У червні під час відходу із Золотого на Луганщині військовослужбовці двох українських бригад ризикували опинитися у "котлі" рівня Іловайська чи Дебальцевого.
Але уникнути оточення вдалося з мінімальними втратами. Деталі цієї операції в Telegram оприлюднив голова Луганської ОВА Сергій Гайдай.
З району Золотого Гірського у червні довелось відходити військовим 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила та 57-ї окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Тоді росіяни з обох боків оточували українське військо.
Зі слів командира першого механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сергія Мазорчука, з його підрозділу вийшли 350 бійців, з інших близько 1,5 тисячі. Під час виходу в його батальйоні загинули лише три військовослужбовці, п'ятеро отримали поранення.
При цьому українські позиції були під постійним прицілом великої кількості російської артилерії та авіації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Росія не отримала бажане на Луганщині. Що буде далі
"Коли росіяни взяли Новотошківське, ЗСУ були змушені перегрупуватися і розвернутися лівіше.
Якщо до того наші військові утримували п'ять кілометрів, то після маневру прийшлося майже десять. Далі окупанти взяли Світличне, Нижнє і вийшли до Тошківки. На початку червня вже й Попасна, яку ЗСУ мужньо обороняли більше трьох місяців, опинилася під контролем ворога. Після Попасної росіяни захопили Комишуваху і Врубівку. Тож, 19 червня, коли відбувся прорив у Тошківці, стало зрозумілим, що потрібно залишати Золоте через загрозу кільця", - пише Гайдай.
20 червня уже було розпорядження відходити через Гірське. Тим часом у Тошківці росіяни тоді зайняли кругову оборону і фактично перегородили центральну трасу, якою українським бійцям підвозили допомогу. Залишалася тільки польова дорога протяжністю 10 км.
"Українські бійці намагалися їхати через Новоіванівку, де залишалася підконтрольною частина дороги. Тоді ж хотіли евакуювати наших поранених. Їхали двома машинами й потрапили під артилерійський обстріл. Одна машина згоріла. На щастя, всі залишилися живі. Після того почали планувати для виходу іншу дорогу", - додає Гайдай.
Під час відходу із Золотого українські війська спочатку зайняли оборону на околицях Гірського.
Це був підготовчий етап виходу в бік Лоскутівки Лисичанська. Але того ж дня росіяни польовими дорогами вийшли в селище за два кілометри від Лоскутівки. Тоді коридор залишався лише у 4-5 км.
"Виходили вночі у кілька етапів. У з 20:00 21 червня підрозділи вже почали помалу відтягуватися з Золотого Гірського. Піхота їхала автомобілями "Пікап" кілька кілометрів, а далі йшли пішки до Лисичанська - орієнтовно 17-20 кілометрів. Групи нараховували не більше сорока людей. О 03:20, коли почало світати, на позиціях ще залишилася техніка і 70 військових. Це була остання група піхота виходила на броні. Усіх на техніці не вивозили, бо колону зазвичай обстрілює артилерія. Техніку теж виводили двома колонами. Зробили маневр, який мінімізував вплив ворожої артилерії по колоні", - пише голова ОВА.
Але між Вовчоярівкою та Лоскутівкою бійці знову ледь не потрапили в оточення. У ЗСУ був на позиції танк у якості вогневої засідки. Він встиг підбити три танки та один БТР противника. Завдяки цьому вдалося вийти.
Якраз після цього росіяни зайшли в Лоскутівку і кільце зімкнулося.
Наприкінці червня росіяни захопили Гірське на Луганщині.
Окупанти знищували з вертольотів дороги та мости, що ведуть до Лисичанська.
З боку Тошківки і Золотого ворог просувався до Лисичанська.
