Україна воює технікою, яку здебільшого надають західні партнери. У броні чи без ці машини іноземного виробництва потребують до себе уваги: обслуговування, ремонту, вміння нею управляти. Зокрема, автомобільна техніка на війні – необхідний, але дуже витратний матеріал. Українські військові навчилися швидко і якісно лагодити, реанімувати і повертати на службу нашим Силам оборони такі авто. Про історію створення першого підрозділу з ремонту іноземної автомобільної техніки в ЗСУ, про сервісні ноу-хау в сучасній українській армії, які вразили наших союзників, про людський фактор, логіку та логістику, про цивільний бізнесдосвід і особливості військового менеджменту «ІС» розпитав у командира виїзної бригади Сил логістики ЗСУ, майора Ігоря Сімутіна (позивний «Сіма»).
Ігор Сімутін
Як і коли виникла ідея налагодити у армійських лавах ремонт іноземної автомобільної техніки?
Я зрозумів та усвідомив певні армійські моменти, трансформував і почав робити своє, але в рамках ЗСУ. Поступово свої рамки розширював та поглинав армійські… Десь років п’ять тому Тарас Чмут («Повернись живим»)
сказав мені: «Ігор, ти – унікальний чувак. Ти прийшов в армію ззовні та почав зміни зсередини, і вона нічого вже з цим не змогла зробити». По суті, так й сталося. Разом з однодумцями ми дійсно почали змінювати певні процеси, спираючись на свій попередній цивільний досвід у бізнесі. Зокрема, до війни працював на керівній посаді в мережі автосалонів крупної автомобільної компанії. А з 2014-го як волонтер зайнявся ремонтом військової колісної техніки. Бачив на лінії фронту стоїть чимало понівечених машин. Переправляти їх у тил для ремонту не було можливості. Тоді й виникла ідея організувати виїзні ремонтні бригади. Коли люди у погонах казали: ми не знаємо, як це зробить, як оформити, де купити, для мене то був поштовх для дії. Згодом, у 2017-му, уклав контракт з ЗСУ і пішов реалізовувати ту ідею в армії.
У 2017-2018 ми стали ремонтними зірками фронту. За одну поїздку (за 1,5-2 місяця) наїжджали по 4000 км. На тому шляху зупинялися на кілька днів чи тижнів у місцях дислокації великих бригад, де доводили до ладу та відновлювали техніку. Таким чином відшліфували результативний,
кочівний спосіб переміщення ремонтного підрозділу.
Звідки назва вашого підрозділу – «Скажені хамвісти»?
Першою нас так назвала волонтерка Валентина Варава. «Її хлопчики» (так називає військовослужбовців, якими опікується) були у захваті від нашого виїзного сервісу. Мовляв, за кількістю, якістю й масштабністю в них склалося враження від нашої роботи, що ми не їмо й не спимо, і взагалі якісь скажені… Тобто такий результат нормальні люди не видають та в армії так не служать. І відтоді, з 2018-го, здається, нас почали називати «скаженими хамвістами».
Ми дійсно самі їхали на фронт і ремонтували техніку прямо там на високому професійному рівні. Наприклад, прямуємо до Лисичанська, до Сєверодонецька, до 54-ї бригади. Нам дають сарай, де маємо працювати. Добу вигрібаємо його, забиваємо вікна, прибираємо, миємо, і тільки після того заганяємо туди Хамві на ремонт. Військові крутять пальцем біля скроні: ви що дурні? Тут вам війна, а не СТО. Доводилося поясняти, що несправний автомобіль – це потенційний вбивця, а для нормальної діагностики маємо створити певні умови. І мої пацани,
молоді фахівці, зараз не уявляють, що може бути якось інакше. Вони є носіями нового типу відношення до професійного обслуговування та ремонту техніки у війську. От таку філософію роботи фірмових цивільних СТО, де за це платять, є відповідальність, налагоджено бізнес-процес алгоритму послідовності діагностики і ремонту машин за цей час ми адаптували до армійських реалій.
До вас нічого подібного в українській армії не було. А у збройних силах союзників, які поставляють нам оту техніку, існують подібні сервісні підрозділи?
Минулого року до нас приїжджали військові аташе 14 країн Європи, а також представники з США та Канади. Нас презентували так: «Мовляв, виїзна бригада у складі 8 людей за 2,5 місяця відремонтувала 276 машин»… Звертаюсь до гостей – чи є питання? Вони заперечливо хитають головами. Кажу їм: я б, наприклад, на вашому місці поцікавився, яким чином всього вісім людей поїхали на лінію фронту, відновили стільки техніки, при цьому ще навчаючи інших. Хіба таке можливо за тими ж стандартами ваших армій?. Тоді гості стали прислухатися до моєї розповіді і задавати питання.
Отож з 2017 до 2019 року ми з однодумцями активно розвивали цю тему. У 2018-му нас помітили і запросили у Штати для навчання та обміну досвідом. На всіх зустрічах з американцями наголошував: «Бачте, ми даємо свій результат. Ми навчилися ремонтувати вашу техніку, розвилися до серйозного рівня. Маючи у минулому досвід технічного тренера і тренера бізнес процесів по конструкції ремонту та обслуговуванню Мітсубісі, відчуваю, що ми проскочили дуже важливий момент. А саме – теоретичну частину навчання, постановку алгоритмів діагностики, ремонтів тощо. Отож хочу, навчитись цьому у вас, аби потім навчити інших»…
І от тоді в Америці ми пройшли тестування, показали, що вміємо, і почули від приймаючої сторони: мовляв, ми взагалі не розуміємо, чому ще можемо вас навчити, хто ви, хлопці? Пояснив, що ми є невеликий колектив фахівців, який без локалізації на фронті відповідає за великий обсяг техніки, що потребує ремонту. Звідси й такий масштаб практичних навичок. Ми навіть знайшли слабкі місця у Хамві, а також рішення їх посилення. Адже війна, скажімо, в Афганістані чи Іраку,
і війна в Україні, де застосовується така автомобільна техніка, то є зовсім різні виклики, умови і ризики її експлуатації.
У нас тут мало людей, куча завдань, постійне переміщення. Наприклад, ми не маємо можливості побутово облаштуватись, бо завтра-післязавтра вже поїдемо далі. Але постійно холодно і прилітає звідусіль… А щоб бути в ресурсі і виконувати свою роботу, ти маєш обладнати транспорт, на якому пересуваєшся, мати все необхідне під рукою, щоб вижити, ремонтувати, безперервно пересуватися по лінії фронту та бути корисним.
А на той час у ЗСУ насправді нічого подібного не існувало – ані ремонтників, ані їхнього навчання. Ні, звісно були агрегати цієї техніки. Але чимало років навіть ніхто гаражі не відкривав, де вони стояли (американці їх привезли на початку 2000-х).
Але ж за досі короткий термін вам вдалося організувати цей сервісний напрямок у ЗСУ. І це оцінили західні партнери. Як він розвивався далі?
У 2019 році ми розписали розвиток цього напрямку на п’ять років вперед. Американці у той час поставили нам автомобільні контейнери з начинкою у форматі «все включено»,
тобто готовий автосервіс. Ми бачили перспективи, їздили ремонтувати техніку і на місцях вчили людей. В принципі, вже працювали на кшталт навчального центру. В мене була мрія – створити свій навчальний центр з ремонту іноземної техніки, і командиру ця ідея сподобалась.
Зампотехов різних бригад збирали на нашій базі і водили по цехам, як по музею. Демонструючи, що в армії можливо й таке. А саме – організувати роботу по принципу сучасного автомобільного сервісу. Але для цього потрібно сюди мобілізувати серйозного менеджера.
У 2019-му все це накрилося мідним тазом. Десь на початку літа командир, як то кажуть, довів до відома, що концепція помінялась – мовляв, треба перестати стріляти, а наш колектив ремонтників скоротити…
Як ти сприйняв ту інформацію?
З 2017-го в мене був заключний офіцерський контракт на 5 років. Тоді зрозумів, що не витягую… Почалися проблеми з серцем, безсоння, нерви. А ще – кредити і непорозуміння у родині, бо я не приділяв їй потрібної уваги. Все віддавав справі. То, напевно, сама сумна частина мого життя даного періоду… Кілька разів втратив свідомість у строю.
Згодом був визнаний непридатним по здоров’ю для подальшого проходження служби і звільнився з армії.
Яким було повернення до армійських лав? В якому статусі і коли?
Коли почалося широкомасштабне вторгнення рашки в Україну, пішов у загін тероборони у Києві, «за місцем проживання». Захищав тоді столицю з броварського напрямку разом із 72-ю бригадою «Чорних Запорожців». Разом із командою «стугністів» (ПТРК) влітку 2022-го опинився під Ізюмом як боєць підрозділу ТРО. Мене там розшукали з Києва. Повідомили: треба повертатися, робота буде, Хамві – до хреніща. А ще додасться інша британська та американська автомобільна техніка. І всі розуміють, що ви, як специ, потрібні не в Ізюмі під кущем з ПТРК, а скрізь, де є іноземна техніка… Мовляв, командуючий Залужний зробить окреме розпорядження, щоб перевести вас з ТРО до рембату.
А я ще такий злий був на 2019 рік. Тоді все, що я зробив, у що вкладався по повній довгий час, пішло у прірву. Принаймні, таке було відчуття. І вирішив – краще буду воювати в окопі… Проходить тиждень, місяць – ніхто не приїжджає й нічого не відбувається.
Я вже у Лисичанську, на териконі. Місто практично в облозі, а ми палимо танки русні…
Знову дзвінок від генерала Сил логістики, і знову про те саме. Питає – ти у Ізюмі? Кажу, що вже у Лисичанську. Пауза. І запитання: ти до кінця дня доживеш? Бо тут вже американське посольство питає, чи готові наші фахівці-ремонтники працювати з їхньою технікою…
Збираємось, їдемо до Києва. Нас виключають з ТРО. Водночас дожинають ордени «За мужність»: у мене – 2 ступеня, у Толіка – 2-ї та 3-ї, у Андрія – 3-ї. Отримую звання майора.
Приїжджаємо на базу у частину. Отримуємо завдання – збудувати та налагодити роботу ремонтного цеху для обслуговування британської та американської техніки. Не тільки Humvee (на той час їх було у нас десь близько трьох тисяч машин). Пішли вже MaxxPro, Husky, Mastiff … Починаємо добирати людей: висмикувати фахівців з піхоти, мобілізувати з автосервісів фахівців з високим ступенем обізнаності і технічної підготовки. Вони їдуть вчитися до Британії.
Піднімаємо новий цех. Для успішного виконання завдання по ремонту іноземної автомобільної техніки (не тільки Хамві)
ділимо наш колектив навпіл. Другу частину очолює мій побратим і колишній заступник. От він й починає нову справу разом із частиною «хамвістів», які стали основним кадровим ресурсом новоствореного цеха по ремонту західної броньованої колісної техніки… А зараз обидва цехи – й «хамвістів», й «кінологів» – очолюють ті, з ким починав у 2017-му – Олександр і Іван.
Назви у тих машин, що ви ремонтуєте, вельми дружні? Яким господарям (військам) вони служать?
На такій техніці їздять десантники, морська піхота, інші підрозділи. Коли готувався контрнаступ на Запорізькому та Херсонському напрямку, наші бригади були оснащені такою технікою. Не підвела вона й на Харківському напрямку… І всюди її супроводжували наші військові ремонтники. Тих з них, хто повертав до життя машини, на капоті яких написано «Husky», «Mastiff» тощо навіть назвали «кинологи». Якось у 2023-му хлопці нового ремонтного цеху, який створили вже після повномаштабки на основі «хамвістів», приїхали до однієї з бригад. На КПП сказали черговому – прибули ремонтувати ваших «собак». І той черговий доповідає по рації командиру:
«Тут приїхали якісь кинологи…». Звідси й пішло. У них зараз і шеврони відповідні.
Яку програму-максимум ви ставили собі, одягнувши «піксель»?
Щодо планів, то саме нашою планкою було суттєво розширити цех, ремонтні можливості, кількість висококваліфікованих спеціалістів. Вбачав продовження цієї теми у розвитку напрямку обслуговування сучасної автомобільної техніки у армії для збереження цих навичок у ЗСУ, для того, щоб зекономити час і державі кошти… На етапі 2023-2024 рр. все було більш-менш нормально. А тепер є проблема.
В чому вона полягає?
Зараз наших спеціалістів забирають у піхоту. І в мене є скандальна претензія до того процесу. По штату (2019 року) у підрозділі («Скажених хамвістів») має бути 45 людей, а по факту – 30. Зараз в армії 6 тисяч Хамві, і їх треба комусь чинити.
В той же час досі нічого не зроблено, аби та техніка менше псувалась. Маю на увазі людський фактор. Наприклад, на озброєнні 37-ї бригади стоять дуже вартісні машини іноземного виробництва, такі як MaxxPro. Для тої техніки підготували групу водіїв, які спеціально навчалися у Британії керувати цими військовими автомобілями,
а згодом більша половина з тих фахівців загинула у Кринках…з автоматами у руках, а не за кермом. Нещодавно Президент Зеленський по тєлєку сказав, що нам потрібні для навчання іноземні інструктори. Вважаю, проблема не в іноземних фахівцях. А в тому, що ми не робимо висновків із ситуації, що склалася: по-перше, у нас ніхто не вчить своїх інструкторів, по-друге, ніхто не імплементує ці знання під наші реалії, бо західні партнери ще не до кінця вивчили і зрозуміли особливості та виклики російсько-української війни, а, по-третє, після того ніхто не цінує тих навчених людей, як носіїв інформації і професійних навичок, і ніхто не робить висновки, що ненавчений водій виводить з ладу машину за 400 тисяч доларів за дві хвилини…без будь-яких ворожих обстрілів.
Інколи прихожу на стоянку отих «поранених» машин, стою на колінах біля задніх коліс й тупо плачу, бо не можу на це без сліз дивитися. …Стоянка завалена канадськими машинами. Їх закупили і поставили за шалені кошти. Чимало з них вже небоєздатна, бо водій не ту кнопочку нажав. І так, оце ганебне знищення вартісної західної техніки через власний непрофесіоналізм,
має місце… Зараз справді частково можна списати псування техніки на ворожі дрони. Але до того більше, ніж 50% автомобільної техніки виводили з ладу свої, але ненавчені люди. Ненавчені водії псують машини приблизно у тій саме кількості, що знищує їх війна. Половина машин, що утилізуються, це авто після ДТП. Тобто вони вийшла з ладу не з бойових причин…
До нового року в армію прийшло кілька тисяч Хамві, які були зняті з консервації у США. Їх комусь треба обслуговувати. А моїх людей забирають на фронт, у піхоту. Ось нещодавно повернули одного хлопця з простріляною ногою. Він провоював три тижні… Зателефонував зампотех тої бригади, де він був, і запитав коли відремонтуєте наш Хамві? Я відверто відповів: ви забрали в мене фахівця, а машин на стоянки, що чекають на ремонт – 76, й виходячи із співвідношення зіпсованої техніки та наявності ремонтників, вашу машину зможемо зробити навесні. І той полковник каже: якби мене запитали, що краще один піхотинець чи Хамві у строю, то звичайно ж – Хамві. Але про це чомусь ніхто не думає, коли забирають механіка у окоп, якого три роки вчили ремонтувати вартісну іноземну техніку,
а натомість та ж піхота довго чекатиме на відремонтований Хамві, пересуватиметься пішки, і навіть поранених не матиме на чому вивезти, про це не думають. І де логіка?
І ще є вишенька на торті. А саме – я не маю права обирати собі людей, які потрібні, з тих, кого мобілізують зараз. Бо ми – ремонтний підрозділ, і можу взяти поповнення лише 50+. А у даного контингенту теж вже майже вичерпаний власний ресурс. По собі відчуваю – зараз прохожу ВЛК. На жаль, наочно доведений аргумент, що професійні ремонтники автомобільної іноземної техніки потрібні армії, не працює…
Навіть на тлі того, що відбувається з мобілізацією, хтось має ремонтувати техніку, що постачають в Україну союзники. Хто це буде робити замість ваших підрозділів? Чи принаймні разом з вами? Є варіанти?
Десь три місяці тому телефонує мені одна з комерційних структур (СТО). Кажуть, тут пішли машини не підготовлені. Пояснюю: так, йдуть авто «4-ї категорії» – вони по документах не придатні для експлуатації у той саме день, коли поставляються. Їх треба готувати. Отой представник розповідає, що саме таких машин у них забагато:
починали обіхаживать їх на кількох своїх СТО, а зараз купили територію якогось заводу. При цьому вартість ремонту\підготовки до експлуатації такої одиниці складає від 300 тис. до 3 млн.гривень! Я зніяковів та питаю: як же ви будете їх ремонтувати, якщо йде мобілізація і всіх в армію призивають. А він каже, що їх це обходить, бо надали у ТЦК договір, що займаються ремонтами Хамві для війська і їх працівникам дали бронь… У той же час з мого підрозділу забирають фахівця у піхоту, а там Хамві за охріненні грошу віддають на ремонт до комерційної структури, при цьому дають бронь автомеханікам за те, що вони за гроші держави ремонтують техніку, яку ми ремонтуємо безкоштовно!!! І на ці кошти державні та структура купує ще площі заводу, бо їм не вистачає місце!
Кажуть, що авто на війні – самий витратний матеріал. Що з цим робити, аби забезпечити потребу армії у машинах?
Нам потрібно більше автомобільної техніки для ведення війни. Швидше і за короткий термін. Вона не має бути дорогою та складною.
У ворога, на Росії це зрозуміли. Вони зараз там штампують для своєї армії так званні джехат-мобілі.
Беруть шасі, колеса та ліплять аби яку машинку, щоб вона поїхала. Особливо не паряться щодо броні чи супер начиння. То авто має служити й виконати своє завдання зараз. Тому ставка робиться на кількість, а не на якість техніки.
Якщо ми будемо купляти лише дорогі машини, то гроші швидко закінчаться. При цьому варто розмежовувати й розуміти завдання для броньованих та неброньованих автомобілів. Для вирішення цього питання має бути створено певний алгоритм. Може, на кшталт того, що існує у домедичній допомозі. Перед тим, як його затвердити для тої сфери надання першої домедичної допомоги на полі бою, з’ясували фактори, які вбивають бійців. Для того методом підрахунку спів ставили кількість тих, кому не надали чи не ефективно надали медичну допомогу, і кількість тих, хто вижив. За певний час на основі тих даних сформовано алгоритм тактичної медицини, який рятує сьогодні життя військовим по всьому світу. Всі знають, що у армійських аптечках має бути жгут для кровоспинну тощо. Теоретично в ній мають лежати пігулки від срачки, голови…, але їх там не буде, бо статистика показує,
що на боєць до тих станів на полі бою просто не доживе.
Я до чого? Біда в тому, що у нас статистика по автомобілям не збирається зовсім. І висновки не робляться, алгоритми не розробляються. Натомість вирішення проблеми розпорушується: нав’язується думка, що армія сама не здатна потягнути обслуговування іноземної військової автомобільної техніки, і у даний процес включаються цивільні сервісні структури за дуже великі кошти.
Зараз в моєму підрозділі є високотехнологічне обладнання для ремонту і обслуговування тих машин, а людей не вистачає. Нема кому взяти ключі до рук. А навіть золотий ключ сам автівку не полагодить, як не крути. Треба зрозуміти, що цю війну тягнуть на собі люди, а не Хаски чи Хамві. Люди – головний наш ресурс! І за них треба триматися, про них дбати і, вибачте, використовувати за призначенням.
Спілкувалась Ольга Вауліна для сайту групи ІС
Про це повідомляє група“Інформаційний опір”
