Задовго до війни, до 14 року, десь в 2009-2010 р.р., трапилось моє перше знайомство з цією зброєю.
Я була в декреті в селі, годувала малу, і краєм лівого вуха чула татів телевізор. Останкіно, чи «росія 24», не згадаю зараз. Тато не знає української, і, за звичкою, у нашому селі на Одещині, де більшість – болгари, всі дивились росТВ. Щоб ви розуміли, мій клас — перший випуск, який вивчав українську в школі, старше за мене покоління її просто не розуміє.
В новинах «великої і неосяжної» росії розказували про вчительку у Львові, яка образила нову дівчинку Машу в класі тим, що сказала: «В нас немає Маш, в нас тут тільки Марічки». І розборки, батьки, психологи, звинувачення. В мене був легкий шок від «сенсації», що заслуговувала на прайм-тайм федеральних каналів 150-мільйонної нації. Уявіть, якась шкільна розборка, десь там на периферії якоїсь чужої держави.
Ну, ок, думаю, якщо це прямо проблема, мусить щось бути і на наших каналах.
На жодних з наших каналів не було навіть згадки про це. І стало зрозумілим, або це — суцільний фейк, або якась битовуха, що не вартує уваги.
Проте на російських каналах цей репортаж давали в кожному випуску новин. Так чи інакше, мене розривали питання: Чого рαшиcτи це показують? І невже в них немає своїх проблем, щоб говорити про це? Невже в них нічого не відбувається на всіх 17 125 191 км² заявленої території федерації?
З метою дослідження я стала спостерігати за ними крайнім лівим вухом щодня. Не було і дня, щоб росія не говорила про Україну і не обсирала її. Методично, щодня проповідувала ненависть до «хохлів», «недочеловєков». І поряд могла лунати новина, що десь там, в якомусь зоопарку якогось Ваніно, ведмедиця народила нового жителя зоопарку.
Ось вона найпотужніша зброя масового ураження — пропаганда. Стріляє прямо і відразу в голову. Без попередньої бійки.
Головне правило пропаганди — не так важливі факти, як їх подача. Зовсім не важлива правда, неважливо, що сталось насправді, важливо що ти скажеш в ефірі.
Потім я прочитала автобіографічний Роман «Гетсиманський сад» Багряного — заборонена до Незалежності література. Три дні після того я не могла їсти і спати. Все, чому вчив нас учитель історії,
ожило. Я стала розуміти, як сильно росіяни ненавидять нас, і чому вони її забороняли. Чому і як боролись з інакомислячими, чому розстріляли наше відродження, знищили усю нашу інтелегенцію, чому наповнювали увесь культурний та інформаційний простір своєю культурою та інформацію. І продовжували гвалтувати наш мозок своєю політикою партії. Вчитель історіі вчив мене завжди читати мінімум два джерела, і не довірятись радянським підручникам. А вчитель теології, а саме герменевтики, вчив, при дослідженні тексту (фільму, картини, музики і тд) завжди ставити собі питання: хто написав, кому, навіщо, що хотів сказати цим автор. Це навчило мене критично мислити.
Споживачі одних тільки росТВ не здібні до такого. Про їх портрет — нижче.
Як вона діє? Як запустити думку в маси? Найнеймовірнішу брехню варто повторити декілька разів, як вона стає загальноприйнятою. Потім можна вже комусь і заперечувати її, друге слово масса вже не пам’ятатиме. Далі — діло техніки. Думка майстерно заховується у творчість (фільми, книги, пісні, картини і тд) , робиться модною, масовою. Піпл хаває,
думка шириться, влада потирає липкі рученята.
А як відомо «Око — то світильник для тіла. Тож як око твоє буде здорове, то й усе тіло твоє буде світле. А коли б твоє око лихе було, то й усе тіло твоє буде темне. Отож, коли світло, що в тобі, є темрява, то яка ж то велика та темрява!» (Матв.6:22-23)
Пропаганда = темрява, що наповнює життя, складається в сірій речовині, в серці і виливається на оточуючих блевотінням. Бо «чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Лук.6:45)
Я знаю українців, росіян, болгар, що живуть в Америці, користуються благами та цінностями західного світу, але їх око дивилось РосТВ увесь час, і вони зараз в кращому випадку — нейтралісти, де їм «не все так однозначно», але в основному підтримують рαшиcτську владу, говорять фразами пропаганди, і моляться аби Путін знищив вже це «довбане НАТО».
Я знаю росіян, що живуть давно в Болгарії, втікли від бідності і убогості своєї «необъятної», що божились мені, що не дивляться росТВ, проте говорили «все не так однозначно, то НАТО і Америка хоче посварити наші народи». А на моє: «Але ж не НАТО і не Америка забрала в нас Крим,
окупувала Донбас, і кидає зараз бомби на нас і наших дітей»? Аргументи кінчались, але впевненість у своїй правоті в них не вичерпувалась — так міцно засідає інформаційна зброя.
Я знаю болгар, що ні разу не були в Росії, проте люблять її більше ніж самі росіяни. Сідають в свої мазди, одягнені в західні бренди, їздять по Європі відпочивати, проте підтримують Росію.
Я знаю молдаван, які поневіряються в Москві на заробітках на будівництві, з них принизливо москалі глузують, а вони все рівно їх захищають.
Я знаю молдаван, що працюють в Германії і кажуть: «Хай би вже Путін розірвав ту Європу» Ту, в якій він приїжджає заробляти, і вона його кормить.
В цих людей відсутній елементарний інстинкт самозбереження, в них розірваний причинно-наслідковий зв’язок. В них — темрява. А все тому, що тонни пропаганди вилиті в їх мозок.
Є пряма пропаганда і непряма. Це я так собі сама розділяю. До прямої я б відвела — конкретні політичні передачі, новини, підручники, лекції. А до непрямої — усю творчість, культуру, фільми.
В 2019 році (я перевірила), всього лише в 2019 (!) з’явився росканал «Побєда»,
де нонстоп, 24/7 показують фільми про війну. Кількість скльопаних нашвидкоруч фільмів вражає. А це недешева справа — фільм створити. Проте рашка на пропагандистську машину ніколи грошей не жаліла. За ностальгією за радянщиною, романтизацією війни, стоїть побєдобєсіє і «можемо повторити!» Там були фільми і про Крим вже. Працюють рєбята. Гроші сипляться, фільми клєпаються. Культура — зброя. І кожний вечір око забруднювачів затемнюється оцим побєдобєсієм.
В Болгарії є мережа «русскіх рєсторанов», мережа магазинів «Берьозка», туди постійно приїжджають російськи зірки, кіномитці і фільми. Вони сіють непряму пропаганду і «рускій мір» повсюди. Заповнюють увесь простір допоки люди не почнуть відчувати його рідним. Розумієте? Все робиться для того, аби російська культура, все російське стало рідним. І тоді вже спробуйте рідне забрати? Чи впевнити, що воно — неправильне. Та ми самі нє-нє, да і полізе «А і нє знал, что любов‘ можєт бить жєстока».
В пропаганді не важливий логічний зв’язок, важливий — асоціативний. Він — швидкий і міцний.
Ось чому болгари в такій великій кількості люблять Росію,
бо відчувають її рідною. А слУжить пропаганді культура. На ній будується все. Розумієте?
Рαшиcτські телеканали, рупори пропаганди, зрозуміло, є по всій Європі. Пам’ятаю в Єгипті бачила росканали арабською. Була шокована. А це увесь Арабський світ, на секундочку. Тільки уявіть. В Америці теж вони є, та й увесь англомовний світ ними покритий. Далекий схід не перевіряла, але судячи з «підтримки», то у нашого ворога там все схвачено.
Роспропаганда як ракова пухлина, метастазами оповиває усю землю.
Ось чому наша пропаганда має звучати на усіх мовах світу. І російською теж. Вона має бути потужнішою і сильнішою, щоб ми перемогли. Бо ми ж воюємо за мізки в першу чергу? Ця війна сталась тому, що всі 30 років не проводилось належної інформаційної політики. Її було вкрай мало. Болить, що це важко було пояснити державникам, не те, щоб добиватись. Згадайте мої «плачі Ярославни» в ДержКіно України, Міністерстві культури та інформаційної політики України , Українському культурному фонді з нашим кінофестивалем ОКО. Ніколи не забуду принизливу бесіду на захисті проекту в Держкіно і відповідь-вирок:
«А навіщо вам кінофест там, у вас же є Одеський!?» Чиновник не знає навіщо. Попри мої сльози і пояснення!
То якщо важко підняти п’яту точку і приїхати в розвідку, то достатньо взяти мапу і порівняти його з календарем культурних подій року і зрозуміти навіщо. А якщо і цього недостатньо, то цей чиновник мусить звільнити місце тому, хто розуміє, чого міністерство наше називається Міністерством культури та інформаційної політики. Щоб зробити Одещину, а саме південнну Бесарабію частиною культурного простору України, щоб вони відчули Україну своїм домом, таких проєктів, як наш, там має бути не один, і робити такі проєкти треба багато років поспіль. Методично, послідовно і розрахувати сили треба на довгий шлях. Болить, пробачте.
Я знала, а тепер впевнилась — коли закінчується слово, культура, як зброя, коли відсутня інформаційна політика, до бою вступають танки.
Не дивно, що рαшиcτи першим, що зробили в анексованому Криму, окупованому Донецьку, Луганську, тепер — Херсоні, Маріуполі, і усюди, де вони з’являються — вони вимикають людям зв’язок із світом і вмикають свою пропаганду.
Через місяць, може менше, мізки самих впертих вже ту «їжу» споживатимуть зі смаком. А ми тим часом зупинили усі культурні проєкти на невідомий час.
І все ж, як так може бути, такий масовий психоз? Добре, одна людина, чи купка людей — хворих, з хибним світоглядом, але що має статись, щоб відбулось таке масове ураження, щоб люди слідували явно кривій ідеології і темряві? І чого це стається в історії людства знов і знов?
Не чіпатиму Гітлера з Геббельсом. Згадаємо інший приклад. Пам’ятаєте біле братство? На початку 90-х вибухнула в Києві нова секта. Ту, що назвала себе месією «Марія деві Христос» і прогнозувала кінець світу, люди обожествляли! Продавали свої квартири, і добровільно віддавали гроші ій. В 93 році вони навіть замахнулись на Софію Київську. Пам’ятаєте? А про чоловіка її знали? Цитую Вікі: «Працював в Інституті клінічної та експериментальної медицини в Новосибірську, співпрацював з Миколівським центром психотроніки, де під егідою КДБ, готували «протиотруту» від ЦРУшних розробок з контролю над розумом». Аж потім він став співзасновником секти. Пояснень не треба,
так? Де вони потім опинились, знаєте. Але їх послідовники ще довго засмічували суспільство папірцями пропаганди.
Пропагандисти точно знають, що роблять, що говорять, і навіщо. Чому жертви не ставлять ті самі питання — хто, що і навіщо?
Притчу про насіння і сіятеля пам’ятаєте? З поганим насінням відбувається те саме. Нажаль. Неважливо що, важливо куди падає.
Якщо на добрий, підготовлений ґрунт падає зло, то проросте обов’язково великим високим бур’яном. Я — дівчина с села, то знаю, бур’ян завжди росте швидше, масовіше, і знищує добру культуру.
Тож доброю землею для бур’ян-пропаганди є неосвіченість, лінь, глупість, мозок з двома ізвілінами, нездатність аналізувати, відсутність критичного мишлення, що витікає знову ж таки з першого. І — одне джерело інформації.
А людина освічена, звикла критично мислити, навчена відрізняти добро від зла, біле від чорного, не зможе ковтнути насіння, або якщо все ж потрапило, воно не проросте в ній.
Під час війни багато спроб сіяння мракобісся, бережіть голови від брудного насіння.
Мораль цієї довгої байки така: не той ленд-ліз нам надають. Або навіть не так, він безкорисний, поки лунають росканали на нашій землі. Поки шириться ворожа пропаганда, сіється неправда, жнива будуть кровавими.
І поки хлопці помирають на фронті, ворог вбиває контрольним в голову наших громадян в тилу.
Тетяна Станєва
