4 квітня у присутності десятків іноземних журналістів тіла Ольги, Ігоря та Олександра Сухенків витягли з недбалої братської могили на околиці Мотижина.
Американське видання Wall Street Journal в окремому матеріалі розповіло про історію цієї родини та її загибель від рук російських військових.
НВ переказує основні факти цього матеріалу.
***
Посилаючись на слова місцевих жителів, журналісти WSJ розповідають, що 50-річна голова Мотижинської сільради Ольга Сухенко «піклувалася про своє селище як про родину понад десять років». Незодавно після звільнення Київської області її тіло зі зв’язаними руками знайшли в неглибокій могилі на околиці Мотижина. Убиті чоловік та син Сухенко лежали там само.
Тіла Ольги, Ігоря та Олександра Сухенків, а також убитого українського розвідника / Фото: REUTERS/Marko Djurica
Війна швидко дісталася Мотижина — села з населенням близько 1 тис. мешканців приблизно в 40 км на захід від Києва, нагадує WSJ. Вже 27 лютого, через три дні після початку російського вторгнення, «понад 100 одиниць російської військової техніки пронеслися тихими односмуговими вулицями».
«Шановні жителі села. У нас у селі чужа наволоч. Будьте обережні. Не виходьте з будинків. Зберігайте спокій», — написала голова сільради Ольга Сухенко на своїй сторінці у Facebook в день заходу окупантів у Мотижин.
https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=1397671840686724&id=100013317641334&__cft__[0]=AZWYTYyIwIM1BulkEFj0VK2MdptfvnEyrPbvJ-4jalCAO-XXjflt1RKxpZG8ut8Nras_qGiVHgQps48Y-e4CH6YPzz4pJT04nkddzXxkjppWeIBsnq3OD1BLobHSwTbAILw&__tn__=%2CO%2CP-R
Росіяни влаштували штаб на фермі на північно-східній околиці села, окопавшисьу сусідньому лісі куди місцеві жителі зазвичай ходили по гриби.
Заступниця голови Київської обласної ради Тетяна Семенова — подруга Ольги Сухенко, яка раніше й сама була головою сусіднього села — закликала її одразу виїхати з Мотижина, проте жінка відмовилася. «Як я можу залишити людей?» — передає Семенова відповідь Сухенко.
Пояснюючи журналістам WSJ роль сільського голови в багатьох українських громадах, Тетяна Семенова розповіла, що це часто «психолог, поліцейський, священик та ще багато хто» в одній особі.
Видання в деталях описує інтер'єр маленького кабінету в сільраді Мотижина,
де працювала Ольга Сухенко — шкіряне крісло, на яке було накинуто в’язаний гачком чохол, карта села, прапор України — та її тиху щоденну рутину, зокрема «вирішення суперечок про межі городів».
Сухенко перетворила Мотижин на «квітку — красиву, доглянуту, чисту», каже Семенова. Її зусиллями вдалося відремонтувати будинок культури та дитячий садок, голова сільради також організовувала локальні свята — вшановуючи найстаріших та наймолодших мешканців села, українських воїнів та ветеранів, вручаючи символічні нагороди за найкрасивішу вулицю та будинок у селищі.
Читайте також:
Знайшли у братській могилі. Російські окупанти вбили українського футболіста та його батьків Подруга загиблої старости Мотижина згадує і те, як 15 років тому Ольга Сухенко пристрасно вболівала за сина та сільську футбольну команду на юнацькому матчі — розчервоніла, вона бігала по краю поля та переможно підіймала руки, коли забивав її син Олександр [згодом грав за Чайку з української другої ліги, тоді як його батько Ігор Сухенко був співзасновником сільського футбольного клубу Колос]
«Вона все робила з душею»,
— розповідає Тетяна Семенова.
На початку війни населення села збільшилося в рази, оскільки чимало киян подумали що в селищі їм буде безпечніше, аніж у столиці Коли Мотижин був під російською окупацією, запаси помітно скоротилися і багато хто тут розповідає, що покладався на їжу та ліки, які доставляла сама Сухенко чи члени її родини. «Вона організувала доставку [необхідних продуктів та товарів] з неокупованих районів та відвозила молоко дітям у сусіднє селище. На початку березня вона організувала евакуаційну колону мирних жителів для виїзду з Мотижина», — пише WSJ.
Ольга та Ігор Сухенко / Фото: Ольга Сухенко via Facebook
Ольга Сухенко взяла на себе не лише забезпечення селища, а й більш ризиковану роль: вона допомагала передавати українській армії інформацію про місцезнаходження та пересування російських військ, розповідає видання.
Журналісти наводять свідчення Миколи Курача, 43-річного голови добровольчого загону самооборони селища Він переїхав до родини Сухенків після того, як його власний будинок було зруйновано внаслідок обстрілу. Курач та Ігор Сухенко,
чоловік голови сільради, разом вирушали на розвідку — чи, як вони казали, «на роботу». Потім разом із Ольгою Сухенко вони передавали інформацію українським військовим, зокрема через месенджери. Крім того, розвідники української армії навідувалися в будинок, щоб дізнатися про нові дані.
«Було небезпечно для всіх, але хтось мав це робити», — каже Курач.
Росіяни окопалися на околиці міста, біля лісу. За словами місцевих жителів, командири окупантів базувалися в невеликій фермерській споруді неподалік, завішуючи вікна мішками, щоб світло їх не видавало. Зараз ця ферма усіяна порожніми пляшками з-під алкоголю, пакетами з-під соку, там валяється і книга про Нострадамуса російською мовою, пише WSJ.
«Вони планували пробути тут якийсь час», — розповідає Іван Рудяк, командир загону територіальної оборони із сусіднього села, який відповідає за відновлення ладу в Мотижині.
Проте після провалу перших спроб штурму Києва російським військам у районі Мотижина довелося несолодко Спроба бронетехніки окупантів прорватися на південь від селища у напрямку столиці України не вдалася — тоді було знищено як мінімум один їхній танк.
Крім того, артилерія ЗСУ обстріляла російські позиції в лісі на околиці Мотижина, а 18 березня група українських військових пробралася до селища, влаштувавши тут засідку: одну з російських бронемашин та вантажівку було знищено з протитанкової зброї.
Росіяни відповіли на це каральною операцією. Наступного дня вони почали «зачистку» селища у пошуках «українських агентів», пише WSJ.
Видання розповідає, що російська «зачистка» обернулася фактичним розстрілом місцевих жителів прямо на вулицях Мотижина Свідки повідомили журналістам, що так загинула 67-річна Алла Лобода. Вона стояла біля воріт свого будинку, коли на вулицю виїхала російська бронемашина у супроводі солдатів з гвинтівками — вочевидь, «вони стріляли навмання». Жінка кинулася в бік будинку сусідів, проте її застрелили, влучивши в груди.
Так само загинула і 42-річна мешканка Мотижина Ярослава Литвиненко. Побачивши російську техніку, жінка та її батько Микола кинулися тікати через двір власного будинку. Проте жінку смертельно поранили, а паркан будинку протаранила бронемашина окупантів. Батько загиблої згадує,
що росіяни стали кричати йому: «Навіщо ти втік?». «Але навіщо ви стріляли?» — відповів він убивцям.
Після таких епізодів чимало переляканих місцевих жителів вивісили на парканах білі полотнища та написали на них «Діти».
Олександр Сухенко, син Ольги Сухенко, з дитиною / Фото: Ольга Сухенко via Facebook
Росіяни також почали шукати сліди українських розвідоперацій, які вели з Мотижина. Сусіди Миколи Курача помітили безпілотники, що кружляли над його будинком, а російські солдати намагалися з’ясувати місцезнаходження чоловіка.
Вранці 23 березня Ігор Сухенко, чоловік сільського голови, сказав Курачу, що ситуація стає надто небезпечною і йому варто виїхати з Мотижина разом із дружиною та сином. Курач спочатку відмовлявся, оскільки Ольга Сухенко заявила, що її сім'я залишиться. Проте голова родини Сухенків все ж таки наполіг на від'їзді Курача та його близьких.
Незабаром після їхнього від'їзду, близько опівдня 23 березня, окупанти прийшли до будинку голови сільради у пошуках Миколи Курача. Не знайшовши його, вони забрали автомобіль сина старости Олександра Сухенка,
намалювавши на ньому літеру V.
Ольга Сухенко встигла зателефонувати дружині Курача, попередивши, що росіяни шукають їхню родину. На той час Курачі вже виїхали з Мотижина.
Через кілька годин того ж дня окупанти повернулися до будинку сім'ї Сухенків, забравши старосту та її чоловіка — їхньому синові Олександру пообіцяли невдовзі повернути батьків назад. Однак увечері вони повернулися і за Олександром (до цього син голови сільради встиг ще раз зателефонувати Миколі Курачу і попередити того про необхідність повністю очистити сім-карту).
Після того, як наприкінці березня українська армія увійшла в Мотижин, усіх трьох членів родини Сухенко знайшли у неглибокій братській могилі в місцевому лісі. Їхні руки були зв’язані, а тіла частково виднілися з-під землі — вочевидь, вбитих батьків та сина окупанти поховали поспіхом. Четвертою людиною в могилі був, ймовірно, розвідник української армії не з Мотижина, розповіли WSJ місцеві жителі та представники поліції.
Крім того, коли ЗСУ повернули контроль над Мотижином, вони виявили на вулицях селища та у розстріляних цивільних автомобілях тіла вбитих мирних жителів,
розповів журналістам Іван Рудяк, тимчасово відповідальний за селище голова регіонального підрозділу тероборони.
Тіла родини Сухенків витягли з братської могили 4 квітня, у присутності українських поліцейських, бригади судово-медичних експертів та десятків іноземних журналістів. Вони також дістали з дна колодязя тіло скаліченого чоловіка — охоронця місцевого котеджного селища.
Наразі Мотижин оплакує свої втрати, пише WSJ. Місцеві мешканці розповіли журналістам, що старожили селища розповідали: під час Другої світової війни навіть фαшиcτи вбили тут лише одного місцевого мешканця.
Росіяни полювали на «найсильніших», каже Тетяна Семенова, подруга вбитої голови сільради Ольги Сухенко. «Ольга була локомотивом, який тягнув за собою усіх. Вони думають, що якщо не буде локомотива, то ми будемо рабами, як у Росії. Але ми ніколи не будемо рабами», — додала Семенова.
