Як із початку повномасштабного вторгнення змінилася тактика ворожої авіації, чому з «Іглою» любить працювати більше, ніж зі Stinger, і як із побратимами збивають рαшиcτські літаки. Про це для АрміяInform розповів уродженець Донбасу на псевдо «Лютік».
Український захисник підписав контракт із ЗС України ще у 2017 році. Тоді завершував навчання в Слов’янському авіаційному технікумі, але емоції взяли гору: втомився спостерігати за війною з боку, тож забрав документи й пішов в армію. Уже у 2018 році на Луганщині здобув перший бойовий досвід, а події 24 лютого, каже «Лютік», були для нього абсолютно очікуваними.
— Напередодні поїхав додому, відвіз речі, залишив лише найнеобхідніше. Прокинувся о п’ятій ранку від вибухів. Особливих переживань у той момент не відчув, підсвідомо цього очікував.
Перша зустріч із ворогом для «Лютіка» та його товариша, які вступили в бій, стала результативною.
— Було лячно, але наші командири навчили нас боротися зі страхом. Тоді я діяв другим номером, приймав ціль мій товариш. Була певна розгубленість, бо ворог з’явився нізвідки. Це був СУ-34,
і нам вдалося знищити його за допомогою ПЗРК Stinger.
Згодом у населеному пункті Кам’янка вже герой публікації знищив свою першу ціль. Зробив це «Іглою».
— Збити ворога допомогла недосвідченість пілотів. Вони надто рано скинули свої теплові пастки. У цей момент я помітив літак. Це теж був СУ-34.
«Лютік» каже, що йому зручніше працювати з радянським зразком ПЗРК, попри переваги ПЗРК Stinger.
— Хоч як би дивно це звучало, але мені до вподоби «Ігла», вона для мене звична, можливо, тому, що роки навчання пройшли з нею. А Stinger — це щось нове. Ясна річ, що він більш сучасний, статистика на його користь. Але є ще чинник людини. Є такі, що яку б зброю не взяли до рук, будуть нею вміло користуватися, а я ось звик до «Ігли».
Герой публікації каже, що російські пілоти в серпні стали обережнішими, ніж у лютому.
— Вони вже не залітають так нахабно, як раніше. Тоді вони могли в тил «заперти», могли просто над головами кружляти, а тепер тільки на великих висотах і дуже далеко від наших позицій. Бомблять наосліп. Тепер вони бояться та стали дуже обережні. У результаті їхні атаки йдуть не на наші позиції,
а просто — аби відстрілятися, розвернутися й утекти. Тому останнім часом виконуємо завдання зі знищення вертольотів. Їхня тактика від початку широкомасштабного вторгнення не змінилася. Як і раніше залітають низько, ховаючись за «зеленкою», відпрацьовують і відходять. Але діють теж не прицільно, бо наша ППО працює добре.
Навіть розрекламованому російському КА-52 в українському небі дуже некомфортно.
— Кажуть, начебто це супервертоліт, який неможливо збити. Але крутий не вертоліт, а система, яка завдяки променю відводить ракети вбік. Сама машина просто хороша велика мішень, яку рятує ця система. А так вони беззахисні. І тактика в усіх вертольотів одна — що КА-52, що МІ-24 та Мі-28 — працюють на низьких висотах, проходять нашу сліпу зону, підіймаються, відстрілюються, знижуються та втікають. Щоб їх збити, треба заїжджати в «сіру зону», де вже дуже небезпечно й де вони не очікують тебе побачити, і звідти працювати по них.
За словами «Лютіка», українські оборонці доволі часто йдуть на такий ризик. Цього аж ніяк не очікувала ворожа авіація, тому українцям вдалося назбивати стільки літаків і вертольотів.
Крім того, попри численну перевагу в авіаційній техніці, оборонцям вдається справлятися з повітряними цілями ще й тому, що українські воїни відступають від писаних правил.
— Особисто я знищив свою першу повітряну ціль уже після 24 лютого, певен, що це стосується більшості зенітників, які нині боронять Україну від агресора. Книжка пише, що ми маємо бути десь у тилу, охороняти командні пункти чи перебувати в кілометрі від піхоти. Ми ж перебуваємо безпосередньо з піхотою на першій лінії.
У результаті ворожої авіації в небі над Україною стало значно менше. Та українські оборонці й далі захищають рідне небо й навіть у нестандартних ситуаціях чинять гідно.
— Мої товариші знищили найдорожчий і найновіший літак росії СУ-35. Збили то збили, але вони ще взяли в полон одного з пілотів. Він розказував, що в них нема льотних карт, не знають, куди летять і нічого не бомбили. То я захоплююся витримкою наших хлопців, як вони на місці цього пілота не придушили…
