Напередодні завершився останній третій етап великого обміну у форматі тисяча на тисячу. Про нього українська та російська сторони домовилися в Туреччині всередині травня.
На підготовку цієї масштабної операції були фактично — лічені дні. Цей обмін уже називають — сліпим: списки на обмін не узгоджувалися заздалегідь і складалися фактично в процесі. Вдома рівно тисяча людей: 120 з них цивільні, 880 — військові. Серед військових — бійці ЗСУ, нацгвардійці і прикордонники, всі — сержанти та рядові. Цього разу офіцерів серед звільнених не було. Переважна більшість — чоловіки: жінок вдалося звільнити лише — трьох.
Про це йдеться у сюжеті кореспондентки ТСН Неллі Ковальської.
Анатолій — один з перших звільнених останнього етапу цього обміну. Зараз в нього єдине бажання — швидше отримати можливість зателефонувати.
Анатолій — в групі тяжко поранених, їх традиційно привозять з обміну окремо, першими. Втім, в Координаційному штабі кажуть — здоровим з російських тюрем ще ніхто не повернувся.
«Ми бачимо проблеми з опорно-руховим апаратом, недоїдання, брак вітамінів, брак прогулянок,
і звісно, це щоденні тортури, приниження і намагання стерти національну ідентичність», — каже Петро Яценко, керівник пресслужби координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими.
Віталій та Олена на свою зустріч чекали — місяці, а зустрілися несподівано. Вона тут не вперше. Зазвичай приїжджала з плакатом в надії бодай щось дізнатися про чоловіка. Цього разу нарешті отримала обійми і поцілунки коханого.
Про свій новий статус звільнений з полону Олександр не знає. І рідні сперечаються, хто саме оголосить новоспеченому діду головну новину. Вже вільні хлопці — миються, обідають та переодягаються.
Родичі зниклих безвісти та тих, хто перебуває у полоні, використовують будь-яку можливість для того, аби дізнатися бодай якусь інформацію про те, де їхні близькі або як вони почуваються.
Валерій та Наталя приїхали сюди — вперше. Вони шукають сина Віктора.
«Він пішов добровольцем у перші дні війни і зник безвісти 2 травня 2024 року», — кажуть вони.
Поки їх пошук не дав результату. Але Інна дізналась, що її син живий. Попри хороші новини вона не може стримати сліз
Альона, що дочекалась свого Станіслава, каже, так і не придумала, що особливого йому сказати.
«Я люблю тебе і все! І ми просто обіймались хвилин 15 чи мабуть 20. Ми просто мовчали», — каже вона.
