Коли біолог Гейзел Бартон ступила у глибоку темряву печери, вона й уявити не могла, що натрапить на живі організми, які використовують світло як джерело енергії. Це відкриття перевертає наше уявлення про фотосинтез і про те, де у Всесвіті може існувати життя.
"Стіна світилася неймовірно яскравим зеленим. Такого насиченого кольору я ще не бачила. І при цьому мікроби жили в абсолютній темряві", - згадує Бартон, професорка геології в університеті Алабами.
Під глибокими скелястими каньйонами пустелі Чіуауа на півдні Нью-Мексико простягнулася мережа з 119 печер. Вони входять до національного парку "Карлсбадські печери". Вапнякові утворення з'явилися тут від 4 до 11 мільйонів років тому, коли сірчана кислота поступово розчиняла породу.
Головна перлина парку - печера Карлсбад. У Великій залі зі стелі звисають блискучі сталактити. Зала простягається майже на 1,2 км і шириною 191 метр. "Потрапити сюди легко. Це велика вапнякова печера з облаштованими сходами і трапами, тож спуститися може будь-хто", - пояснює Ларс Берендт, мікробіолог з університету Упсали. Деякі ділянки навіть доступні людям на інвалідних візках.
Щороку Карлсбад відвідують близько 350 000 туристів. Більшість навіть не здогадуються, що ця печера стала місцем одного з найзагадковіших наукових відкриттів останнього десятиліття. У повній темряві мікроби використовують світло як джерело енергії - той самий спектр, що випромінюють червоні карлики, найпоширеніші зорі нашої галактики.
Бартон впевнена: це відкриття змінює підхід до пошуку позаземного життя. Місць, де воно може існувати, виявляється значно більше, ніж ми раніше думали.
