Помер командир 1-го батальйону полку «Азов», захисник «Азовсталі» Олег Мудрак напозивний «Сухар». Олег свого часу навчався в Острозькій академії на юриста.
Серце 35-річного захисника зупинилось 22 лютого, через пів року після звільнення з російського полону. Про це повідомив 22 лютого в інстаграмі його племінник Данило.
Олег Мудрак брав участь в обороні Маріуполя, який від початку березня 2022 року перебував в російській облозі. Бійці полку «Азов» й інших українських підрозділів тоді виявилися заблокованими на комбінаті «Азовсталь». Торік у травні він потрапив до російського полону. Йому вдалося пережити вибухи в колонії в Оленівці, внаслідок яких загинули щонайменше 50 українських військовополонених з «Азовсталі».
Нотаріус Інна Бернацька яка викладала в Олега, коли він навчався в Острозької академії, опублікуваласпогад про бійця. Публікуємо текст без змін:
Ці дні в нашому офісі «приспущені прапори».
На щиті.
Олег Мудрак, командир 1-го батальйону полку «Азов» НГУ, захисник «Азовсталі», звільнений з російського полону 21 вересня 2022 року.
Про таких кажуть: «мали честь доторкнутися».
В нас завжди багато студентів, військових, хлопців, які намагаються підкорити серце моїх дівчат. Моя Анічка.... Дівчинко.
Олег навчався в НУ «Острозька академія», міг бути юристом.
Вихований, добрий, сильний, справжній, простий, чесний, порядний, здатний брати відповідальність, з великим серцем.
Поруч світ змінювався від посмішки, непереможного добра, світла.
Ніколи не забуду турботу, нагрітий його руками суп, турботливо загорнутий у рушнички. Він не мав нічого, а хотів нагодувати нас в офісі.
Великі люди прості.
Великі люди щедрі. На слово, на вчинок, на самопожертву.
Не кожен здатний бути Великим.
Я бачила його щасливим. іскринки в очах. Романтичну сором'язливість.
Тут, в Острозі, він був щасливим.
Таке яскраве щастя та так мало.
Такa гарна молодь, без права на особисте щастя.
Він не належав собі допоки війна, він належав Україні.
Впевнений в Перемозі.
Та все ж мріяв про сім'ю та трьох дітей.
2014-2022 війна.
Полон.
Шукали в списках, в фотках, дивилися коли був в мережі.
Звідкілясь була впевненість, шо переможе цей хлопець і полон.
Олеже, Сонечко, ... якби ж ти міг зараз читати.
Написали тобі лист, не встигли.
Так хотілось побачити, обійняти, подякувати, помовчати.
Думали не на часі, не до того тобі.
Думали все попереду.
Твоє велике серце не витримало.
Скільки людей встигли полюбити тебе.
Скільки сердець ти встиг запалити.
Скільки людей тобі зобов'язані.
Скільки ти витримав за майбутнє України.
Який ти гідний в першому ряді зустрічати Перемогу України.
Як жаль, тепер небесному ряду.
Як жаль, що ми не встигли, можливо слово, розмова щось би змінило, пригальмувало маятник.
Як шкода таку молодь. Прекрасні, неповторні, наші.
Олеже,
Всі дітки України - твої.
Ти захищав їх так, як багато батьків не здатні і навіть не пробують.
Завтра 24 лютого у Києві з тобою прощатимуться.
24. лютого.
Уклін твоїй Мамі.
Миру твоїй душі.
В першому ряду небесних воїнів ти обов'язково зустрінеш Перемогу України.
Дякую, що мала честь доторкнутися... Щось в душі назавжди залишиться від тебе
