Уперше столичний статус Рівне отримало у 1919 році, коли Директорія Української Народної Республіки на чолі з Симоном Петлюрою під натиском червоної армії була змушена залишити Київ і прямувати Південно-Західною залізницею. Про це пише «Голос України».
Тоді (у квітні 1919 року) очільницький центр перенесли до Рівного, а на залізничній станції спинився вагон із урядовцями. З даного приводу побутувала цікава приказка: «Під вагоном – територія, у вагоні – Директорія».
Утім, саме з такого вимушеного пристанища у Рівному розпочалася нова хвиля активізації дій УНР. Так, з огляду на ситуацію в Україні, було створено новий уряд на чолі з Борисом Мартосом, затверджено міністрів: внутрішніх справ – Мазепу, закордонних справ – Темницького, військових справ – Сиротенка, справедливості (юстиції) – Лівицького, освіти – Крушельницького, земельних справ – Ковалевського, пропаганди – Лазанівського, пошти (зв’язку) – Паливоду та інших.
Новий уряд, який за партійною приналежністю дещо «полівішав», першим чином видав декларацію, в якій оголосив про соціалістичну будову України,
повідомляв, що Україна в небезпеці, закликав народ об’єднати сили для боротьби з більшовиками (українськими й московськими).
Зрештою, попри активний спротив більшовицькій навалі, події на фронті на той час розвивалися не на користь українського війська. Уряд Директорії і штаб армії 5 травня евакуювалися з Рівного. Відповідно місто перестало бути центром, звідкіля управляли Україною.
Друге проголошення Рівного державною столицею припадає також на весну 1919 року, коли 27-річний генерал-хорунжий Володимир Оскілко спробував усунути Симона Петлюру від керівництва Армії УНР і влаштував державний переворот. Буквально за одну ніч заколотники перебрали всю владу у свої руки. Більше того, оскілківцям вдалося захопити казну УНР, що складала приблизно три мільйони українських карбованців. Оперативно прореагувала на ці події і газета «Воля», надрукувавши кілька звернень отамана Володимира Оскілка до українського народу, в яких він сповіщав про скинення «влади зрадників», обіцяв селянам віддати землю у приватну власність і завести на українській землі тверду владу, порядок і спокій.
Себе ж генерал-хорунжий оголосив новим головнокомандуючим армії УНР і відразу ж приступив до формування нового уряду. Також отаман зробив деякі кроки для забезпечення міжнародних умов утвердження нової влади.
Водночас із політичною активністю почалося «полювання» на Симона Петлюру, який залишався на волі. Однак у Рівному заарештувати Головного отамана військ УНР не вдалося – він опинився у Здолбунові. Тим часом Рівне атакували частини корпусу Січових Стрільців Євгена Коновальця, загони петлюрівської польової варти й один бронепоїзд, у результаті чого переворот Оскілка зазнав повної поразки. Самому ж генералові-бунтівникові вдалося втекти, а Рівне залишилося як місто, де вдруге статус столичного виявився надзвичай швидкоплинним.
Під час Другої світової війни окупаційна німецька влада утворила рейхскомісаріат Україна - адміністративне утворення, що охоплювало частину сучасних українських та білоруських земель. Столицею рейхскомісаріату стало місто Рівне. Тут зосередились основні адміністративні та тилові установи, що діяли на території тимчасово окупованої України. Керував рейхскомісаріатом Еріх Кох. Керований ним кривавий режим приніс українцям чимало горя, фізичних, матеріальних та моральних збитків.
Із березня 1942 року цей «маленький Сталін», як його називали в Берліні, став випускати навіть українські гроші. Було встановлено офіційний курс: 1 німецька марка рівносильна 10 українським карбованцям. Грошові знаки друкувалися Центральним Емісійним Банком України в місті Рівне. Однак ні гроші, ні зброя не врятували окупантів. Під натиском радянських військових частин у 1944 році вони залишили. Час окупаційної столиці у Рівному минув.
