Досі вчені вважали, що планетні системи будуються за єдиним шаблоном. Маленькі та кам’янисті планети — ближче до зірки, газові гіганти — на периферії.
Читайте також:
Марсохід Perseverance перейшов на автопілот. Штучний інтелект вперше проклав маршрут на іншій планеті Наша Сонячна система є еталоном цієї моделі. Проте червоний карлик LHS 1903 показав, що космос може грати не за правилами.
Астрономи виявилискелясту планету там, де її найменше чекали — на самих дальніх рубежах системи.
«Ми бачили цей патерн: скелясті всередині, газоподібні зовні, у сотнях планетних систем. Але тепер відкриття скелястої планети у зовнішній частині системи змушує нас переосмислити терміни та умови, за яких можуть формуватися кам’янисті світи», — каже Раян Клотьє, професор фізики та астрономії з Університету Макмастера.
Спершу LHS 1903 здавалася нудною та передбачуваною. Три планети: одна тверда біля зірки та дві газові (схожі на міні-Нептуни) далі. Все за наукою: радіація зірки поблизу здирає легкий водень і гелій, лишаючи голий камінь, а на відстані газ накопичується в масивні оболонки.
Але дані супутника CHEOPS виявили четверту планету — LHS 1903 e. Вона обертається найдалі від усіх, але замість бути «газовим пухирем», вона виявилася щільною та скелястою.
«Дивовижно бачити скелястий світ, що сформувався в середовищі, яке не мало б сприяти такому результату. Це кидає виклик припущенням, закладеним у наші нинішні моделі», — додає Клотьє.
Вчені відкинули версії про випадкові зіткнення чи «переїзд» планети з однієї орбіти на іншу. Найбільш імовірним здається сценарій «послідовного» формування. Якщо ця планета народилася пізніше за інших, коли газ у системі вже вичерпався або був виметений сонячним вітром, їй просто не було з чого ліпити атмосферу. Так на світ з’явився кам’яний аутсайдер там, де мав би панувати газ.
Читайте також:
Космічний самозванець. Вчені припускають, що в центрі нашої Галактики ховається не чорна діра
