Унаслідок російської ракетної атаки на Кременчук 7 жовтня родина Юлії Ананенко втратила будинок, який подружжя власноруч будувало шість років. Під час удару Юлія Ананенко перебувала вдома із чоловіком та восьмирічним сином. Родині вдалося евакуюватися, а їхня оселя повністю вигоріла до приїзду рятувальників.Про це Суспільному розповіла власниця зруйнованого будинку Юлія Ананенко.
Родина пережила ракетну атаку вдомаВ момент ракетної атаки на Кременчук 7 жовтня Юлія Ананенко разом із чоловіком та восьмирічним сином була вдома. Родина сховалася під сходами та коли ракета влучила неподалік — у будинку спалахнула пожежа.
«Ми почули цей дзвін скла, ми зрозуміли, що будинок ушкоджено. І потім чоловік підняв голову нагору і каже: "Даху в нас немає". Це була дуже страшна картина. От подивилися, що в нас покрутило стіни, тріщини, дах розщепився, між двома сусідами не було паркану».
Родина рятувалася від пожежіПісля ракетного удару вогонь почав швидко охоплювати будинок.
«Чоловік кричить: "Юля, в нас горить другий поверх". Малий залишався під сходами. Ми ж давай швидко його в машину.
Те, що було там у коридорі під руками, закинули в машину. Малого в піжамі, у ковдрі — на сидіння і виїхали на машині подалі».
Як пригадала Юлія, до приїзду рятувальників будинок повністю вигорів.
«Звичайно, коли я вийшла на подвір'я і подивилася, що робиться навкруги, то це був стан шоку, афекту. От, просто стояла, дивилася, як, я ж кажу, горить усе наше життя. Розуміла, що ми залишилися просто надворі без нічого».
Будинок не підлягає відновленнюОселю подружжя будувало власноруч протягом шести років. За висновками комісії, яка оглядала будівлю, внаслідок пожежі будинок зазнав таких руйнувань, що відновленню не підлягає.
«Потрібно все зносити й будуватися знову. Але ми, по-перше, морально й фізично навряд чи це потягнемо, а по-друге, подивіться, що навколо. Як тут жити, як щодня прокидатися, дивитися у вікно й усе це згадувати?»
Нині родина тимчасово мешкає у родичів. Зводити новий будинок на місці зруйнованого не планують.
«Сьогодні зранку я прокинулася, будильник заграв, я ще не відкрила очі й уявляю собі, що сплю у своїй затишній спальні. Зараз встану, прийду на свою гарну, новеньку кухню, приготую сніданок для сім'ї, а потім ти відкриваєш очі й розумієш, що всього цього вже немає. Тому морально, звичайно, важко було б жити на цьому місці. Та й тут просто немає що відновлювати».
Читайте і дивіться Суспільне Полтава на платформах:
Telegram | Viber | Instagram | Twitter | YouTube | Facebook | Тік Ток | Threads | Whatsapp
