Нове дослідження, проведене науковцями з Університету Кертіна, надало переконливі докази того, що знамениті «блакитні камені» Стоунхенджа були доставлені на Солсберійську рівнину людьми, а не льодовиками.
Ці результати ставлять крапку в багаторічних дискусіях про те, як масивні породи, включно із шеститонним Вівтарним каменем, подолали шлях у сотні кілометрів з Уельсу та Шотландії.
Читайте також:
Навіщо побудували Стоунхендж і як загинули майя Протягом десятиліть серед частини наукової спільноти панувала теорія, що велетенські валуни були переміщені природним шляхом — за допомогою руху льодовиків під час останнього льодовикового періоду. Однак сучасні методи мінералогічної дактилоскопії дозволили дослідникам зазирнути в минуле на мікроскопічному рівні та спростувати цю версію.
Команда вчених використовувала передове обладнання Центру Джона де Лаетера для аналізу понад 500 кристалів циркону — одного з найміцніших мінералів на планеті. Ці мікроскопічні зерна слугують своєрідними геологічними капсулами часу. Дослідники вивчали річкові відкладення поблизу Стоунхенджа в пошуках специфічних мінеральних слідів,
які неминуче мали б залишити льодовики, якби вони дійсно транспортували породи з північних регіонів Британії.
Провідний автор дослідження, доктор Ентоні Кларк, пояснив, що якби льодовики принесли камені з Шотландії чи Уельсу, вони б залишили чіткий «мінеральний відбиток» на Солсберійській рівнині через ерозію. Проте аналіз річкового піску не виявив жодних ознак такого переносу. Натомість результати вказують на те, що люди епохи неоліту навмисно видобували та перевозили ці мегаліти, використовуючи ранні методи логістики.
Хоча точний спосіб транспортування досі залишається загадкою, вчені припускають два основні сценарії: перевезення морем на стародавніх суднах або переміщення суходолом за допомогою системи дерев’яних ковзанок. Співавтор дослідження, професор Кріс Кіркленд, наголосив, що аналіз мінералів, які за розміром менші за піщинку, дозволив розв’язати суперечку, що тривала понад століття.
Це відкриття доповнює дані 2024 року, коли було підтверджено шотландське походження Вівтарного каменя. Тепер стає очевидним, що Стоунхендж був не просто випадковим збором валунів, а результатом колосальних організованих зусиль давніх людей. Це підкреслює культурну та релігійну важливість пам’ятки, яка могла слугувати храмом, календарем або місцем для масових зібрань. Результати дослідження були опублікованів престижному науковому журналі Communications Earth and Environment
Читайте також:
Історична подорож. Вчені знайшли докази, що Стоунхендж будували за допомогою корів
