Чому зустріч із коханою людиною набагато бажаніша й радісніша за контакт із кимось стороннім? Що при цьому відбувається у головному мозку? Відповіді ці питання дає нове дослідження американських учених, присвячене дофамину. Нейробіологи вивчили, як мозок реагує на зустрічі та розставання з партнером.
Об’єктом дослідження з метою вивчити динаміку виділення дофаміну при соціальній взаємодії цього разу стали степові або прерійні полівки (Microtus ochrogaster). Їхньою особливістю, яка властива лише 3-5% ссавців, включаючи людину, вважається здатність до моногамії.
Як і людям, степовим полівкам властиво поєднуватися в пари на довгий час, спільно проживати і вирощувати потомство. Також відомо, що ці тварини відчувають щось подібне до горя, коли втрачають партнера.
У роботі, результати якої опублікував журнал Current Biology, дослідники використали метод нейровізуалізації. Для цього в ядро мозку (nucleus accumbens) тварин вживили мініатюрний оптоволоконний сенсор діаметром 0,2 міліметра і довжиною п’ять міліметрів. Ця область відповідає за мотивацію до пошуку різних винагород – від води та їжі до наркотиків.
Дослідники вивчали, як при зустрічі з партнером працює дофамінТаким чином, вчені змогли в реальному масштабі часу простежити, що відбувалося в мозку, коли полівки намагалися дістатися до партнера. В одному зі сценаріїв піддослідні натискали важіль, щоб відчинити дверцята і потрапити в камеру до нього, в іншому — перелазили через перешкоду.
Щоразу, коли сенсор вловлював сплеск дофаміну, він починав світитися. Коли полівки натискали важіль або перелазили через перешкоду, щоб побачити свою «половинку», скловолокно «спалахувало як божевільне» і продовжувало горіти, поки пара обнюхувала і притискалася один до одного, розповіла одна з авторів дослідження Енн Пірс (Anne Pierce).
Фото kaboompics.com
Навпаки, коли по інший бік дверцят або перешкод виявлялася випадкова полівка, рівень дофаміну знижувався, а свічення сенсора згасало. За словами вчених, експеримент не лише підтвердив роль дофаміну для мотивації до пошуку партнера. А й наочно показав, що при знаходженні зі своєю парою через центр винагороди мозку проходить більше дофаміну, ніж поряд із незнайомцем.
При тривалій розлуці мозок блокує виділення дофаміну
В іншій серії дослідів пару полівок розлучили на чотири тижні. Це ціла вічність за мірками цих гризунів, життя яких рідко триває більше одного-двох років. Коли після розлучення тварини знову зустрічалися, вони впізнавали один одного. Але колишній, характерний для пар, сплеск дофаміну практично зникав. Зустрічі та розставання вже не викликали бурхливих емоцій. Простіше кажучи, мозок полівок тепер реагував на колишнього партнера так само, як на будь-якого іншого родича.
Дослідники вважають, що це своєрідний механізм захисту у мозку на випадок втрати коханого. Він дозволяє продовжувати життя і утворювати нову пару при розлуці, а не нескінченно мучитися від нерозділеного кохання.
Автори сподіваються, що їхні відкриття стануть у нагоді людям, які пережили хворобливий розрив чи смерть другої половини. Правда, перш ніж це станеться, слід з’ясувати, наскільки результати експериментів з полівками можна застосувати до людини.
Фото kaboompics.com
Зверніть увагу, раніше HUBZ розповідав, як пережити горе та біль втрати.
Запис Нейробіологи: мозок реагує на зустрічі та розставання з партнером спершу з'явиться на HUBZ - інформаційна агенція.
