічі, - та й збила дзвінок.
Шофера у нас в суді не було, бо все одно бензину не виділяли, а службове авто давно гнило не на ходу. Але я дала ключі від своєї автівки робочому Івану, який час від часу возив з нашого суду до апеляції об’ємні матеріали проваджень і виконував різні дрібні завдання, для яких треба було проїхатись, наприклад, у водоканал заплатити по рахункам чи в господарський магазин за фарбою для воріт суду. Тож він не здивувався моєму завданню терміново доставити в суд присяжного і негайно поїхав за представником сучасного мистецтва.
За 20 хв. ми вже в залі слухали душевну історію про те, як випадкові відвідувачі сиротинця полюбили дівчинку, що подарувала їм букет польових квітів біля воріт. Пара вже давно втратила надію народити власну дитину і хотіли всиновити якусь новонароджену, але ненароком прикипіли до підлітки так, що готові були стати їй справжніми батьками.
Дівчинка сяяла, бо вона вже і не сподівалась стати чиєюсь донькою, аж раптом зустріла людей, які її розуміють і готові дати їй сім’ю, безпеку та власний дім. Вона нам розповідала,
що вже навіть знає, в яку школу піде, має новий гардероб і обрала колір стін в своїй кімнаті, але поки переїхати не може без дозволу суду.
Я скосила погляд на повного пана, який сидів поряд справа. По його червоній набряклій щоці котилась одинока сльоза. Проникся моментом, нарешті.
Представниця з органу опіки та піклування лише підтримала батьків, розгорнуто доповівши суду, що перевірено і умови проживання сім’ї, і доходи, і репутацію, і стан здоров’я – вони порядні, не судимі, мають власне житло і стабільний заробіток, мешкають у сусідній громаді та створили дитині усі необхідні умови для проживання та виховання.
Психологиня підтвердила, що контакт між кандидатами в усиновлювачі і дитиною налагоджений, вони її відвідують щовихідні вже півроку і дівчинка готова змінити місце проживання, мріє про це.
Ми з присяжними довго не радились, бо одностайно ухвалили рішення задовольнити заяву про усиновлення: дозволили подружжю стати батьками дівчинки і дати їй нове прізвище та по батькові. Єдине, що зробили не за планом, то ще допустили рішення до негайного виконання.
Тобто зобов’язали орган реєстрації актів цивільного стану негайно внести зміни до актового запису про народження дитини, адже до першого дня навчального року лишалось тільки два тижні, а судове рішення набирає законної сили аж через 1 місяць. То щоб дитина змогла піти в новий клас під новим прізвищем, треба було все робити швидко. Відповідно суд діяв суто в якнайкращих інтересах дитини. Тим більше, що саме через суд присяжних розгляд справи в строк зірвався, - пише суддя.
Після засідання Олександра Жуковська зустрілась з другим присяжним.Вона передала зміст їхньої розмови:
- Знаєте, мені соромно. Вибачте. Я щиро. Я вчинив як мудак. Ви мене могли би ще матом послати і були б праві.
- Та і Ви мене вибачте за різкі слова, я була ладна на все, або просто Ви прийшли. Не могла знову сказати дитині, що справа відкладається.
- Я перший раз, знаєте? Коли писав заяву на присяжного, то не думав як це серйозно, не думав, що викликатимуть. Так, щоб в раді ото відчепились, бо ж мені наплели, що найповажніші представники суспільства ідуть в присяжні. А я не розумів до кінця,
що це робота.
- Ви якщо не хочете бути присяжним, напишіть заяву, щоб Вас увільнили за станом здоров’я чи через творчу відпустку. Або приходьте на інші справи.
- Я коли їхав сюди, то думав, що суд рознесу і суддю пошлю нахєр. Але я тепер розумію, що вчинив як гівнюк, не дурень же. Ви велику справу робите. І, мабуть, я хочу бути до цього дотичним. В мені зараз таке натхнення, що вперше за останні тижні хочеться не 50 грам бахнути, а мінералочки і до полотна в майстерню, творити. Я буду малювати величезні щасливі очі. Дякую Вам.
- Лише людина з великим серцем і гідністю може відверто визнати свою помилку і смиренно покаятись. Я теж не зрозуміла Вас одразу. Ще раз вибачте за грубий тон, дякую, що приїхали зрештою і до скорих зустрічей. Без прогулів та запізнень, я сподіваюсь.
- Точно без, до зв’язку!
Після того цей присяжний ще кілька разів розглядав справи в суді та слово тримав: завжди приходив вчасно і при повному параді. А пізніше з’явилась і його нова художня виставка «Очима судді». Я її відвідала і ми посміхнулися один одному, як старі добрі друзі, що мають спільний секрет.