В день найважливішого державного свята в Україні – в День Незалежності, ми, на жаль, згадуємо про тих, завдяки кому ця Незалежність досі існує. Ще сім воїнів з Вінниччини віддали своє життя за свободу України. Громади Вінниччини повідомили про загибель Володимира Гнатенка, Олександр Столяр, Вадима Ярославського, Олександра Петречука, Миколи Муравського, Сергія Добровольського та Юрія Задорожнюка, повідомляє I-VIN.INFO.
Семиріцький старостинський округ Гайсинської громади знову огорнула скорбота. Після понад двох років болісного очікування родина та земляки отримали офіційне підтвердження загибелі свого захисника – Гнатенка Володимира Васильовича, 1989 року народження.
Майже 20 місяців невідомості. Очікування звістки, надія на повернення та болісне припущення, якого рідні боялися найбільше. Тепер стало відомо: захисник із Хмільника Олександр Васильович Столяр загинув, боронячи Україну.
Олександр Столяр, 1971 року народження , молодший сержант, до останнього залишався вірним військовій присязі та своєму обов’язку перед Україною.
З 26 грудня 2024 року воїн вважався зниклим безвісти.
Батьківщина жила в очікуванні, не втрачаючи надії здобути добру звістку. Та тепер цю невідомість змінило найстрашніше підтвердження.
Олександр Столяр загинув поблизу населеного пункту Шевченка Донецької області , мужньо виконуючи бойове завдання та захищаючи свободу та незалежність України.
Для родини Вадима Ярославського із села Колоденка Вапнярської громади майже три роки тривало очікування після його зникнення безвісти. Вадим Ярославський, 1989 року народження, зник 19 липня 2023 року під час війни. Тепер рішенням суду підтверджено факт його загибелі — захисник загинув у селі Первомайське Покровського району Донецької області.
19 липня 2023 року Вадим Ярославський зник безвісти. Відтоді його рідні жили в умовах невідомості, сподіваючись отримати звістку про його долю.
Вадим Анатолійович Ярославський народився 6 квітня 1989 року. Він був жителем села Колоденка Вапнярської громади.
За інформацією районної військової адміністрації, протягом майже трьох років родина не мала підтвердження його загибелі.
Свій останній бій Вадим Ярославський прийняв у селі Первомайське Покровського району Донецької області.
Факт загибелі захисника підтверджено рішенням суду.
У День Незалежності Вінниця у невимовній скорботі проводжає в останню путь Захисника України Олександра Петречука. Чоловік долучився до війська в лютому 2025 року. Служив у 16-му полку підтримки Оперативного командування «Південь». Як командир відділення інженерних машин розгородження роти 3-го інженерного батальйону, Олександр виконував складні завдання зі зведення фортифікаційних споруд на лінії зіткнення. Його бойовий шлях пролягав через найгарячіші напрямки фронту — спершу на Дніпропетровщині, а згодом на Запоріжжі. Воїн загинув 18 липня 2026 року внаслідок ворожого авіаційно-ракетного удару поблизу села Новотроїцьке Комишуваської громади. Йому навічно залишилося 49 років.
Петречук Олександр Григорович народився 1 січня 1977 року в селі Гавришівка. Він виховувався у великій та дружній родині, де, окрім нього, батьки зростили ще двох синів і двох дочок, одна з яких була його двійнею. Коли Олександру настав час іти до другого класу, сім'я переїхала до Малих Крушлинців. Там хлопець закінчив місцеву школу,
а згодом здобув водійське посвідчення у Гущинцях і розпочав свій трудовий шлях. Багато років він присвятив роботі на сільськогосподарському підприємстві у Малих Крушлинцях. До мобілізації до війська працював у колективі ТОВ «Зерносвіт».
Олександр Григорович був одружений, мав міцну сім'ю та п’ятьох племінників, для яких був турботливим дядьком.
Глуховецька громада знову переживає тяжку втрату. Двоє її земляків – Микола Муравський та Сергій Добровольський – віддали життя, захищаючи Україну. Один із них загинув кілька днів тому на Харківщині, інший понад рік уважався зниклим безвісти. Тепер обидва Герої назавжди повертаються додому.
Їхні життєві історії різні, але частка обох назавжди вписана в історію боротьби України за свободу.
«Син прийде з полону, що я йому скажу?»
Микола Павлович Муравський народився 1 вересня 1973 року у Глухівцях. Тут пройшло його дитинство, тут він навчався у місцевій школі. Після закінчення професійно-технічного училища отримав професію машиніста бульдозера.
Микола був працьовитим чоловіком, мав значний трудовий досвід, працював на підприємствах різних напрямів,
а останніми роками — будівельником.
Найбільшою гордістю та сенсом його життя був єдиний син Андрій. У 2022 році родина пережила страшне випробування — син потрапив у російський полон.
Попри стан здоров’я, який не передбачав мобілізації, Микола Павлович не зміг залишатися осторонь війни. 21 травня 2024 року він добровільно став до лав Збройних Сил України.
Микола Муравський виконував бойові завдання на Донеччині, пройшов запеклі бої під час операції на Курщині. За мужність, героїзм та зразкову службу був нагороджений почесною відзнакою «Курська наступальна операція» .
16 серпня 2026 року поблизу населеного пункту Благодатівка Харківської області під час виконання бойового завдання, пов’язаного із захистом Батьківщини, воїн загинув. Внаслідок підриву НРК під супроводженням оператора на саморобному вибуховому пристрої він отримав важкі вогнепальні поранення, несумісні з життям.
Понад рік родина жила у страшній невідомості
Сергій Володимирович Добровольський народився 2 жовтня 1980 року у селі Верболози. У 1986 році пішов до першого класу Вернигородоцької середньої школи,
де закінчив дев’ять класів.
До початку повномасштабної війни Сергій працював різноробочим на будівництві у Києві.
Ставши на захист України, він служив помічником стрільця-гранатометника у військовій частині А4773 .
17 травня 2025 року поблизу населеного пункту Рівнопіль Волноваського району Донецької області Сергій зник безвісти внаслідок штурмових дій противника.
Понад рік його рідні жили у страшному очікуванні, сподіваючись на звістку.
Тепер ця невідомість закінчилася найболючішим підтвердженням — Сергій Добровольський офіційно визнаний загиблим.
Надійшла офіційна звістка про загибель захисника із села Голдашівка Бершадської громади – ЗАДОРОЖНЮКА Юрія Вікторовича, 1998 року народження.
Юрій проходив військову службу у військовій частині А4030, де був старшим бойовим медиком 4-ї розвідувальної групи спеціального призначення 5-ї роти спеціального призначення 2-го загону спеціального призначення.
Виконуючи бойове завдання із захисту територіальної цілісності України та відсічі збройної агресії російської федерації, 23 січня 2025 року Юрій загинув під час ведення бойових дій біля населеного пункту Янтарне Покровського району Донецької області.
Тривалий час він вважався зниклим безвісти. За результатами проведення відповідних експертиз та ідентифікації особи його загибель офіційно підтверджено.
Читайте також, 35 років Незалежності України – в 35 цифрах.
Щоб отримувати новини вчасно, підписуйтесь на наш Телеграм-канал.
Фото: зі сторінок громад
