Майже через три роки окупації, мелітопольці намагаються повернутися до рідного міста. Люди хочуть зберегти нерухомість та обійняти рідних, яких не бачили довгий час.
Їхні шляхи пролягають через окуповані українські міста до деяких російських, далі територією Білорусі до білорусько-польського кордону і Варшави, звідти - українськими містами. Так само - через Польщу, Білорусь і Росію - назад. Від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну прямого транспортного сполучення між Україною та Росією немає, але з'явилися шляхи в об'їзд.
- Бердянськ-Львів,
- Київ-Москва,
- Варшава-Мелітополь,
- Москва-Київ,
- Донецьк-Київ,
- Варшава-Луганськ,
- Вінниця-Луганськ
- і навіть Запоріжжя-Мелітополь.
скріншот оголошення в пабліку Мелітополя
Десятки рейсів на місяць Є два види маршрутів: для тих, у кого є російські паспорти, і тих, у кого їх немає. Перших везуть з України цим великим об'їзним маршрутом,
інших - тільки в московський аеропорт Шереметьєво. Пересадка або тільки у Варшаві, або у Варшаві, Мінську та Москві, але перевізники стверджують, що пересадки відбуваються просто-таки двері в двері. Тобто пасажир у будь-якому разі платить один раз за повний рейс.
Повертаються на окуповані території не тільки вимушені переселенці, а й біженці в ЄС і ті, хто провів перші місяці й роки після початку повномасштабного вторгнення в Росії. Більшість із них на запитання про причини відповідатимуть однією фразою: «Дім є дім». Але повертаються і з інших причин - через родичів, страх втратити єдине майно, зневірившись у тому, що зможуть подолати злидні.
Журналістам РІА Південь вдалося поспілкуватися з мелітопольцями, які повернулися в окупацію.
53-річна Анастасія провела понад рік у Польщі. Додому повернулася, коли тяжко захворіла її мати. Врятувати рідну людину не вдалося, незабаром Анастасії довелося займатися організацією похорону.
- Спочатку все дуже пригнічувало і хотілося скоріше закінчити справи, щоб виїхати. Але затягнула паперова тяганина, багато часу зайняло оформлення документів на будинок,
- розповідає нишим журналістам жінка.
У Польщі залишився чоловік Анастасії. Він працює, уже отримав посвідку на проживання. До Мелітополя повертатися категорично не хоче, але робив спробу приїхати, щоб допомогти дружині поховати тещу.
Чоловіка не пропустили на територію Білорусі і більше спроб в'їзду він не робив. Анастасія ж поки повертатися не поспішає і навіть влаштувалася на роботу.
- За професією я бухгалтер, маю великий досвід. До війни вела документообіг у кількох фірмах. Коли приїхала сюди, отримала пропозицію повернутися на одну з них. Зарплати мені вистачає на скромне життя.
Головна причина, через яку Анастасія не хоче виїжджати - необхідність фізично працювати за кордоном. Через вік, це жінці вже нелегко.
- Ми не могли собі дозволити винаймати хороше житло, навіть працюючи удвох. Тут мені дуже комфортно у власному будинку. Але їхати все одно доведеться, бо я не хочу втрачати сім'ю. Можливо, буду жити на два будинки, - каже в інтер'ю РІА Південь Анастасія.
Щоб виїхати з Мелітополя до Європи, потрібно 300-400 євро, український і російські закордонні паспорти.
Анастасія вже оформила документ для виїзду за кордон, але поки що не скористалася ним.
Найважче - в'їхати Найпростіше потрапити в окупацію за наявності внутрішнього російського і біометричного українського закордонних паспортів. Зазвичай такий набір документів є в тих, хто встиг з'їздити додому до запровадження нових правил перетину російського кордону.
Для тих, хто не має російських паспортів, є інший маршрут. З Варшави везуть в аеропорт у Мінську, звідки є часті рейси в Шереметьєво в Москві.
українці очікують на фільтрацію в Шереметьєво. фото з відкритих джерел
З жовтня 2023 року «Шереметьєво» - єдиний пункт пропуску, через який можуть потрапити в Росію громадяни України, які не мають російських паспортів. Якщо їх пропустять. У двох терміналах аеропорту - для тих, хто прилетів із Білорусі, і тих, хто мав рейси з інших країн, - російські прикордонники проводять так звану фільтрацію. Перевіряють документи, ставлять запитання, дивляться контакти, листування, транзакції, історію браузерів у смартфонах. Багатьом людям зрештою відмовляють у в'їзді. Їх висилають літаком туди,
звідки прилетіли.
Андрій - один із тих, хто зумів пройти фільтрацію і приїхати до Мелітополя вже після жовтня 2023-го року. Чоловік розповідає, що вклався в рекордні строки та повернувся до Німеччини, де його родина має захист.
- До поїздки я готувався довго. Хоча акаунтів у соцмережах у мене немає, у телеграмі я підписаний на українські пабліки. Мені довелося перевірити кожен, де я теоретично міг залишити реакцію чи щось написати. Також я ретельно проаналізував свій список контактів, видаливши всіх, хто міг не сподобатися окупантам.
Андрій отримав російський паспорт буквально за три дні, після чого написав довіреність на родича, щоб той міг оформити документи на квартиру. Уже за тиждень чоловік вирушив у зворотний шлях.
Напевно мелітополець потрапив до статистики як українець, який повернувся в окупацію. Адже виїжджав із Мелітополя він уже за російським паспортом...
Ніхто не знає точної кількості, але статистика є Достовірного сукупного обсягу такої міграції зараз порахувати ніхто не може. Росіяни в жовтні 2024 року, до річниці впровадження фільтрації в Шереметьєво,
повідомили про 107 тисяч громадян України, які намагалися пройти прикордонний контроль у московському аеропорту. Пропустили нібито 83 тисячі. Але цій цифрі не вірить ніхто з тих, хто знає про фільтрацію і тим більше сам її проходив. Вважають, що частка людей, які пройшли успішно, значно менша.
Про тих, хто подорожує наземним способом, навіть не говорять. Білоруський чи російський кордон вони перетинають за російськими паспортами, тож і рахують їх як росіян. До Польщі, за даними польської прикордонної служби, за січень-вересень 2024 року з Білорусі в'їхали майже 78 тисяч громадян України.
Це вдвічі більше, ніж в аналогічний період 2023 року, до того, як Росія фактично закрила в'їзд для громадян України. Зі статистики видно, що кількість перетинів зросла в останньому кварталі 2023 року, коли польсько-білоруський кордон перетнули ще майже 16 тисяч громадян України. Для порівняння, за весь 2021 рік із Білорусі до Польщі в'їхали 12,5 тисяч громадян України.
Частина з тих майже 78 тисяч, які в'їхали до Польщі з Білорусі 2024 року, ймовірно, проживали саме в Білорусі або відвідували там родичів.
Решта мали бути ті, хто виїжджав або з Росії, або з окупованих територій України. Частину з них, імовірно, вислали з Шереметьєва. Інші мали бути власниками двох паспортів.
Прикордонна служба Білорусі стверджує, що з січня по грудень «транзитом» через Польщу в'їхала майже 101 тисяча громадян України (ще майже 24 тисячі - «транзитом» через Литву). Це тільки ті, хто в'їхав за українським паспортом. Із тих, хто має російські паспорти, не всі, звісно, подорожують наземним способом. Ще десятки, можливо, сотні вільно переміщуються літаками і в Росію, і з Росії.
Від загальної кількості українських вимушених переселенців і біженців таких мандрівників у будь-якому разі мала частка. Але це все одно кілька сотень тисяч людей на рік, які курсують між ЄС, Україною та Росією, повертаються на окуповані території України або їдуть до Росії з України чи з-за кордону.
«Ворожий наратив»? Усі ці безплідні арифметичні вправи не мали б жодного сенсу, якби не прикрий епізод політичної драми, який країна спостерігала наприкінці листопада. Тоді депутат Верховної Ради від «Слуги народу»,
голова робочої групи з питань житла парламентської комісії із захисту прав вимушених переселенцівМаксим Ткаченко в інтерв'ю «Укрінформу» сказав про повернення вимушених переселенців на окуповані території України або ж виїзд за кордон через відсутність державної допомоги та гідної оплати праці.
За словами Ткаченка, на окуповані території вже повернулися близько 150 тисяч вимушених переселенців. Депутат не акцентував увагу на цифрі, а навів її як ілюстрацію до того, що виглядало як аргументована критика державної політики щодо вимушених переселенців.
Ймовірно, саме це стало приводом для реакції заступниці голови офісу президента Ірини Верещук яка донедавна очолювала профільне міністерство. Верещук вхопилася за цифру як за слабке місце у висловлюваннях Ткаченка і почала її спростовувати, назвавши депутата «безвідповідальним любителем хайпу», який не поважає переселенців і «підтримує ворожий наратив». «Ніколи не повірю, що тисячі українців їдуть у російську окупацію через відсутність двох-трьох тисяч гривень на місяць державної допомоги», - заявила Верещук.
Вона наполягала на тому, що як би не було важко на вільній частині України, тут не може бути гірше, ніж під російською окупацією. Верещук також стверджувала, що зменшення офіційної кількості вимушених переселенців пов'язане з тим, що частина з них повернулися на деокуповані території або виїхали за кордон.
Ткаченко зрештою відмовився від твердження про 150 тисяч, назвавши його «необґрунтованим та емоційним».
Водночас із посади радника мера Маріуполя пішов Петро Андрющенко, який трохи раніше писав про велику кількість вимушених переселенців, зокрема з Маріуполя, що нібито повернулися в зруйноване й окуповане місто. Це ж число - приблизно кожен третій із 200 тисяч вимушено переміщених маріупольців - наводив в інтерв'ю Ткаченко, а до нього в одному виступі - мер Маріуполя Вадим Бойченко.
Ще раніше цього року про повернення вимушених переселенців до їхніх окупованих міст і сіл говорили омбудсмен Дмитро Лубінець і той самий Максим Ткаченко. Перший вказував на тенденцію і причини, але не цифри, тоді як останній заявив у червні про «майже 130 тисяч».
Обидві заяви мали не менший резонанс,
ніж горезвісне інтерв'ю, але не в офісі президента.
«Дім є дім» Між 2014 і 2022 роком - від анексії Криму та початку війни на сході України до повномасштабного російського вторгнення - кількість вимушених переселенців в Україні коливалася між 1,5 і 2 мільйонами осіб. Ні для кого не було секретом, що значна частина цих людей - переважно пенсіонери - насправді жили в окупації та реєструвалися на підконтрольній Україні території лише заради того, щоб і далі отримувати пенсії.
Державна прикордонна служба реєструвала понад мільйон перетинів лінії розмежування на місяць. Пліткарі зневажливо називали цей людський потік пенсійними туристами. Ще до 2022 року багато людей, які жили на окупованих територіях, отримали російські паспорти. Після анексії Росією всіх окупованих територій України у вересні 2022 року отримання російського громадянства там стало обов'язковим. Ті, хто не отримає російських документів до кінця цього року, матимуть у рідних містах і селах лише права іноземців.
Чимало справжніх вимушених переселенців не виїжджали далеко від своїх міст, щоб провідувати родичів і доглядати за майном або просто бути в хоч і не рідних,
але найбільш схожих на рідні місцях, де вони також мали певні соціальні зв'язки і де їх не ображали та не дискримінували за регіональне походження. Лінія розмежування не лише розмежовувала територію та родини, а й руйнувала давні логістичні, культурні, економічні зв'язки. Багато з тих, хто опинився безпосередньо по обидва її боки, говорили, що найбільше хотіли б возз'єднання - неважливо, під чиєю владою.
Після 2022 року, коли всі ці населені пункти таки «возз'єднали» окупанти, бойові дії мали вже таку інтенсивність, що тим, хто волею чи неволею опинився як вимушені переселенці на українському боці, стало безглуздо оселятися якомога ближче до рідних місць. Щоб дістатися до них, уже потрібна була подорож не на 20-40 хвилин до найближчого блокпоста, а на кілька діб через кілька державних кордонів. Натомість деякі з тих місць стали зрештою тиловими в окупації. Для людини, головною причиною виїзду якої були власне бойові дії, було б нелогічно їхати далі замість того, щоб повернутися додому.
Повертаються також з інших причин. Хтось - через родичів, які не змогли виїхати,
хтось - через злидні та згасання будь-якої надії їх подолати. Значна кількість також - через загрозу втратити своє єдине майно, коли окупаційні адміністрації проводять тотальну інвентаризацію й оголошують «безхазяйним» усе житло, в якому не проживають власники. Чи не більше громадян України з тих самих причин ніколи не виїжджали з окупованих територій.
- Єдине, на що можуть зараз розраховувати в Україні ті, хто не має грошей і прихистку від родичів, - ліжко в імпровізованому шелтері в приміщенні колишньої школи, дитсадка чи гуртожитку. Робота є, але здебільшого не така, щоб оплатити гідне проживання, державна допомога також мізерна і до того ж тимчасова, державна політика щодо вимушених переселенців - непослідовна і непередбачувана.
Наприклад, програма еОселя з 25% першого внеску, про яку звітують чиновники, явно не розрахована на переселенців. У людей, які втратили все через війну й окупацію, немає таких грошей. Як і будь-якої перспективи купити житло в місті, де є хоч якась офіційна робота з перспективою на пенсію. Усе це деталі, які не видно тим, хто не живе в цій реальності.
Але які відіграють ключову роль у житті окремої людини і сім'ї, - ділиться своєю думкою з журналістами РІА Південь переселенка Світлана.
З'явилася надія Серед мелітопольців, які покинули місто після окупації, є ті, хто категорично не розглядає для себе можливість повернутися. Серед них родина Наталії та Сергія.
До війни вони мали в місті бізнес, хорошу нерухомість, достаток. Усе зруйнувало повномасштабне вторгнення, проти якого родина, включно з їхніми двома дітьми-підлітками, виходила на мітинги.
акція протесту в Мелітополі проти окупації. фото РІА Південь
Зараз мелітопольці проживають у Чернівцях, винаймають квартиру, працюють, їхні діти продовжують навчання. Наталя каже, що нізащо не повернеться до Мелітополя, навіть незважаючи на те, що там залишилася її літня мати.
- Для нас це дуже небезпечно. Окупанти ж фотографували всіх, хто виходив на мітинги, а потім почали планомірно знищувати патріотів. Дуже багато наших однодумців зараз нудяться у в'язницях або зникли безвісти.
Хоча і Сергій, і Наталя мають гарну освіту та великий досвід роботи, вони розуміють, що заробити на квартиру в Чернівцях їм навряд чи вдасться. Тому новину про ухвалення нового закону сприйняли з радістю.
Нагадаємо, згідно з документом, нерухомість в окупації тепер визнаватимуть знищеною, а її власники зможуть отримати компенсацію.
- Якщо ми справді отримаємо компенсацію, це значно полегшить життя нашій родині. Навіть якщо її не вистачить на купівлю квартири, буде можливість внести перший внесок і далі вже заробляти на виплату решти, - розповідає журналістам РІА-Південь Наталя.
Мелітопольці вважають, що державі необхідно брати на себе відповідальність за людей, які втратили все через окупацію. Тоді й не буде потоку вимушених «поверненців» у лігво ворога, яким стали рідні міста українців...
