Російські війська на Запорізькому напрямку намагаються використовувати заросле дно колишнього Каховського водосховища для прихованого просування піхоти. Українські військові порівнюють цей маршрут із «стежкою Хо Ші Міна» через густі зарості та складність виявлення противника.
Про це пише The New York Times.
Після руйнування Каховської дамби величезні ділянки колишнього водосховища залишилися без води й почали швидко заростати. Тепер ця територія перетворилася на окрему зону бойових дій, де густа рослинність дає піхоті можливість пересуватися значно менш помітно.
За словами українських військових, російські підрозділи намагаються закріпитися на дні колишнього водосховища та поступово просуватися в бік протилежного берега. Контроль над цією територією може дати їм нові маршрути для проникнення ближче до українських позицій.
Командир батальйону «Братство» Олексій Середюк розповів, що умови там суттєво відрізняються від звичайної лінії фронту. Зарості настільки густі, що огляд обмежений, а помітити рух піхоти з повітря значно складніше.
Саме через це українські бійці порівнюють місцевість із «стежкою Хо Ші Міна».
Під час війни у В'єтнамі так називали розгалужену мережу маршрутів, якими Північний В'єтнам перекидав людей, зброю та постачання через густі джунглі.
На дні Каховського водосховища сформувалася схожа за принципом зона. Піхота може використовувати рослинність як природне укриття та підходити ближче до противника, залишаючись непоміченою.
Командир відділення з позивним Апач розповів, що лише за два тижні його підрозділ двічі вступав у контакт із російськими піхотинцями на цій території. Під час одного зі зіткнень українським військовим вдалося взяти росіянина в полон.
Водночас зарості створюють проблеми не лише для противника. Українським військовим також складно контролювати пересування власних груп і швидко визначати їхнє місцезнаходження.
За словами Середюка, іноді на пошук своїх бійців серед густої рослинності може знадобитися кілька днів. Це ускладнює координацію та підвищує ризики під час бойових дій.
Окремою проблемою стало застосування безпілотників. На відкритій місцевості дрони дозволяють швидко виявляти піхоту, однак густа рослинність на колишньому дні водосховища сильно обмежує можливості повітряної розвідки.
У результаті ця ділянка фронту дедалі більше перетворюється на своєрідну «сіру зону», де вирішальну роль відіграють невеликі піхотні групи. Обидві сторони змушені діяти на коротких дистанціях і покладатися не лише на дрони, а й на безпосередню розвідку місцевості.
