В НАТО цікавляться досвідом руху опору, що діє на окупованій росією території України. Він демонструє широкий спектр можливостей та може бути використаний для створення тактичних та оперативних можливостей Збройними Силами України. Про це йдеться у статті британського Королівського об’єднаного інституту оборонних досліджень (RUSI).
“Застосування українцями мереж насильницького опору проти російських окупаційних військ дає унікальну можливість оцінити їхню корисність у сучасному оперативному середовищі”, – зазначає автор дослідження.
Роль опору в українській стратегії
Україна розпочала підготовку до національного опору після російської агресії у 2014 році. Але формування Сил територіальної оборони як складової ЗСУ не було реалізовано до середини 2021 року. На момент повномасштабного вторгнення це не дало змоги розпочати заздалегідь сплановану кампанію опору. Швидка зміна умов на полі бою у 2022 році звела до мінімуму можливість координації насильницького опору з операціями ЗСУ. На початку 2024 року Україна запровадила стратегію “активної оборони”, яка спрямована на стабілізацію оборонних ліній та ударам по потужностях росії у тилу.
Україна отримала дозвіл на використання тактичних ракетних систем армії США та англо-французьких Storm Shadow/SCALP. Однак низькі запаси боєприпасів обмежили можливості ЗСУ для досягнення значної частини цілей “активної оборони”. Якщо адміністрація Дональда Трампа знову запровадить обмеження на використання боєприпасів далекого радіусу дії або взагалі припинить поставки допомоги, здатність проводити ефективну нетрадиційну військову кампанію через Центр національного опору України ставатиме дедалі важливішою, вважає автор дослідження.
Мережі масового опору
В RUSI відмічають, що делегування насильницького опору низовим мережам висвітлило деякі проблеми: зокрема ризик розбіжності пріоритетів або труднощі перевірки того, що агент діяв належним чином. Через часові обмеження, які не дозволили створити мережі спротиву до вторгнення 2022 року, довелося покладатися на невелику кількість низових організацій, які спонтанно створилися в умовах окупації. Ці мережі українського опору, на думку автора дослідження, включають: Бердянську партизанську армію, яка здійснює диверсії та вбивства переважно в Запорізькій області;
Народний спротив України, який передає інформацію про дислокацію військ і техніки окупантів до ЗСУ; та рух Атеш, що веде підпільно-партизанську діяльність на окупованих територіях. На думку експерта, Атеш пропонує найцікавіший приклад.
При цьому автор дослідження вважає, що існує кілька сценаріїв, за яких підтримка мереж, таких як Атеш, може спричинити стратегічні проблеми.
“По-перше, у разі вигнання чи відходу росії з українських територій, члени Атешу, які зробили внесок у перемогу, безсумнівно, розраховуватимуть на дивіденди. Ця винагорода, швидше за все, буде політичною, як-от запити на більш широке представництво в українських політичних інституціях, збільшення автономії чи навіть прагнення до повної незалежності. Хоча збільшення представництва та автономії можуть бути політично прийнятними, повна незалежність майже напевно буде неприйнятною. Отже, ризик прямого зіткнення між українським урядом і низовими мережами опору після конфлікту може зрости. Інша можливість полягає в тому, що як російські, так і українські наземні операції завершуються безвихідною ситуацією,
яка змушує припинити вогонь, переговори та, зрештою, мир. За такого сценарію масові рухи опору можуть відчути себе зрадженими українським урядом, оскільки їхні жертви виявилися б марними. Опинившись у раптовому стані миру, їхні лінії підтримки неминуче були б відрізані… Якщо положення, що забезпечують безпечне вилучення мереж опору, не будуть включені в мирну угоду, можливо, ті, хто вів насильницьку кампанію проти росіян, стануть озлобленими та ворожими до своїх колишніх партнерів”, – зазначає автор.
Він вважає, що це може поставити під загрозу довгострокову безпеку України. В якості приклада у RUSI приводять Грецію, яка відчула на собі довгострокові наслідки обох сценаріїв після Другої світової війни.
Не розвинувши мереж опору до вторгнення, грецький уряд у вигнанні та його британські союзники були змушені підтримувати масові мережі, які органічно розвинулися після німецької та італійської окупації. Це включало комуністичну групу Ellinikós Laïkós Apeleftherotikós Stratós (ELAS), який використовував хаос на ранніх етапах вторгнення, щоб побудувати розгалужену мережу.
Грецькі та британські керівники спочатку відмовлялися співпрацювати з ELAS, але зрештою вона стала партнером з необхідності через свою військову потугу. Співпраця з ELAS принесла стратегічні успіхи, але після завершення Другої світової організація використала надану підтримку як “інструмент для соціальної революції та створення післявоєнної комуністичної держави”, що призвело до трирічної громадянської війни в Греції.
У RUSI пропонують не покладатись на низові мережі опору, а розвивати можливостей опору як компонент стратегії тотальної оборони до початку військового конфлікту, “щоб звести до мінімуму потребу у залученні сторонніх мереж або забезпечити (як найкраще за допомогою належного контролю) узгодженість мережі з національними та міжнародними цілями після початку конфлікту”.
Можливості мережі опору
“Через їхні таємні операції та обмежену доступність достовірних відкритих даних поглиблене вивчення методів і цілей української мережі насильницького опору є складним завданням. У той час як свідчення очевидців і повідомлення ЗМІ дають змогу ідентифікувати деякі резонансні атаки,
такі як руйнування мостів або напади на політичних діячів, інші, такі як саботаж рухомого складу чи промислової інфраструктури, ймовірно, залишаться непоміченими. Крім того, відсутність доказів ускладнює надійне вимірювання впливу, оскільки багато джерел походять з ненадійних свідчень. Крім того, помилкове приписування атак мережам опору, коли інші учасники могли здійснювати їх, ще більше знижує правдивість даних. Незважаючи на ці обмеження, аналіз доступних даних може допомогти оцінити поточне планування української кампанії опору та інформувати про розвиток можливостей опору в НАТО”, – зазначаюь автори дослідження.
У період з лютого 2022 року по грудень 2024 року міжнародними аналітичними центрами та ЗМІ було зафіксовано приблизно 129 перевірених актів насильницького опору. Спектр їх діяльності включає: влаштування засідок на військові об’єкти (5%); отруєння охоронців і військовослужбовців (6%); вбивство колаборантів і окупаційних політичних діячів (10%); підпал цивільних, окупаційних урядових і військових цілей (15%); використання звичайних або саморобних вибухівок проти людей,
інфраструктурних і військових цілей (59%).
Незважаючи на дані, які чітко демонструють здатність опору здійснювати широкий спектр дій, жодних повідомлень про приклади комплексних атак із застосуванням двох або більше методів виявлено не було. Автор дослідження вважає, що це може бути визвано браком тактичних навичок або обмеженнь на зв’язок між осередками, що може ускладнити оперативну координацію.
“Цікаво, що, незважаючи на широке розповсюдження в Україні, публічно не було зафіксовано збільшення використання безпілотних літальних систем (БЛА) для досягнення кінетичного ефекту… Ця ситуація може бути через брак обладнання, навчених операторів, здатність робити запускати в умовах використання РЕБ… або просто відсутність звітності”, – йдеться у дослідженні.
При цьому автор вважає, що існує великий потенціал для руху опору, якщо складання таких систем та саморобних вибухових пристроїв можна було б робити на окупованих територіях, щоб мінімізувати ризик іх перехоплення.
“Для розробки тактики та процедур досвідченим операторам у кожній мережі знадобиться час. Однак,
зважаючи на те, що низка видів діяльності вже відбувається ізольовано, їх розвиток може бути можливим”, – йдеться у дослідженні.
Автор також відмічає, що приблизно 50% силових атак були спрямовані на колабораціоністів, поліцейських чи місцевих урядовців і будівлі, що свідчить про те, що рух опору надає пріоритет дестабілізації незаконного уряду, а не зриву матеріальних і людських ресурсів на передовій. Він вважає це “потенційно корисною стратегією”, але додає, що напади на низку колаборантів майже напевно не призведе до відчутного впливу на здатність окупантів здійснювати наземні операції.
“Крім того, якщо кількість атак не буде різко збільшена, щоб критично вплинути на здатність нелегітимного уряду функціонувати, малоймовірно, що значна передислокація російських військових в тил призведе до можливостей використання ЗСУ на передовій… Спрямування ресурсів опору на підрив або знищення ключових можливостей російських сухопутних сил, таких як комунікаційні чи логістичні вузли, може виявитися більш корисним для зусиль України з відновлення суверенітету”, – йдеться в дослідженні RUSI.
Автор вважає доцільним розглянути можливість коригування пріоритетів руху опору та націлювання його на військові цілі.
“Статистичне дослідження з плином часу також висвітлює кілька тенденцій, зокрема зменшення використання атак із вибухівкою та диверсій: з 60% у 2022 році та 73% у 2023 році до 47% у 2024 році. Кількість вбивств також впала з 16% у 2022 році до 8% у 2023 році та лише до 3% у 2024 році. Хоча це може свідчити про більш ефективну російську протидію партизанській системі чи браку наявних матеріальних і людських ресурсів, коментатори не повинні поспішати з висновками… Міграція насильства до районів більшого оперативного значення також може спричинити тимчасове зниження продуктивності мережі, включаючи збільшення насильницьких атак усередині росії, які виходять за межі цієї статті”, – пояснює автор.
Він додає, що випадки підпалів і отруєнь почастішали з 2022 року, що, можливо, свідчить про ефективність українських інформаційних операцій, які призводять до зростання готовності населення здійснювати “низькотехнологічні акти насильства” проти гнобителів.
Автор вважає, що відсутність підготовки перед вторгненням може ускладнити для недосвідчених підпільників і партизанів виконання тактичних дій у короткостроковій перспективі, але присутність українських Сил спеціальних операцій (ССО) та інших спеціалізованих підрозділів у тилу російських військ робить можливим підвищення їх можливостей через навчання, поради та допомогу.
“Нарешті, дані показують зростання використання мереж насильницького опору для надання розвідувальної інформації для звичайних ударів ЗСУ, а не прямих дій самих мереж. Приклади включають ракетні удари 2023 року по російським підводним човнам, десантним кораблям і штабу ЧФ, які, як стверджує Атеш, були безпосередньо спричинені передачею людської розвідувальної інформації (HUMINT). Якщо включити до загальних показників активності, збір HUMINT становив 14% від загального обсягу мережевої продукції у 2023 році, зрісши до 24% у 2024 році. Це могло бути пов’язано з кількома причинами, зокрема через побоювання щодо масових репресій проти цивільного населення, посилення російських антипартизанських операцій або брак мережевих можливостей і майстерності,
необхідних для проведення жорстоких операцій”, – йдеться у матеріалі.
Здатність здійснювати контроль над низовими мережевими агентами ускладнена через відсутність формальних командних структур і обмежених важелів, які можна використовувати для впливу на їх оперативне визначення пріоритетів. Але на думку автра масові мережі не повинні віддавати надмірний пріоритет збору розвідувальних даних і натомість зосередитися на розробці тактики та майстерності, які уможливлять продовження прямого насильства проти ключових уразливостей і можливостей російських війьк.
Дані свідчать про те, що підпільний компонент, який діє в міських районах, є найактивнішим елементом мереж опору в Україні: 54% усієї діяльності між 2022 і 2024 роками відбувалося в містах Луганськ, Маріуполь, Бердянськ, Мелітополь, Херсон і Сімферополь.
Водночас одна ізольована атака в Луганську протягом 2024 року показує небезпеку роботи підпілля. Але оскільки Луганськ є ключовим матеріально-технічним центром, автор вважає за необхідне розглянути можливість відновлення та створення нових мереж у місті. Розпорошеність активності по Луганській і Донецькій областях,
на думку автора, вказує на те, що партизанський компонент має тут певну свободу пересування.
Висновки
Автор підкреслює, що надзвичайно складно активізувати надійний опір з першого дня вторгнення, якщо не було надано достатньо часу для підготовки мереж, відповідальних за його впровадження.
“Як показує український приклад, обмежена підготовка може сприяти спонтанному зростанню низових мереж, які потім стають агентами необхідності, а не вибору… Щоб гарантувати, що це не повториться, члени НАТО з власними можливостями опору повинні скористатися можливістю переглянути власні плани на випадок надзвичайних ситуацій. Це підтвердить готовність їх мережі впроваджувати атаки проти повного спектру ворожих цілей”, – пише автор RUSI.
Він вважає, що існування української мережи опору після трьох років війни, є свідченням “майстерності та оперативних заходів безпеки, які, безсумнівно, були розроблені шляхом болісних проб і помилок”. І західним державам слід зрозуміти, як цим силам вдалося вижити й діяти, попри протидію російського силового апарату.
“Широке розпорошення діяльності на окупованих територіях свідчить про те,
що український спротив зберігає достатню свободу як у пересуванні, так і в діях. Це слід використати для розвитку нових підпільних, партизанських та допоміжних мереж у районах, які використовуються російськими сухопутними силами для переміщення великої кількості матеріальних засобів, необхідних для підтримки їх подальшого просування. Ці мережі повинні мати можливість ефективно їх порушувати. Концентрація мереж у міських районах підкреслює перевагу переміщення серед людей, що уможливило виснаження окупаційного урядового апарату. Однак вплив партизанського компоненту на операції російських сухопутних сил поки що був мінімальним, тому наполегливо рекомендується додаткове забезпечення навчання, матеріальних засобів та фінансування, щоб усі компоненти опору могли повністю реалізувати свій потенціал”, – підкреслює автор.
Він також вбачає, що український досвід чітко демонструє, що “дух опору” можна культивувати та використовувати навіть за найжорстокіших режимів. А отриманий Україною досвід потрібно інтегрувати до стратегій тотальної оборони щоб максимізувати їхню оперативну корисність у майбутньому.
Нагадаємо, агенти партизанського руху “Атеш” отримали дані про місцезнаходження ЗРПК “Панцир-С1” у тимчасово окупованому російськими військами Севастополі.
Раніше “Флот 2017” повідомляв про те, щопартизани “Атеш” розвідали інформацію про 606-й зенітний ракетний полк у Підмосков’ї.
Сообщение Опір на окупованих територіях України: оцінка можливостей та корисності появились сначала на Флот 2017.
